Частина 2: Вікно у світ
Під владою хрестоносців
В попередній частині ми зупинилися на драматичному для Східного Помор’я та Гданська моменті. Династія Собіславичів згасла, а їх князівство знову повернулося під берло Пястів. 15 лютого 1282 р. в результаті угоди у Кемпні правитель Великопольщі Пшемисл ІІ отримав суверенітет над Гданським Помор'ям. Але це вже був початок кінця слов’янського Гданська. Зайняті своїми проблемами князі з роду Пястів не приділяли належної уваги Помор’ю. Водночас на нього зазіхали сусіди. В серпні 1308 р. бранденбуржці захопили місто, але не здолали опанувати граду (острівного городища), який захищав суддя Богуш. Польський володар Владислав Локетек покликав на допомогу лицарів шпиталю св. Марії німецького дому в Єрусалимі (тевтонців), які дійсно прогнали бранденбуржців. Проте вони спочатку самі опанували град, а в жовтні, коли прибуло підкріплення, атакували на ярмарок св. Домініка Старе місто (Західне поселення), спалили його та вчинили різанину.
Біда слов’ян та балтів – хрестоносці з’явилися в Східній Європі дякуючи недалекоглядності польського удільного князя Конрада Мазовецького, який планував використати їх проти язичників-прусів, і надавши німцям Хелмінську землю породив постійну загрозу і проблему для Польщі.
Тевтонці, за Вікіпедія
Різанина гданчан хрестоносцями в день св. Домініка очима сучасного художника
Під владою хрестоносців Гданськ слугував їх економічним інтересам, але одночасно вийшов на місце одного з домінуючих міст Ганзи. Місто активно розвивається. Захопивши Гданськ, хрестоносці звели на місці княжого граду свій замок. При цьому вони не чіпали розташовані поблизу квартали Осека. Старе місто повернуло собі міські права лише 1377 р. 1342 р. хрестоносці закладають в районі сучасної вул. Długa нове – Головне місто.
Домінуючим елементом Головного міста і й всього історичного центру Гданська є величезний Маріацький костел, за Вікіпедія
Свята Софія в Константинополі, за Вікіпедія
Досі вражає його головний елемент – величезний Маріацький костел. Загалом, культ Матері Божої має в середньовічному Гданську має глибоке коріння. Як ми вже зазначали в попередній частині цього циклу, перший градовий костел св. Марії відомий з ХІІ ст. Існує цікава легенда, яка пов’язує костел св. Марії з візантійськими традиціями. Начебто в планах фундатора великого магістра Людольфа Коніга (який походив з Саксонії) Маріацький костел мав бути збудований за зразком найславнішого собору східної церкви – Константинопольської Софії. Згідно з цією легендою Коніг навіть вислав майстра Ульріха Ріттера (родом з Страсбурга) до Константинополя, аби той детально вивчив цю церкву, щоб звести її копію в Гданську. Але смерть Великого магістра перекреслила ці плани.
При хрестоносцях збудовано в сучасному вигляді перли готичної архітектури міста – костели св. Миколая, св. Катерини та св. Яна. Тевтонці ж видали привілей на зведення перших мурів міста. Втім, жадібність лицарів-монахів призвела до блокади такого важливого для Польщі та Гданська, а з ними і для українських земель, сплаву зерна Віслою, що було однією з головних причин наступної тривалої війни. Панування хрестоносців в Гданську захиталося на Грюнвальдському полі 1410 р. Тут на битву зібралися представники всіх народів Польщі та Литви, в тому числі й русини з підвладних українських земель. Польське військо включало 7 хоругв, а литовське – 8 хоругв набраних з українських земель (див. Фатальний липень німецького бліцкригу (Грюнвальд 1410 – Курськ, 1943)).
Дізнавшись про поразку ордену, міська біднота Гданська підняла бунт, під час якого гості ордену та поранені після битви найманці були вирізані. Рада Гданська вирішила визнати владу Владислава Ягайла, за що місто отримало численні привілеї. Проте за рік, в результаті Першого Торуньського миру, Ягайло звільнив Гданськ від присяги на вірність, а місто повернулося до тевтонців. Хрестоносці жорстоко розправилися з міською верхівкою.
Вже 14 березня 1440 р. Гданськ приєднався до Прусського союзу. 11 лютого 1454 р., після 146 років правління Тевтонського ордену в місті, закінчилося. Комтур Гданська Миколай Постер і комтур замку Конрад Пферсфельдер здали замок без бою. 6 березня того ж року король Казимир IV Ягеллончик на прохання делегації Прусського союзу включив Гданськ до складу Польщі, одночасно надавши йому привілей карбувати власну монету.
Гданчани знищили замок хрестоносців, від якого залишилося лише рештки фундаментів по на розі вул. Rycerska і вул. Wartka і монументальний фрагмент підмурків Підзамча у основи камениць по вул. Wartka.
Фрагмент підмурків Підзамча у основи камениць по вул. Grodzka. Фото І. Парнікози
Місце де Підзамче поєднувалося з міськими укріпленнями наразі маркує башта Лебідь (поміж Targ Rybny і Wartka). Цікаво, що на цьому місці спочатку була Рибацька вежа підзамча хрестоносців, яка контролювала рибацький порт. Після зруйнування замку, на її фундаментах звели башту міських укріплень Гданська. Тож тепер вона звернена в протилежний бік – в сторону колишнього замку.
В той час, як на Помор'ї точилася війна коаліції Литви, Польщі, а також німецьких бюргерів з хрестоносцями, українські землі та Київ переживали важкий час татарських набігів. Німецький хроніст з Гданська Каспар Вейнріх так описував події 1489 р. (повторне вторгнення татар на Київщину) у Києві:
«…влітку вийшли татари та турки з жінками та дітьми, трьома метальними машинами і 100 тисячами людей.., сплюндрували місто Київ і вирушили далі».
Наступною нашою метою буде потужна брила пізньоготичного костелу св. Трійці на вул. Sw. Trojcy. Цей костел є своєрідним маркером наступного етапу в історії Гданська. Після переходу Гданська під владу Польщі, місто перебувало під опікою польських королів. Були серед них і такі, що мали руську кров. Одним з видатних володарів був вищезгаданий син Ягайла та Софії Гольшанської (доньки православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського) – Казимир IV Ягеллончик, який опікувався будівництвом даного костелу францисканців. Привілей закладання кляштора францисканців Гданську надав новообраний папа Римський Мартін V 9 жовтня 1419 р. Для цього в міської ради було отримано ділянку на дільниці Lastadie. В 1422 р. розпочато будову кляштору. В 1422-1431 рр. було збудовано костел Таємної Вечері – презбітеріум сучасного костелу.
Казимир IV Ягеллончик – статуя в Дворі Артура, за (Kilarski, 1937)
Проте після розгрому хрестоносців в ході тринадцятирічної війни (1454–1466) виникла думка перебудувати кляштор, збудувавши ще більший костел. Праці розпочато в 1480 р. Волею Казимира IV Ягеллончика в 1480-1484 рр. біля головного костелу побудовано костел св. Анни з призначенням на польськомовні богослужіння. Одночасно в 1481-1514 рр. розбудовано східне крило кляштору. Будову власне костелу св. Трійці розпочато 1514 р.
Костел Святої Трійці, з права помітний колишній костел св. Анни, за (Kilarski, 1937)
Костел Святої Трійці, з права помітний колишній костел св. Анни. Фото І. Парнікози
За Казимира Ягеллончика, 1982 р. на місці блокгаузу хрестоносців, що контролював гирло Вісли, було закладено циліндричну вежу-маяк, що стала основою найстарішої на польському узбережжі Балтийського моря фортеці – Віслоуйсьце.
Центр торгівлі і історія сільськогосподарських культур
Наступною метою нашої подорожі стане Національний морський музей на вул. Ołowianka 9-13, експозиція якого найкраще розкриває роль Гданська у транзитній торгівлі. В XVI ст. Річ Посполита вступила в своє Золоте століття, а Гданськ відігравав у цьому успіху вирішальну роль. Величезні панські фільварки, велика кількість яких була розміщена на родючих землях України виробляли велику кількість сільськогосподарської продукції, яка реалізувалася через Гданськ в багато країн Європи і не тільки. В цей час хроніст О. Гваньїні в «Своїх хроніках української Сарматії» пише:
«При цьому місті є прекрасний порт, який славиться в Короні Польській, Прусській та Поморській землі, вважай по всьому світі, він дуже потрібний багатьом заморським країнам, провінціям королівствам і далеким землям. Адже до нього прибувають кораблі з Англії, Британії, Шотландії, Франції, Іспанії, Швеції, Данії і Норвегії. Також з Литви, Русі, Волині, Поділля і Польщі, судноплавними річками вони привозять до нього товари, насамперед жито, пшеницю, та іншого збіжжя величезну кількість».
Войцех Герсон – Гданськ в XVII столітті / Wojciech Gerson – Gdansk w XVII wieku, за Вікіпедія
Він же вказує:
«Гданськ – головне місто у всій Поморській землі, має в собі три міста, добрі мури, рови, вали, вогнепальну зброю наземну і на стінах. Воно є столицею, головою інших двох – Старого міста і Лоштата (району верфі – авт.); має прекрасні кам’яні склади для збіжжя; потужним муром, де треба, обнесено, сім миль від Мальборка з боку Великої Жулави, все на високих греблях над Віслою веде до довгого, що стоїть на два поверхи передмістя, яке вони звуть довгим селом. У місті є великий кам’яний костел, від поля місток і міцна дерев’яна брама…дещо вище до моря при площі, або гродзиську, де стояв прекрасний замок, у визначений час перекривають води Мотлави великими колодами, так що і найменшим човном не проплисти до міста, хіба що з дозволу сторожі. Недалеко від цього міста Мотлава впадає до Вісли, а потім десь за милю в замочку Лятерні (фортеця Віслоуйсьце – авт.) Вісла впадає в море; а це місце звуть портом».
Гданська патриціанка, за Вікіпедія
Станом на початок XVIІ ст. Гданськ був чи не найбільшим містом Речі Посполитої, яке нараховувало 70 тис. мешканців, Варшава тоді мала 30 тис., Краків – 28 тис., а Львів щонайменше 22-23 тис. мешканців. Тогочасний Київ мав 10-11 тис. мешканців, що відповідало таким середнього розміру містам того часу як Торунь, Ельблонг та Люблін. Ріст значення Гданська загальмував розвиток міст -конкурентів: Торуня та Ельблонга.
Гданчани, XVII ст., художник, Ісак ван ден Блоке, за Вікіпедія
Гданськ багатів на майже монопольній торгівлі продуктами з усієї Речі Посполитої, в той же час сплав сільськогосподарських продуктів складав основу прибутків шляхетського фільварку. Величезну кількість збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів везли Віслою через Сандомир (Бастіони русько-польського прикордоння – Завихост і Сандомир), Казимир-Дольний та Торунь (Українські сліди в Торуні) вниз за течією до зерносховищ Гданська. Втім, Гданськ був морськими воротами не тільки для Польщі, але й для всіх українських земель. Мало відомо, що окрім суто Віслянського сплаву в той же час існував ще сплав Бугом та Нарвою, який розпочали завдяки пристосуванню річищ цих річок до судноплавства в 30-х рр. XVI ст. У Модліні в місці впадіння Нарви до Вісли дві гілки спливу зустрічалися. У той же час Буг через притоки Прип’яті, а згодом Королівський (Дніпро-Бузький) канал через Прип’ять був поєднаний з басейном Дніпра. Внаслідок цього величезна маса сільськогосподарських продуктів з України потрапляла Бугом і Нижньою Віслою до Гданська. Н. Яковенко показала, що пристосування Бугу до судноплавства стало початком великої господарської експансії українських земель на ринках Європи.
Для комерційного судноплавства річками Речі-Посполитої використовували спеціальні судна – ком’яги. Київські ком’яги мали свої особливості, які описує М. Груневег 1584 р.:
«Була причина, що ми так довго затрималися в Києві. Ми виклали там товари і купили дві великі ком’яги, які в Гданську по іншому називають «шмаками». Вони такі самі, як судна на Віслі, але так криті дошками, що дощ не може пошкодити товарів, а люди працюють на палубі, а не на бортах при палубі. Навантаживши товари, 25 жовтня увійшли і ми на судна […]. 26 жовтня ми відпливли».
Загалом ком’яга мала малу осадку, зважаючи на що її можна було використовувати на мілких річках. Найбільш цікавою характеристикою даного судна була його одноразовість. Після прибуття до порту призначення та вивантаження товару, судно розбирали, а матеріал продавався (наприклад на дрова). Команда судна натомість поверталася додому сухопутною дорогою. Судно обслуговувала зазвичай команда з 9-11 корабельщиків-плисів, а її тоннаж досягав 70 т. Меншим типом ком’яги була коза, яка брала 16-20 т збіжжя і обслуговувалася 4-6 людьми. У XVIII ст. застосовувався спрощений варіант ком’яги – т.зв. галар (galar), який становив собою плоскодонну платформу з дещо задраними догори носом та кормою. На кормі було стерно та шкіперська будка. Команда налічувала 6-8 чоловік, з яких один обслуговував стерно, інші – весла.
Віслянська шкута, модель. Експозиція історико-археологічного музею в Ельблонгу. Фото І. Парнікози
Віслянська шкута, фрагмент малюнку Z. Vogl, за https://www.zegluga-rzeczna.pl/
Для транспорту вантажів, як вниз так і вгору за течією використовувалася також шкута (szkuta) – плоскодонне вітрильне судно, без палуби. Шкута могла взяти на борт до 100 т збіжжя. Для її виготовлення використовували дубові та соснові шпангоути обшиті дошками з цих же порід. Ніс корабля був заокруглений доверху. Посередині кріпилася щогла. На кормі корабля знаходилася шкіперська будка. Шкуту обслуговувало 16-20 плисів по 2 при кожному веслі.
Схожим на шкуту був дубас (dubas) – судно, яке в XVI-XIX ст. також використовували для навігації як вгору так і вниз річкою. Він був менший за шкуту та мав 8 весел та вітрило для того щоб йти проти течії. Дубас мав плоску корму та загострений ніс. Корабель обслуговувало 8-14 чоловік.
Усі вище перелічені судна легко сідали на мілини, і так як були дуже навантажені, важко було їх звідти зняти. Отже дуже важливою була майстерність залоги судна. Під кервництвом майстерних плисів річкові судна доставляли вантажі до Гданська, де швартувалися у Мотлаві. Неподалік швартувалися морські судна – коги та ін., на які перевантажувалися товари, щоб вирушити до Європи.
Але які саме сільськогосподарські дари наповнювали гданські зерносховища? Залишки головних зернових культур: вівса, пшениці, жита і ячменю зустрічаються в містах північної Польщі з XIII ст. В цей час були поширені озимі пшениця та жито, а також ярий ячмінь. В приморських містах Колобжег та Ельблонг ярі та озимі хлібні культури відгравали велику роль. В XIII-XIV ст. зростала роль озимини. В приморському Гданську в XII-XIV ст. виявлені усі чотири головні види хлібних культур. Вже в XIV ст. в гданських зерносховищах зберігали головним чином озиме жито (Secale cereale). В наступних століттях спостерігається виразне збільшення частки пшениці (Triticum aestivum) та ячменю (Hordeum vulgare). В XV-XVIII ст. часто фігурує і овес, який використовували для приготування вівсянки. В XIII-XV ст. в північних містах Польщі часто зустрічається ячмінь. В наступних століттях частота його знахідок виразно зменшується. Гречку (Fagopyrum esculentum) знайдено в пробах XIV ст. з Колобжега, а також XVI та зламі XVII-XVIII ст. з Гданська. На зламі XV-XVI ст. в Гданську з’являється також рис (Oryza sativa).
У матеріалах XIII ст. з Колобжега та Ельблонга знайдено насіння кропу (Anethum graveolens), селери (Apium graveolens), гірчиці (Brassica nigra) та ріпака (Brassica rapa). В Ельблонгу в матеріалах цього ж часу знайдено рідкісну приправу мускатний горіх (Myristica fragrans). В Гданську в матеріалах XIII ст. знайдені гірчиця, боби (Vicia faba), огірок (Cucumis sativus), горох (Pisum sativum) та сочевиця (Lens culinaris). На зламі XIII-XIV ст. зафіксовано буряк (Beta vulgaris, Колобжег) та цибулю (Allium cepa, XIV ст. Ельблонг). В цей же час в Ельблонгу знайдено плід чорного перцю (Piper nigrum). В Гданську він з’являється лише на зламі XIV/XV ст. В середньовіччі чорний перець використовувався не тільки як цінна приправа, але й як міра ваги у аптекарстві, а також як валюта. В XV ст. в Гданську можна зустріти фенхель (Foeniculum vulgare), петрушку (Petroselinum crispum), руту (Ruta graveolens), чабер (Satureja hortensis) та коріандр (Coriandrum sativum), Цікавими приправами, які з’являються на Помор’ї лише коло XVIII ст., є зерна раю (Afromomum melegueta) та та духмяний перець (Pimenta dioica). Ці приправи, які загалом рідко фіксуються в Європі. Цим же періодом датовано знахідки насіння стручкового перцю (Capsicum anuum).
Одне з гданських зерносховищ. Фото І. Парнікози
В культурному шарі знайдено також фруктові дерева і кущі, зокрема екзотичних видів. В усіх трьох містах з XIII ст. трапляються залишки плодів яблуні (Malus sp.), груші (Pyrus communis) та вишні (Cerasus vulgaris). В пробах з Колобжега та Ельблонга знайдено черешню (Cerasus avium), сливу (Prunus domestica). З екзотичних фруктів трапляються залишки інжиру (Ficus carica), кісточки винограду (Vitis vinifera) і персикf (Prunus persica). Частина з них може походити з місцевих садів. Цікавим видом, присутність якого зафіксовано на зламі XIII-XIV ст. лише у Гданську є айва (Cydonia oblonga). В матеріалах датованих XІV ст. в Гданську зроблено хронологічно першу знахідку насіння червоної порічки (Ribes rubrum). Інші види цього роду – чорна смородина (Ribes nigrum) та аґрус (Ribes uva-crispa) зустрічаються лише з XV ст. В Гданську на зламі XVII-XVIII ст. зафіксовано також білу шовковицю (Morus alba).
Квітує черешня. Фото І. Парнікози
Такі давні культури як мак (Papaver somniferum), льон (Linum usitatissimum), коноплі (Cannabis sativa) та хміль (Humulus lupulis) найбільш часто зустрічаються в усіх досліджених містах. При цьому вони споживалися у їжу чи з використовувалися з метою лікування. В Гданську в пробах датованих зламом XIV-XV ст. з’являється цікава лікарська рослина – вербена (Verbena officinalis). У XVIII ст. знайдено гісоп (Hyssopus officinalis), а в XVI-XVII ст. культивували фізаліс (Physalis alkekengi), плоди якого споживали та використовували для лікування. З XVII-XVIII ст. походить культура орликів (Aquilegia vulgaris).
З XIII-XIV ст. в усіх містах регулярно трапляються лісові горіхи та ягоди: ліщина (Corylus avellana), суниці (Fragaria vesca), чорниця (Vaccinium myrtillus), малина (Rubus idaeus), ожина (Rubus caesius) і терен (Prunus spinosa). Рідше відмічаються брусниця (Vaccinium vitis-idaea), буяхи (Vaccinium uliginosum), журавлина (Oxycoccus palustris), калина (Viburnum opulus), бузина чорна (Sambucus nigra) та горобина (Sorbus aucuparia). У пробах з Колобжега XIII ст. виявлена блекота чорна (Hyoscyamus niger). В середньовічній Німеччині ї вживали для наркозу, а до офіційної медицини ця рослина увійшла 1762 р. Іншою лікарською рослиною знайденою у Колобжегу та Ельблонгу є буквиця лікарська (Betonica officinalis). В середньовіччі її застосовували для лікування хвороб травної і нервової системи. Знахідки решток дуба (Quercus robur) пов’язані з вироблення шкіри. Проте жолуді могли збиратися як корм для домашніх тварин, а інколи їх мололи та додавали до хліба. В культурних шарах з Гданська датованих XIII ст. знайдено насіння півників болотяних (Iris pseudacorus), які в той час широко використовувались як фарбувальна рослина. До групи рослин, які активно застосовувалися в господарстві належать також мохи. Вони застосовувалися для законопачування щілин разом з глиною.
Гданські міщанки знали багато кулінарних секретів, за https://www.myslenedrevo.com.ua/
Вже в XIII ст. в портових містах польського узбережжя Балтики на високому рівні розвивалося городництво та садівництво, що дозволяло ввести до вирощування види, які потребують спеціального догляду. Значний злам в городництві та торгівлі рослинним матеріалом наступив тут, як і в інших частинах Речі Посполитої, в XV ст. і був пов’язаний з географічними відкриттями. Нові овочі та приправи, привезені з-за океану були доступні перш за все в портових містах з широкими торговими контактами, таких власне як Гданськ. Звідси вони поширювалися вглиб Європи, зокрема в Україну та Київ. В той же час незалежно від зростаючої частки вживання культивованих рослин, високе значення відігравав збір дикорослих рослин. Цікаво також, що низка рослин які колись культивувалися, наразі забуті і трапляються поруч з людиною як релікти минулого.
Серед гданських купців траплялися і зовсім непересічні особистості. Так, завдяки вище вже згадуваному гданському купцю Мартіну Груневегу збереглися надзвичайно цікаві свідчення про Україну, якою цей купець мандрував у кінці XVI ст. Зокрема, він залишив цікаві відомості та спостереження за життям київських міщан, детальні описи різних місцевостей Києва й аматорські малюнки зроблені 1584 р. Ким був Груневег? Мартін народився в Гданську 22 квітня 1562 р., одержав типову для вихідця з міського купецького середовища освіту, спочатку навчався у парафіяльній школі, пізніше служив у різних купців i практично оволодівав купецьким ремеслом. Зокрема, у 1579–1582 рр. він працював у варшавського купця Георга Керстнера, 1582–1588 рр. – у львівських вірмен, разом з якими шість разів відвідав Константинополь і один раз Москву. Ставши ченцем домініканського ордена, до 1602 р. залишався у Львові, а після того проживав у Ратиборі (Сілезія), Бохні, Кракові та Плоцьку. Протягом 1601–1606 рр. він писав німецькою мовою свою працю до якої увійшли родинна хроніка і спогади про життєвий шлях автора, насамперед про його численні мандрівки. І ця праця досі слугує одним з найцінніших свідчень про тогочасну Україну і Київ.
Ця праця є тим цікавішою, що автор вдається до порівняння баченого. Так, пишучи про історію Києва та його архітектуру, Груневег нерідко вдається до порівняння зі своїм рідним Гданськом. Він навіть зіставляє відстані між вулицями та будівлями у Києві і Гданську. Це природно, оскільки основними читачами мали бути земляки автора. Цілком зрозуміло також, що бачене на Україні оцінюється крізь призму вражень від інших країн. Так, київську Софію автор порівнює з константинопольською. Він висловлює також думку, що засада вільної планувальної структури запозичена киянами від греків, оскільки, мовляв, для українців грецька культура так само приваблива, як для німців італійська (докладніше див. Мартін Груневег і його опис Києва). Він же залишив описи Львова, зокрема план садиби кляштору домініканців з його найдавнішими частинами, які за припущеннями деяких вчених походять з часів князя Лева Даниловича (див. Княжий Львів).
Про торгові зв’язки Гданська з Києвом свідчать не тільки повідомлення Груневега. Зокрема, 1628 р. міська громада Києва звернулася до великого канцлера Речі Посполитої Т. Замойського з проханням про зменшення оподаткування товарів, які привозили до Києва з Любліна, Торуня та Гданська. 3 жовтня 1629 р. канцлер звернувся листом до київського земського судді Стефана Аксака з проханням взяти під контроль дану ситуацію, вважаючи недоцільним збільшення оподаткування киян, які мешкали на приграниччі, з чим взагалі погоджувалися і королівські комісари.
Плиси тягнуть своє судно, XVII ст., за https://www.zegluga-rzeczna.pl/
Торгові зв’язки Гданська з Україною не припинилися і в подальшому. Так, у XVIII ст. до вже прусського Гданська їздили київські подільські купці. Ось як описує це М. Берлінський:
«Сверх того некоторые ездят во Гданск, Силезию, Лейбциг и другие места Германии, куда отвозят мерлушки, получаемую чрез Москву мягкую рухлядь, чай, китайку, юфть, говяжье сало и воск, а привозят помянутые немецкие товары и фарфор».
Напрямок експорту на Гданськ до кінця ХІХ ст. не дуже поступався такому на Одесу.
У Академічній протестантській гімназії в Гданську, яка знаходилася в будівлях колишнього францисканського кляштору ul. Toruńska 1 навчалися студенти з України. Структура цього навчального закладу нагадувала Замойську академію, де значну увагу приділяли гуманітарній освіті. У XVII ст. тут навчалися вихідці з Львова, шляхтичі з Волині, які були протестантами. Адам Чаплич та Станіслав Олізар записалися як «nobilis Russus». У XVIII ст. переважали студенти з Литви, частково галичини і Волині. А 1748 р. записався «Андрій Єнтзанков з Чернігова, українець» (очевидно Єнко).
Богдан Хмельницький в Гданську: легендарний похід та реальний портрет
З постаттю Богдана Хмельницького, визвольна війна якого символізує остаточний кінець Золотого віку Речі Посполитої, і Гданськом пов’язана одна цікава легенду. В історичній літературі можна прочитати, що Б. Хмельницький бував в Гданську, звідки вирушав на перемовини з французами щодо військової допомоги козаків проти іспанців. У жовтні 1644 р. французький посол у Польщі граф де Брежі, двічі зустрічаючись із Б. Хмельницьким у Варшаві, схиляв запорозьких козаків до служби у французькій армії. Згодом, у березні 1645 р. начебто Хмельницький та Іван Сірко їздили у Фонтенбло, неподалік Парижу. А 19 квітня Хмельницький особисто вів переговори з французьким командуванням. Домовились про вербунок на службу 2600 українських козаків (1800 піхотинців і 800 кінних) терміном на два роки. У вересні 1645 р. запорожців було переправлено морем з Гданська до Кале у Франції. Тут вони начебто приймали участь в облозі та здобутті фортеці Дюнкерк.
Ретельні дослідження даного питання українським істориком В. Глобуцьким показали, що найімовірніше а даному випадку йдеться про звичайний найм польських, а скоріше навіть німецьких солдатів, які в той час перебували в Польщі. Він зокрема вказує:
«Замість козаків до Франції було відправлено полковника Пшиємського з 2400 польськими і німецькими піхотинцями. Про це знаходимо додаткове свідчення у Альбрехта Радзівілла. В своїх споминах від 7 березня 1646 року він зауважує, що «Пшиємський набирає для походу до Франції 2 тисячі жовнірів».
Отже участь в цій історії козаків є не більше ніж романтичною легендою, яка тим не менш пов’язана і з Гданськом. Хмельницький дійсно міг зустрічатися з де Брежі в Варшаві, проте найм та участь козаків у боях за Дюнкерк жодними джерелами не підтверджується.
Проте Б. Хмельницький таки пов’язаний з Гданськом, і то в спосіб дуже незвичайний. Саме тут виник його єдиний прижиттєвий і написаний з оригіналу портрет Великого гетьмана.
Перший з гданської серії портретів Богдана Хмельницького, за Вікіпедія
Портрет, а вірніше серію портретів Б. Хмельницького виконав в Гданську місцевий гравер Вільгельм Гондіус, який відомий своїми портретами діячів Речі Посполитої, в 1651 р. А основою для цього портрета напевно був малюнок голландського художника А. ван. Вестерфельда – придворного художника Я. Радзівіла.
Вільгельм Гондіус, за Вікіпедія
Вестерфельд найімовірніше зробив малюнок гетьмана під час перебування Б. Хмельницького в польському таборі під с. Германівка (Київська область) по укладенню Білоцерківського миру. Той же В. Гонудіус на замовлення когось з Польщі виконав і сатиричний портрет Хмельницького з кролячими вухами. Загалом вийшло три портрети: один відповідав фікції покірності Хмеля королю, другий – реальності – а третій думці про нього поляків.
Гондіус також є гравером відомих мап, на яких зображено територію України: «Найновішої мапи Руссії» голландського купця та картографа Ісаака Масси виданої 1633 р., а також «Генеральної карти України» 1648 р. Гійома Левассера де Боплана.
«Найновіша мапа Руссії» голландського купця та картографа Ісаака Масси, 1633 р., за Вікіпедія
«Генеральна карта України» Гійома Левассера де Бoплана, 1648 р., за Вікіпедія
В Гданську найімовірніше вибито пам’ятну медаль на честь взяття Києва Радзівілом 1651 р., яку можна оглянути в сучасному музеї Історії Києва. Медаль є витвором золотих справ майстра аугсбурського імператорського двору Себастьяна Дадлера (чи Даттлера), який під час свого перебування в Гданську виготовив низку медалей для Польщі. На медалі знаходимо алегоричне зображення передачі королю приборканого міста. При цьому помітно зображення верхнього і нижнього міста, Золотих воріт та Януша Радзівіла з воїнами (зліва) з штандартом з погонею та короля Яна Казимира, з охоронцями, який сидить на троні (з правого боку під штандартом з орлом) і приймає місто у володіння. Над тим що відбувається роїться хор ангелів з тріумфальними вінками та сурмою. Цікаве також контрастне реалістичне зображення старця в плащі з каптуром та посохом зліва в групі воїнів Радзивіла – імовірно представника православного духовенства Києва. Як свідчить зображення Києва, медальєр певно був знайомий з малюнками А. Вестерфельда і використав їх при створенні медалі.
Пам’ятна медаль вибита на честь взяття Києва Янушем Радзивілом, 1651 р., за Вікіпедія
Зразки гданського золотарства можна знайти також в Холмі. Зокрема слід загадати розкішний antepedium (прикрасу олтаря) – срібний з кафедрального собору в Холмі, виконаний В. Йоде в 1720-50 рр. на честь коронації образу Холмської Богоматері та в пам’ять про битву під Берестечком, а також пару барокових підсвічників з Савіна (Sawina) виконаних в 1690 р. Йоганном Роде II, келих з Депутич (Deputtycz) з 1 половини XVIII підписаний Якубом Гасе (Jakub Hase), келих того ж часу з Свіржа (Swierża), а також стопу сховища для реліквій для Холма – витвір Бенджаміна Берента (Beniamina Berenta I).
Гданські ювеліри користувалися популярністю в Україні і в XVIII ст. Зокрема, в Національному музеї історії України зберігаються ювелірні чарки з гербом Романа Копи – архімандрита Києво-Печерської Лаври, виготовлені в Гданську в 1730-х рр.
Цікаво, що саме через Гданськ вирушив у якості посла польського короля Владислава IV до європейських країн пізніший ватажок союзного Б. Хмельницькому польського селянського повстання Олександр Костка-Наперський.
Ще одна «козацька» легенда Гданська пов’язана з будівлею Великого Арсеналу в районі Вугільного торгу. На західній стіні цієї будівлі варто звернути увагу на так звану скульптуру козака з довгими вусами, представленого з шаблею в римському обладунку. У його ніг лежить щойно відрубана людська голова. Згідно гданській легенді, коли король Стефан Баторій схопив козацького ватажка Івана Підкову, він довго не міг знайти у Львові ката, який підніме руку на цього велетня-козака. Проте як завжди серед українців знайшовся зрадник, який виконав доручення короля. Перед смертю Іван Підкова обізвав Баторія, який боявся що походи козаків призведуть до війни з Туреччиною, слугою султана. Це сподобалося мешканцям Гданська, які не любили цього короля. Тож на згадку і пересторогу зобразили на зведеному в 1602-1605 рр. Арсеналі голову господаря у ніг свого слуги.
Скульптура козака на стіні Великого Арсеналу в Гданську, за Вікіпедія
Ян Собеський і Гданськ
Справи торгівельного Гданська вирішував талановитий польський король найімовірніше руського походження Ян ІІІ Собеський. Помандруємо на Targ Drzewny до пам’ятника цьому королю. Пам’ятник з’явився тут після 1945 р. і був перенесений із Львова, де стояв на суч. проспекті Свободи поблизу пам’ятника Т. Шевченку.
Пам’ятник Яну ІІІ Собеському, Targ Drzewny, за Вікіпедія
Ян Собеський Народився в Олеську (тепер селище Буського району Львівської області), в сім’ї магната Якуба Собеського та його другої дружини — представниці спольщеного руського роду Софії Теофіли з Даниловичів. Дитячі роки провів разом зі старшим братом Мареком у Жовкві. Ян Собєський успадкував посаду яворівського старости після смерті батька Якова 1647 р. Надаймо слово біографу Яна III Собєського Збіґнєву Вуйціку:
«Без сумніву, найбільше король любив свої спадкові маєтки в Червоній Русі — Жовкву й Яворів, у них почувався найкраще і там найохочіше перебував. Там також полагоджувалося чимало справ державної ваги».
Ян Собеський – був ласкавим королем для Гданська, за Вікіпедія
Улюблений королем Яворів, який лежав на відстані 48 кілометрів на північ від Львова. Великий королівський замок, розташований там, збудовано з дерева, зате його було пристосовано до оборони від татар, які неодноразово проникали в ці краї. Саме тут Ян Собеський прийняв послів від Гданська та виїхав до Балтійського моря особисто вирішувати суперечки поміж цехами міста. Загалом Я. Собеський і до цього ще не будучи королем часто бував в Гданську. Проте цей візит з 1677 до середини лютого 1678 р. виявився найдовшим. Король зупинився в Зеленій брамі. Під час цього візиту за традицією закладеною Казимиром Ягеллончиком, Ян Собеський своїм коштом збудував бароковий собор – т.з. королівську католицьку каплицю біля плебані Маріацького костелу. Таким чином було вирішено суперечку за право користування Маріацьким костелом поміж католиками та протестантами.
Королівська каплиця у Гданську колись…, за (Kilarski, 1937)
Королівська каплиця у Гданську сьогодні, за Вікіпедія
Сліди імперської армії
Наступним пунктом нашої мандрівки будуть схили вже відомої нам з попередньої частини циклу Градової гори. Тут ми оглянемо найстаріший з збережених в місті пам’ятників – пам’ятник російських солдат, як загинули при штурмах Данцига по вул. gen. H. Dąbrowskiego. Це пам’ятка про ті часи коли німці та росіяни розпочали роздирати Річ Посполиту, намагаючись відкусити від неї Гданськ.
Узвишшя Градової гори в Гданську та пам’ятник солдатам російської імперії, за Вікіпедія
Величний гранітний монумент урочисто відкритий 27 вересня 1898 р. (Фундатором був Микола ІІ, а слідкувало за його будівництвом російське консульство) згідно напису на ньому увічнює російських солдатів, які загинули у боях за Данциг (німецька назва Гданська) в 1734, 1807 та 1813 р. Чим були ті бойові дії? З часів Північної війни, коли цар Петро І, перебував у Гданську, Російська імперія все більше втручалася в справи занепадаючої Речі Посполитої. Зважаючи на що російські війська регулярно з’являлися під стінами Гданська, а в їх складі і російські невільники – українці.
Гармати ХІХ ст. на площі Довгий Ринок. Фото І. Парнікози
Мапа Гданська, 1734 р., за https://sobisz.blogspot.com/2008/07/forty-grodzisko-gdansk-gradowa.html
Події 1734 р. були пов’язані з прагненням посадити на польський трон замість вибраного поляками Станіслава Лещинського саксонського курфюрста Фредерика Августа ІІ Веттіна. На звістку про інвазію російських військ до Польщі С. Ліщинський прибув до Гданська, а місто приготувалося до оборони. Російській облозі протистояли польські війська окрім поляків, шведські та французькі волонтери. Російськими військами командував Б. Мініх.
Круті схили Градової гори – "легко було на папері, але забули про яруги", фото І. Парнікози
Бурхард Мініх був німцем, якому ще за Петра І було доручено вести інтенсивне будівництво в Петербурзі, Виборзі і Кронштадті. До цього часу Мініх показав себе діяльним, наполегливим і розпорядчим адміністратором з вельми ґрунтовними знаннями в області гідротехніки і військової справи. Саме він керував закінченням робіт на Ладозькому каналі (куди було зігнано масу робітників в тому числі з України), забезпечити безпеку плавання в обхід бурхливого Ладозького озера і мало надзвичайно велике значення для економіки міста.
Будівництво Ладозького каналу, за Вікіпедія
Не забував він і про Гданськ-Данциг. При ньому покладено було початок регулярному морському сполученню з Європою. З Кронштадта на Любек і Гданськ почали рейси поштові та пасажирські пакетботи з квитком вартістю 3 рублі.
Командуючий російською армією під Гданськом Б. Мініх, за Вікіпедія
Щодо Б. Мініха варто пригадати численні українські акценти його біографії. Під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр. Мініх був не тільки головнокомандувачем Дніпровською армією, що тривалий час була дислокована на території Гетьманщини і Слобідської України, але й військовим губернатором Білгорода і Києва. 28 травня 1736 р. заволодів фортецею Перекоп, 17 червня 1736 — Бахчисараєм, але за браком продовольства і фуражу залишив Крим. 12-13 червня 1737 р. керував штурмом Очакова. У Ставучанській битві 28 серпня 1739 р. розгромив армію сераскера Вєлі-паші, заволодів Хотином і майже усією Молдовою. Будучи в цей час необмеженим правителем України, Мініх силоміць згонив українських селян і козаків на побудову фортець, земляних укріплень тощо, де вони змушені були працювати «своїм коштом» і зі своїми знаряддями. Масові реквізиції робочої худоби, залучення населення до обозної служби в армії, що здійснювалися за ініціативою Мініха, призвели до занепаду господарства України. За його наказом українські козацькі полки, які перебували в складі російської армії, під час бойових дій виконували здебільшого різні фортифікаційні роботи.
Відомими його фортифікаціями були так звані «вали Мініха» в Києві на Подолі (по лінії Юрковицького ручаю), які включили до складу Києва передмістя Плоске на Оболоні.
Але повернемося до Гданська. У конфлікті за польський трон Пруссія об’явила нейтралітет, але блокувала військові перевезення між Росією та групою фельдмаршала Мініха, який вів російські війська (разом з запорожцями та гетьманськими козаками) здобувати місто над Мотлавою.
Франція відрядила на підтримку Ліщинському та власним волонтерам флот, який намагався блокувати сполучення групи Б. Мініха з Росією Балтійським морем. Проте російській армії вдалося доставити важкі облогові мортири з Саксонії каретами, які провезли під виглядом екіпажів курфюрста вюртембергського. Спроби польських військ деблокувати Гданськ не мали успіху. Мініх захопив сучасну дільницю Острів вище Середмістя чим перервав контакт фортеці Віслоуйсьце з Гданськом.
Російська армія часів Семирічної війни, за https://rusidea.org/
6 травня 1734 р., отримавши важку артилерію, Мініх кинув солдат імператорської армії на криваві та безрезультатні штурми Градової гори. Ці штурми коштували російській армії 3000 вбитих. Але хто з владних персон рахувався з тим, що щодня сотні родин втрачали своїх батьків та синів? Штурми проходили в районі бастіону Нойбауера, який зберігся до нашого часу.
Укріплення долини Nowych Ogrodów у Гданську. Вид на передню (глибинну) частину бастіону Нойбауера (Кессель) з правого крила (плеча) бастіону, за Вікіпедія
Проте довго оборона тривати не могла. Розуміючи безвихідь ситуації, Ліщинський залишив Гданськ, який невдовзі капітулював. А потім будуть написані ці рядки, від яких тхне зрілим російським імперіалізмом:
Ах! Гданск, ах! на что ты дерзаешь?
Воззови ум, с ним соберися:
К напасти себя приближаешь.
Что стал? что медлишь? покорися.
Откуда ты смелость имеешь,
Что пред Анною не бледнеешь?
Народы поддаются целы,
Своевольно, без всякой брани;
Чтоб не давать когда ей дани,
Чтут дважды ту хински пределы.
В милости нет Анне подобной,
Кто милости у нее просит;
К миру нет толико удобной
С тем, кто войны ей не наносит.
Облога Гданська, 1734 р., за https://www.wikiwand.com/
1907 р. Гданськ штурмують наполеонівські французи. 14-15 травня перекинуті морем до Нового порту 8000 солдат російської імперії, якими керував генерал-майор Микола Каменський, вдарили з боку фортеці Віслоуйсьце в бік Стогів з метою відкриття шляху на Вісляну косу. Об'єднані французько-польські сили відбивають цю атаку. Ця поразка стала останньою спробою пруссаків оборонити Гданськ.
Після поразки Наполеона в поході на Росію, 1913 р. російська армія знову з'являється під Гданськом, щоб здобути його для союзників-пруссаків. Ключовим стало опанування Єзуїтської гори, на якій ще не було укріплень. На ній було встановлено артилерію, яка обстріляла припортові квартали і запалила розташовані тут склади провіанту. Це викликало швидку капітуляцію міста.
Пам’яткою про загиблих у всіх цих боях вищезгаданий пам’ятник, а також давня назва північної частини сучасної вулиці Łąkowa – Reussengasse (Російська вулиця).
На відміну від солдат російської армії оборонці Гданська від російсько-прусських сил мають лише дуже скромний монумент на Гарнізонному цвинтарі по вул. gen. Gelguda.
Пам’ятник оборонцям Гданська 1734 р. на Гарнізонному цвинтарі. Фото І. Парнікози
Довге узбережжя та Журавель, Е. Меєрхейм, 1850 р.
До речі, на Гарнізонному цвинтарі в Гданську знайдемо ще одну згадку про українців у лавах військ російської імперії. Сірий пам’ятник, який було встановлено 1929 р., увічнює пам’ять про солдат імператорської армії, що потрапили в полон під час Першої світової війни і померли в таборі для військовополонених у Гданську (вул. Promowa). Табір був розташований в тій частині острова, де Мотлава зливається з Віслою і де в роки Вільного міста знаходилися склади Товариства «Альдаг». До табору було два входи: з боку Milchpeter i Keiserhaffer. В'язні жили на борту тридцяти барж, що стояли на якорі на річці Мотлава. У таборі не було ні православного храму, ні священнослужителя, а богослужіння проводили священики, які зрідка приїжджали з інших таборів. Військовополонених (704 солдатів), які померли, ховали на Заспі, Сопоті та у Гданську на Гарнізонному кладовищі, що дало початок православній ділянці.
Пам'ятник військовополоненим російської армії, які померли в таборі в Гданську у 1914-1919 рр., Гарнізонний цвинтар
На схилах Градової гори нас застає вечір червоне сонечко повільно втікає за схили Гданської височини, а місто запалює свої вечірні вогні. Що ж час відпочити і переварити враження щоб бути готовими до наступної подорожі історією (Наступну частину див. тут).
Джерела:
Берлинський М.Ф. Історія міста Києва. – К.: Наукова думка, 1991. – 320 с.
Лекції проф. А. Янушайтіса з історії Гданська (2023)
Мартін Груневег і його опис Києва
Навчання української молоді за кордоном
Найстаріший пам’ятник Гданська
Смирнов Я.И. Рисунки Кіева 1651 г. по копіям их конца XVIII века, 1908. – Москва.
Сканування фігури Казимира Ягеллончика у Гданську (2023 р.)
Срібні чарки з Гданська архімандрита Печерської лаври Романа Копи
Табори для військовополонених в Гданську
Табір для російських полонених по вул. Promowa
Торгівельна пломба Гданська в Умані
Янушайтіс А. Гданськ і Росія (2022 р.)
Янушайтіс А. Замок в Гданську (2023 р.)
Badura M., Latałowa M., Jarosińska J., Święta J. Rośliny uzytkowe w średniowiecznych i nowożytnych materiałach archeobotanicznych z miast pólnocnej Polski (Kołobrzeg, Gdańsk, Elbląg) // Archeologia et historia urbana. – Elbląg, 2004. – 277-286.
Carowie, jeńcy i uchodźcy. Rosjanie w Gdańsku (2011)
Co zostało z zamku krzyżackiego w Gdańsku? (2016 р.)
Gotyk w Gdańsku odcinek 2 – Św. Jan jak cały Gdańsk (2021)
Kilarski Jan Gdańsk. Wydawnictwo Polskie “R.Wegner”. – Poznań – 1937 (reprint)
Kiedy Słońce zaszło w południe. Bitwa pod Oliwą 1627 (2021 р.)
Korona gdańskich fortyfikacji. Spacer śladami fortyfikacji Biskupiej Górki. Filip Popek, 27.07.2024
Krótki zarys historyczny Parafii Prawosławnej Św. Mikołaja w Gdańsku (2024)
Zespól forteczny Gdańsk-Wiosłujcie. Materiały Ogólnopolskiej konferencji naukowej Towarzystwa Przyjaciół Fortyfikacji zorganizowanej pod auspicjami Generalnego konserwatora Zabytków w ramach Krajowego programu Ministerstwa kultury I sztuki “Ochrona I Konserwacja Architektury obronnej”, Gdańsk, 29-31-maja 1998 r.
Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н.
Парнікоза І. Ю.
Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike