Данилишин Михайло

Михайло Данилишин (ісп. Miguel Danylyszyn; 19 жовтня 1903, Тернавка — 6 березня 1986, Буенос-Айрес) — громадський та церковний діяч, перший упорядник архівів української громади в Аргентині, один з фундаторів українського культурного товариства «Просвіта» в цій країні. За визнання заслуг став першим почесним президентом «Просвіти». Єдиний з членів «Просвіти» отримав золоту медаль з посвятою та емблемою «Просвіти».

Походження

Народився 19 жовтня 1903 р. у селі Тернавка, сучасного Жидачівського району Львівської області. Син Матвія Данилишина (підстаршина та учасник визвольних змагань, співробітник культурно-освітніх та суспільно громадських установ Жидачівщини) та Тетяни Кулик. Їх могили та родинна хата збереглися в с. Тернавка[1].

Освіта

Початкову освіту здобув у своєму селі. Вчився в середній школі в Стрию. Навчався у гімназії, але поляки її закрили. Тож вступив на кооперативні курси у Станіславові (суч. Івано-Франківську) 21 березня 1919 року за ЗУНР. З 10 травня 1924 р. проходив строкову військову службу в Війську Польському. 1 жовтня 1926 р. вийшов у запас[1].

Еміграція

Будинок колишнього банку «Бостон», фото 2017 р.

До Аргентини виїхав на заробітки, щоб купити трохи землі. 28 липня 1927 року виїхав з порту Булонь-сюр-Мер, прибув до порту Буенос-Айреса 21 серпня 1927 р. разом з групою українських емігрантів. Спочатку працював у столярні, а потім у банку «Бостон» по [2][3].

Діяльність в УКТ «Просвіта»

Після вирішення питань, пов’язаних із зайнятістю та житлом, він звернувся до пошуку української громади в Аргентині, одразу вступивши до українського культурного товариства «Просвіта», яке на той час перебувало на початку свого існування (створено 1924 р.). 1931 р. Михайло Данилишин стає головою УКТ «Просвіта» і практично є постійним членом її керівної ради на різних посадах, щоб нарешті та після численних каденцій головування стати її першим почесним головою. Цю посаду Михайло Данилишин обіймав до своєї смерті 6 березня 1986 р.

Ставши головою «Просвіти» М. Данилишин започаткував перший збір коштів на придбання домівки для організації в Буенос-Айресі. «Просвіта» під його керівництвом організувала театральні вистави. Як лідер УКТ «Просвіта» з оказії необхідності проведення української урочистості був організатором і секретарем першої міжоб’єднавчої наради 13.12.1931 р., яка пройшла в будинку «Просвіти» , яка мала об’єднати українські організації в Буенос-Айресі. Цей з’їзд створив Українську центральну репрезентацію. Він був також головою і секретарем різних з’їздів українців Аргентини. Він здійснив декілька поїздок до внутрішніх районів країни, щоб представити організацію та зібрати інформацію про українську громаду в провінціях Місьйонес, Чако та Формоса.

Будинок читальні “Просвіти” та кооператива “Час” в с. Тернавка

Михайло Данилишин оплачував членські внески на підтримку материнської «Просвіти» у Львові. Започаткував збірку на потреби «Просвіти» в рідному с. Тернавка. Будинок Народного дому «Просвіти» збудований за участі внесків українців, що працювали в Аргентині зберігся в селі. Розглядав можливість відкриття в Буенос-Айресі філії організації «Відродження» під впливом УВО. Михайло Данилишин присвятив багато часу збору, вивченню і упорядкуванню даних про українську громаду в Аргентині. Йому належить ідея створення першого українського музею.

Паралельно з роботою лідера «Просвіти» розвивав важливу журналістську роботу, його статті публікувалися майже у всій вільній пресі української діаспори. Найбільш часто він дописував до українських часописів Північної Америки: «Свобода», «Визвольний шлях» та «Український самостійник». При цьому він використовував такі псевдоніми: М Бескид, M Вировий, Тарнавський, Тарнавчанин, Колючка та МД. Його статті відображали не лише діяльність української громади в Буенос-Айресі та Місьйонесі, але й Парагваї та Уругваї. Був директором і розпорядником газети «Українське слово», ініціатором, укладачем та автором майже всіх понад 30-ти випусків українського календаря «Просвіти», перший номер якого вийшов у 1934 р. Останній підготований ним номер вийшов 1983 р.[4]

У 1979 р. він опублікував книгу «Українці в Аргентині» — першу книгу, яка документує становлення, життя та розвиток української імміграції в країні та висвітлює великий документальний і фотографічний архів, який він збирав протягом свого життя під час численних подорожей різними громад та листування, яке воно веде з різними поселеннями українців у різних аргентинських провінціях[5].

Михайло Данилишин застосовував практику анкетування членів спільноти з метою фіксації їх спогадів[6].

Хронологія діяльності у «Просвіті»

06.10.1927 р. член УКТ «Просвіта» в Аргентинській республіці (реєстраційний № 17);

06.01.1929 р. очолює збори та обирається головою УКТ «Просвіта»;

13.01.1929 р. обраний до складу ревізійної комісії УКТ «Просвіта»;

06.10-1929 р. очолює збори та обирається до суду Честі (Tribunal de Honor) УКТ «Просвіта»;

30.11.1929 р. очолює збори УКТ «Просвіта»;

19.01.1930 р. обирається головою ревізійної комісії;

28.02.1931 р. головує на зборах і обирається головою УКТ «Просвіта»;

00.07.1931 р. перша розповідь про діяльність українців в Аргентині опублікована в часописі «Життя і знання» № 10-11 (46-47)) «де що про Арґентину» («Дещо про Арґентину»).

03.01.1932 р. переобраний головою УКТ «Просвіта»;

00.05.1932 р. публікує інформацію про діяльність «Просвіти» в Аргентині. «Життя і знання» № 7 (55) «Вісті із Просвіти»;

28.01.1934 р. обраний віце-головою УКТ «Просвіта»;

00.02.1934 р. публікує статтю про «Просвіту» в Аргентині в журналі Життя і Знання / № 2 (77) лютого («Життя і знання») «Товариство Просвіти в Аргінтині»

03.02.1935 р. обирається помічником секретаря УКТ «Просвіта»;

02.02.1936 р. обраний секретарем зборів і адміністратором «Просвіти»;

31.01.1937 р. головує на зборах УКТ «Просвіта»;

06.02.1938 р. обраний віце-президентом УКТ «Просвіта»;

05.02.1939 р. обраний віце-президентом УКТ «Просвіта»;

04.02.1940 р. обраний віце-президентом УКТ «Просвіта»;

02.02.1941 р. обраний помічником секретаря УКТ «Просвіта»;

08.02.1942 р. обраний до складу ревізійної комісії з розгляду рахунків УКТ «Просвіта»;

31.01.1943 р. головує на зборах, обирається членом Ревізійної комісії УКТ «Просвіта»;

06.02.1944 р. головує на зборах та обирається головою Ревізійної комісії УКТ «Просвіта»;

04.02.1945 р. очолює збори та обирається головою ревізійної комісії;

03.02.1946 р. очолює збори та обирається членом ревізійної комісії;

02.02.1947 р. головує на зборах УКТ «Просвіта»;

31|.01.1948 р. головує на зборах і обирається помічником секретаря;

30.01.1949 р. стає секретарем зборів та обирається помічником секретаря;

12.02.1950 р. Головує на зборах і обирається віце-головою;

28.01.1951 р. його обирають головою «Просвіти»;

27.01.1952 р. обирається віце-головою УКТ «Просвіта»;

08.02.1953 р. його обирають головою УКТ «Просвіта»;

08.02.1953 р. його обирають почесним головою УКТ «Просвіта» в Аргентині;

07.03.1965 р. головує на зборах і обирається до Суду честі;

13.03.1966 р. очолює збори УКТ «Просвіта»;

04.01.1967 р. очолює збори УКТ «Просвіта»;

24.03.1968 р. очолює збори УКТ «Просвіта» і обирається Судом честі;

30.05.1969 р. очолює Асамблею УКТ «Просвіта»;

19.04.1970 р. очолює Асамблею УКТ «Просвіта»;

00.04.1971 р. під псевдонімом Тарнавчанин пише «Терном, терном там доріжка іде…(спогад про село Тарнавка)» до III тому Стрийщини / Збірник історії та спогадів, виданий у 1993 р. Нью-Йорк;

25.04.1071 р. головує на зборах та очолює Суд честі;

23.04.1972 р. головує на зборах;

00.00.1979 р. видає книгу «Українці в Аргентинській Республіці»;

29.06.1980 р. обраний до Суду честі[1].

Участь у церковному житті

Михайло Данилишин був активним парафіянином і надавав велику допомогу українській греко-католицькій церкві у Буенос-Айресі[7].

Родина та місця проживання

Костел святого Сакраменту, вул. San Martin 1039 – місце шлюбу Михайла Данилишина та Розалії Бойчук у Буенос-Айресі. Фото 2020 р.

5 листопада 1938 р. одружився з Розалією Бойчук, яка була його супутницею і опорою на все життя. З якою у нього було четверо дітей: Володимир, Ольга, Юрій та Роман. Шлюб відбувся у костелі св. Сакраменту у Буенос-Айресі його давав отець О. Пилипенко. Юрій Данилишин наразі виконує роль голови Просвіти та представника Південної Америки в Світовому конгресі українців[8][2].

Місця проживання в Буенос-Айресі

;

;

;

Вул. Umberto Primo (номер не відомий).

Поховання

Могила Михайла Данилишина та Розалії Бойчук на Британському цвинтарі Буенос-Айреса. Фото 2020 р.

Помер 06.03.1986 р. у Буенос-Айресі[7]. Його останки спочатку були поховані на міському цвинтарі Буенос-Айреса — Чакаріта на колумбарії. Пізніше родина покійного перепоховала Михайла Данилишина на Британському цвинтарі в Буенос-Айресі. Тут він покоїться разом із дружиною Розалією Бойчук. Координати поховання 34º35.4300’, 58º27.9000’[8].

Публікації

Статті

Zyttia i Znannia / Nro. 7 (55) («La Vida y el Conocimiento»).

«Visti iz Prosvity» (Novedades de Prosvita) 00.05.1932.

Zyttia i Znannia / Nro. 2 (77) Febrero («La Vida y el Conocimiento»).

«Товариство Просвіта в Аргентині» (La Asociació Prosvita en la Argentina) 00.02.1934.

Данилишин М. «Українське слово» Календар «Просвіти», 1940 р. — С. 64-65.

Просвітянин «Просвіта», її завдання і заслуги // Календар «Просвіта» на 1948 р. С. 34-37.

Вировий М. Праця наш капітал // Календар «Просвіта» на 1948 р. С. 68-69.

Вировий М. Завдання «Просвіти» на еміграції // Календар товариства «Просвіта» на 1951 р. С.34-35.

Вировий М. Потреби і проблеми молоді // Календар товариства «Просвіта» на 1953 р. С. 65-66.

Данилишин М. Українці в Аргентині. // Календар товариства «Просвіта» на 1953 р. С. 71-76.

Данилишин М. 60-ліття українського поселення в Аргентині. // Календар товариства «Просвіта» на 1957 р. С. 69-72.

Данилишин М. Українці в Аргентині // Український Самостійник 179—180 ст. 54/59 — Вересень 1972 Мюнхен — Німеччина.

Данилишин М. Українські поселення в Аргентині // Український самостійник. — 1972. — N.7-8 (липень-серпень). — С.54-59; № 9 (вересень).

Данилишин М. Країни Південної Америки та українські поселення // Альманах Українського Народного Союзу на рік 1980. — Jersey City and New York: Svoboda Press, 1980. – С.173–82.

Тарнавчанин Терном, Терном там доріжка іде… (спогад про село Тарнавку) // Стрийщина / Історично — Мемуарний Збірник Том ІІІ — НТШ Ню Йорк 1993 Редактори: Ірина Пеленська / Климентій Баб’як.

Книги

Скеля поблизу острова Фанфари з групи Аргентинських островів, яку запропоновано назвати ім’ям Михайла Данилишина. Фото 2022 р.

.

Вшанування пам’яті

Запропоновано назвати ім’ям Михайла Данилишина один з островів району Аргентинських островів-півострова Київ (Антарктика) — Скеля Данилишина (Danylyshyn Rock ).

Джерела:

1. Wasylyk I. Prosvita en la Republica Argentina. Notas para su historia. Buenos-Aires. 2009.

2. Ювілейне повідомлення про 80-ти річчя Михайла Данилишина // Українське слово — 25 липня 1984 р.- С. 4.

3. Данилишин М. Українці в Аргентині. — Buenos Aires: Dorrego, 1979

4. Кужель Л. Українські календарі (1914—1939) в Аргентині і Бразилії як джерело інформації про західноукраїнську книгу // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. — 2008. — № 1. — С. 73-95.

5. Богданова Т. Є., Погромський В. О. Українська етнічна спільнота в Аргентині наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття / // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. — Вип. 4. — С. 82-86. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

6. Ціпко С. Українці в Аргентині (1897—1950): творення громади / С. Ципко; (переклад з англійської М. Гримич і С. Кухаренко) — К.: Дуліби, 2015. — 280 с.

7. Некролог М. Данилишина Газета Шлях Перемоги Ч. 20 (1675) — 18 травня 1986 р.­ – С. 6.

8. Парнікоза, Іван. Буенос-Айрес для українця. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). Микола Жарких. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22.02.2022.

(англійська). НАНЦ МОН України. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22.02.2022.

с.н.с. Національного історико-архітектурного музею “Київська Фортеця”

Іван Парнікоза

«Матеріали дозволено використовувати на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах»