Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Алгоритм перезавантаження топонімічної матриці міста

Олекса Пекур

Дата: 15.02.2008

Щоразу долаючи Єлецький узвіз, мимоволі довколишня топонімічна реальність лягає на мотив популярної колись пісеньки. Її, до речі, можна вважати напрочуд талановитим виявом протесту проти тодішньої повальної ідеологізації та індустріалізації всесоюзної топоніміки: «Пройдусь по «князя Чорного», Зверну на Комсомольську, І Магістратська вулиця до Ради доведе…»

У столиці спроби системного впорядкування міської топоніміки виявилися більш-менш успішними вже на початку незалежності. А в Чернігові й до сьогодні все обмежується «точковими» рішеннями. Їх логіка інколи є не зовсім зрозумілою. Але після останнього указу Президента цей процес має всі шанси активізуватися і тому на першому етапі надзвичайно важливим є затвердження загально узгодженої концепції. Вона б мала базувалася на зрозумілій і цілком логічній топонімічній методології.

І тут мають дійти згоди насамперед в межах фахової групи експерти-історики, представники громадських краєзнавчих і культурологічних організацій. Саме їм, людям обізнаним і рівною мірою відповідальним, міська громада має довірити цю важливу справу. Оскільки Чернігів – одне з найдавніших міст України-Руси, це має відображатися і в топонімах принаймні тієї території міста, яка включена до охоронної зони історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній».

Період перебування у складі Російської імперії має бути заповнений власне місцевим і загальноукраїнським змістом. Короткотривалий, але в історичному аспекті державотворення надзвичайно важливий період Української Народної Республіки представлений лише з позиції однієї політичної сили. Тому і потребує певних змін і доповнень.

Доба Радянського Союзу з відомих причин представлена найширше. Але, як засвідчив час, не завжди виправдано. Тому радянські топоніми потребують найбільшого корегування. І як наслідок – відмови від зайвого перевантаження подіями того часу та конкретними одіозними особами. Які часто не пов’язані з місцевим контекстом. На початку 90х років ХХ ст. відбулася зміна ідеології держави, відтак мало би змінитися й ідеологічне забарвлення міської топонімії. Спроби ж увічнити ідеї незалежної України, пов’язані з ними події й особи, поки що мають «фрагментальний» характер і суттєво на топонімічний образ міста не вплинули.

Це що стосується концептуальних положень. Методологія ж напрацювання вже практичних рекомендацій повинна базуватися як на європейському досвіді, так і врахувати національні традиції топоніміки. Згідно з цим топоніміка історичного центру, з прилеглими місцевостями, має максимально враховувати їх стародавні назви.

Поза межами історичного центру повинен працювати принцип просторового структурування. За яким значущість статусу назви узгоджено зі статусом території. Іншими словами, не може вулиця на віддаленій околиці міста носити назву на честь визначної історичної події або особи. Інакше, як це сталося у Чернігові з вул. Незалежності, подібні рішення свідчитимуть про відсутність фахового підходу, або про свідоме в такий спосіб приниження статусу події.

Третім наріжним принципом має бути увічнення пам’яті видатних осіб, які віддано працювали задля розбудови і зміцнення саме Чернігова, його культурного життя. Тих, що народилися чи працювали у місті або області й вийшли на загальнодержавний чи світовий рівень, здійснили героїчні вчинки, чиї рішення і дії позитивно вплинули на долю міста і громади.

Це дасть можливість повернути місту місцеву неповторність і позбутися безликої універсальності радянської доби. Лише послуговуючись названими методологічними принципами, у межах узгодженої концепції, учасникам фахової групи вдасться виконати головне своє завдання: накласти на план міста цілісну систему топоніміки.

Побіжний екскурс в історію топоніміки Чернігова: традиції, закономірності, тенденції. Століття тому прозорість етимології робила чернігівські найменування очевидними і функціональними. Виникнення назв вулиць, майданів, поселень було зумовлене потребою виконувати інформативну, пояснювальну, часом застережну функції, покладені тепер на дорожні покажчики.

Багата мікротопонімія Чернігова (назви місцевостей, ярів, пагорбів і т. п.) зберіглася до наших днів і присутня на сучасних планах міста (ДНВП „Картографія”- 2007 р.): Дитинець, Третяк, Кавказ, Єлецькі та Болдині гори, Холодні та Чорториївські яри, Лісковиця, Бобровиця, Подусівка, Ялівщина, Ковилівки, Берізки, Землянки, Кордівка…

Більшість назв перших вулиць міста виконували роль вказівників, які назвами, і що важливо, нумерацією вели від одного визначного місця до іншого. Найчастіше це були культові споруди: вул. П,ятницька, П,ятницьке Поле, Борисоглібська, Єлецька, Воздвиженська, Воскресенська, Іллінська, Підмонастирська, Спаська, Преображенська, Успенська, Троїцька…

Відповідними назвами позначилися і вулиці, що вели до будівель міського врядування, центрів торгівлі, важливих технічних споруд: вул. Магістратська, Думська, Базарна, Торгова, Водогінна, Цегельна, Хлібопекарська…

Для зручності орієнтування подорожуючих надавалися відповідні назви великим і меншим міжміським шляхам, враховувались географічні особливості і специфіка рельєфу даної місцевості: вул. Московська, Петербурзька, Київська, Масанівська, Бобровицька, Любецька, Лоєвська, Подусівська, Білоуська, Південна, Північна, Східна, Окружна, Прорізна, Поперечна, Підвальна, Овражна, Яри Холодні і Чорториївські, Лугова, Лісова, Польова, Дачна, Вузька, Велика, Далека…

З середини ХІХ ст. територія міст Російської імперії офіційно почала розподілятися на розряди, так звані «зони прибутковості», які фактично і слугували виміром престижності тієї чи іншої вулиці. Ясна річ, для увічнення видатних подій і високопоставлених осіб імперії вибиралися вулиці вищих розрядів, що виключало виникнення неоднозначних ситуацій вже за визначенням.

Треба віддати належне-матриця працювала безвідмовно. Якщо до цього періоду назви носили функцію передовсім прикладну і описову, то з часом «урбаноніми» (вид топонімів на позначення об’єктів внутрішньоміського середовища) дедалі частіше почали виконувати роль топонімічних пам,ятників.

Із встановленням Радянської влади внаслідок зміни державної ідеології назви центральних вулиць міста, що різко дисонували з принципами диктатури пролетаріату, були змінені. Процес перейменувань поширювався із центру на периферію міста і до 1950-х років був практично завершений.

У цей період вулицям активно давали назви на честь осіб, чия діяльність не була пов’язана з Черніговом. Проте вписувалася в ідеологічно уставлені схеми. А назви нових вулиць, як правило відображали індустріальні досягнення тієї доби.

Сьогоднішній план міста дає про це повне уявлення: вул. Клари Цеткін, Рози Люксембург, Лаціса, Дзержинського, Менжинського, Орджонікідзе, Крупської, Войкова, Воровського, Шмідта, Тельмана, Дундича, Галана, Ібарурі, Готвальда, Павліка Морозова, Олександра Невського, Ушакова, Нахімова, Суворова, Кутузова, Пугачова, Разіна, Чапаєва, Фурманова, Папанінців, Челюскінців, Стаханівців, Панфілівців, Лунінців, Арсенальців, Паризької Комуни, Піонерська, Комсомольська, Інтернаціональна, Правди, тепер уже і проспект Миру на додачу до наявної вулиці…

Досить докладно представлено і широку географію Союзу: вул.Тульська, Севастопольська, Керченська, Курська, Львівська, Харківська, Одеська, Московська, Ленінградська (дві останні на відміну від тих, що були колись, скоріш дезорієнтують), Київська, Мінська, Костромська, Сумська, Кримська, Орловська… І лише єдина вул. Гомельська може слугувати орієнтиром для подорожуючих.

Наші попередники, формуючи міське середовище, у своїх діях більше покладалися на логіку, ніж на якісь абстрактні почуття. При всій, здавалося б, хаотичності міської топоніміки місцями відчуваються спроби системного підходу до її просторової організації. Це, умовно кажучи, «Військове містечко» у районі Рокосовського, «Партизанський край» і «Підпілля», «Зоряне містечко» на честь космонавтів і конструкторів, вже згадуваний додаток до «Атласу СССР». Але територіально вони не чітко сформовані і мають значну розпливчатість.

Значна топонімічна присутність на плані міста і видатних діячів культури та науки. Але побічний аналіз у багатьох випадках починає викликати відчуття невідповідності постаті особи рівню престижності вулиці. Починаєш розуміти, що людина розумової праці, а якщо ширше, інтелігенція – ніколи не була у фаворитах попереднього режиму.

Лише кілька найпоказовіших, чи можливо, найганебніших прикладів. Леся Українка – безперечно одна з найвеличніших постатей національного пантеону (батько народився у Чернігівській губернії, закінчував Чернігівську класичну гімназію) – «заслужила» місце в Холодних Ярах. Іван Франко (творчі та особисті зв’язки з Михайлом Коцюбинським широко відомі) – «відзначений» у Чорториївських Ярах. Там же знайшов топонімічний притулок і видатний земляк Левко Ревуцький (і народний, і лауреат багатьох премій, і герой праці).

Але навіть на цьому тлі «пошанування» по-чернігівськи унікальним виглядає випадок з вулицею ім. Олександра Довженка – кілька будиночків на такій собі вуличці-тупичку (колишня вул. Халявинська, якій на одній з попередніх карт-схем взагалі не знайшлося місця).

Чи були би в захопленні від вияву подібної вдячності наші славетні попередники? Питання риторичне. Принаймні сосничанин Довженко мав би всі підстави десять разів подумати, починаючи свою «Зачаровану Десну».

Правда нещодавно у «правнуків поганих» з’явилася була можливість реабілітуватися. Але натомість маємо безбарвно-універсальний проспект Миру, що цілком вписався у попередню топонімічну практику. Стара матриця збоїв не дає.

З набуттям незалежності неодноразові спроби частини депутатів Чернігівради відкоригувати топонімічну ситуацію наштовхувалися на відвертий чи прихований спротив як владних структур (здебільшого з ідеологічних міркувань), так і значної частини мешканців міста. Що можна пояснити звичкою до вже сформованого та роками закріпленого у свідомості радянського образу міста.

Аргументи, як правило, носили банально економічний характер – відсутність бюджетних коштів. Але сьогодні навряд чи знайдеться серйозний фахівець, який би не розумів, що подальше зволікання з топонімічним впорядкуванням міста лише призводитиме до наростаючого дорожчання цього неминучого процесу.

І на завершення майже ліричний епілог.

Душа такого історичного міста, як наш Чернігів, живе не лише в його матеріальних пам’ятках, якими б величними вони не були, але й у «вербалізованих» образах територій, вулиць і площ.

Вдихнути, повернути загублену на роздоріжжях історії душу, допомогти їй позбавитися набутої роздвоєності – сьогодні чи не головний обов’язок тих, кому громада довірить стати розробниками нової топонімічної матриці міста.

Джерело: “Високий вал”