Єлецька богородиця

Розмір зображення: 573:910 піксел

Єлецька ікона Божої Матері була встановлена в іконостасі храму в спеціальному кіоті, її безпосередньо пов’язували із заснуванням монастиря і вважали його головною святинею. За церковною легендою, у дрімучому лісі за містом сталося містичне явище – чудесне явлення ікони: одного разу перехожі побачили світло, пішли до нього і знайшли ікону Божої Матері, яка стояла в оточенні великого сяйва на гілках ялини. У цьому побачили знак Божий і на тому місці заснували монастир, названий Єлецьким. Про це у книзі «Скарбниця» І. Галятовський написав так:

«Скарбниця єсть Пресвятая Богородиця Єлецька, скарбами її чудеса називають… Богородиця Єлецька тому, що, як розповідають у Чернігові обивателі давні, на тому місці людьми ідучими образ Пресвятої Богородиці, промінями світлими, як огнем оточений, був побачений і знайдений в давні часи на дереві єловім» [Добровольский П. М. Черниговский Елецкий монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. земства, 1900, с. 5].

За церковним переданням, ця ікона, як найвища святиня монастиря, під час нападу в 1239 р. монгольських військ була замурована для збереження у стіну собору і так врятована. При ремонті храму в другій половині XV ст. ікону знайшли і встановили на найпочеснішому місці. Під час нападу польського війська і страшної пожежі в 1611 р. ікона була втрачена: за однією версією, вона згоріла, за другою – захоплена поляками, за третьою – вивезена московськими військами, що відступали. Про подальшу долю цієї ікони відомостей немає, хоча в Успенському соборі Харкова була ікона, котру називали Єлецькою Чернігівською.

У той період, коли ігуменом монастиря був І. Галятовський, в соборі виставили нову ікону, на якій зображено чудо знайдення давньої Єлецької ікони. Про це розповідає сам І. Галятовський у «Скарбниці», до якої ми вже неодноразово зверталися:

«… в Москві і по містах інших Великоросії образи такі продають, де намальовано дерево єлове, або ялину, з галузями зеленими, між тими гілками зеленими високо намальована Родителька Божа, на своїх колінах дитятко Христа сидячого під пахви лівою рукою держачая; правою рукою Христа за ноги держить, а Христос в лівій руці держить хартію звитую. Такий образ із Великоросії, з міста Володимира купець Никита Козел і брат меньший Матвій привезли до Чернігова на ярмарку під час Богоявления святого. Цей образ у них купивши, Костянтин Костянтинович Мезопема віддав… до церкви Богородиці Єлецької» [Добровольский П. М. Черниговский Елецкий монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. земства, 1900, с. 102].

Пізніше ця ікона була прикрашена срібною з визолоченням ризою; влітку ікона стояла в іконостасі собору, а на зиму її переносили до теплого Петропавлівського храму.

До того, що написав І. Галятовський про ікону, дехто з мистецтвознавців ставився із сумнівом, бо очевидно, що існуюча зараз ікона написана не в Росії, а в Україні – російський іконопис тоді мав інший характер, крім того, у нижній частині ікони зображені будівлі Чернігова другої половини XVII ст., які легко розпізнати. Проте в Україні аналогів композиції цієї ікони немає, а російські ікони часто робили з так званими клеймами – картинками довкола основного зображення, на яких показували події, пов’язані з життям святого або історією ікони, і Єлецька ікона дуже схожа на таке збільшене клеймо. Тому сучасні мистецтвознавці висловлюють припущення, що все було так, як розповів І. Галятовський: у соборі поставили ікону, що привезли з Росії, але потім, може, вже після смерті І. Галятовського, з якоїсь причини була написана нова ікона за композицією московської.

Композиція ікони побудована за принципом «ікона на іконі» (майстер не намагався відтворити старовинну ікону, що зникла, а намалював історичну картину на тему, як було знайдено ту ікону): на ялині стоїть ікона, написана на основі візантійського іконографічного типу, але переосмисленого українським майстром, зроблена в новій манері під явним впливом європейського ренесансу (рис. 12). Чернігівський іконописець зобразив Божу Матір молодою, спокійною жінкою, яка з любов’ю дивиться на свою дитину. У неї овальне, м’яко окреслене обличчя, високі брови. Якщо одяг Богоматері схожий на такий, що традиційно малювали на візантійських іконах, то одяг Христа-дитини і вся його зовнішність цілком українські і реалістичні – на комірі сорочки є навіть червона зав’язочка – деталь тогочасного чернігівського одягу. Таке зображення було близьким і зрозумілим, тому народна назва ікони – «Єлецька Богоматір – нев’янучий цвіт» [Логвин Г. Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968, с. 91].

Непропорційно велика ікона (а так і повинно бути за законами мистецтва, бо вона головна в композиції) стоїть на ялині, що трохи нагадує пальму. Ялина з іконою височить над містом, і то, звичайно, не Чернігів князівських часів, а зображення сучасного автору міста і вже відбудованого Єлецького монастиря. Внизу праворуч – західний фасад Успенського собору, зображений дуже ретельно, навіть з аркатурним поясом, але прибудови, зробленої у 1698 р., – церкви Іакова – немає. На основі цього можна припустити, що ікона намальована між 1679 р. – часом відбудови собору – і 1698 р. У лівому нижньому куті зображений Чернігів, де можна розпізнати чернігівську фортецю і Спаський собор, а на задньому плані – «верхній замок». Таким чином, свідомо деформувавши реальність і змістивши її у часі, іконописець – митець дуже високого рівня – створив зображення чуда. Ця ікона є прекрасним зразком українського іконопису перехідного періоду від строгої естетики ренесансу до пишнобарвного бароко. Мистецтвознавець Г. Н. Логвин ототожнює автора цієї ікони з Григорієм Дубенським, який створив славетну Іллінську ікону Богоматері [Логвин Г. Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968].

Написана ікона темперними та олійними фарбами на двох дошках, скріплених шпонками. Верхня частина ікони закруглена відповідно до форми прорізу іконостасу. Можливо, тому й була написана нова ікона, що стара московська ні за розмірами, ні за формою не пасувала новому іконостасу.

Настоятель Єлецького монастиря І. Галятовський у книзі «Скарбниця» описує багато чудес, що сталися біля цієї ікони. Наведемо кілька типових прикладів тих досить простих і водночас таких, що дійсно сталися, чудес, а саме:

«У травні 1672 р. купець чернігівський з нового міста Федір Семенович Рогач від пияцтва збожеволів і тяжко захворів. Його привели в церкву Пречистої Богородиці Єлецької… і він видужав, прийшов до тями і здоровий пішов додому».

«Петро Мойсеєвич, чернігівський козак, – пише далі І. Галятовський, – у 1675 р. так захворів, що голова його запаморочилась, бігав в одній білизні, мов божевільний; прибіг у своєму подвір’ї до стайні, узяв вірьовку і хотів повіситися. Дружина його Пелагея вирвала в нього ту вірьовку і 4 травня привела в монастир Єлецької Божої Матері, де він відстояв відправу, після чого з милості Матері Божої прийшов до тями, працював у монастирському господарстві, а потім у повному розумі повернувся додому» [Историко-статистичсское описание Черниговской епархии: В 5 кн. – Чернигов: Тип. Г. Шапиры. Кн. 5 – 1874, с. 72 – 73].

Зараз ікона Єлецької Богоматері знаходиться в експозиції Чернігівського історичного музею, її два рази – у 1955 р. і 1985 р. – реставрували. Дуже точна її копія, виконана майже одночасно із цією іконою, була з фондів музею передана в Троїцький собор і встановлена там в іконостасі. Харківська Єлецька ікона, про яку згадували вище, мала такий самий сюжет, але намальований інакше – там на дереві стоїть ікона овальної форми, оточена язиками полум’я.

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 101 – 105, іл. – с. 103.