Видатні викладачі

Для забезпечення навчального процесу вже за перший рік було створено 17 наукових кафедр, понад 20 лабораторій, кабінетів і майстерень, запрошено багатьох відомих науковців Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Казані, Харкова, чимало з яких (Ю. Вагнер, Є. Вотчал, Г. Де-Метц, К. Зворикін, М. Коновалов, С. Реформатський, П. Сльозкін, М. Чирвинський) брали активну участь у створенні і розбудові діяльності нового закладу, зокрема у роботі комісій: конкурсної – на проект забудови, будівельної, з вироблення статуту і навчальних планів відділень інституту та ін.

До складу почесних членів Київського політехнічного інституту імператора Олександра ІІ входили знані державні діячі, вчені: голова Кабінету міністрів С. Вітте, голова департаменту торгівлі і мануфактур Міністерства фінансів В. Ковалевський, професори Московського університету, члени-коресподенти Імператорської Санкт-Петербурзької АН М. Жуковський і К. Тимірязєв, перший директор інституту В. Кирпичов та ін. Серед викладачів і співробітників КПІ у 1889–1918 були відомі діячі науки і техніки.

1901–11 – Артем’єв Микола Андрійович (1870–1948) – вчений у галузі електротехніки, за проектом якого 1890 у Києві споруджено центральну електростанцію і прокладено міську електромережу, один із засновників повітроплавальних секції і гуртка інституту. Запрошений до КПІ за рекомендацією М. Жуковського, перший завідувач кафедри електротехніки (1901–11) і електротехнічної лабораторії (з 1902).

1898–1902 – Біляшівський Микола Федотович (1867–1926) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, почесний акад. УАМ (з 1918), акад. УАН (з 1919). Засновник і перший директор бібліотеки КПІ (працював у хімічному і головному корпусах).

1898–1930 – Букрєєв Борис Якович (1859–1962) – математик, заслужений діяч науки УРСР (з 1941), один із засновників Київського фізико-математичного товариства (1890), основоположник київської школи геометрії. Завідувач кафедри вищої математики КПІ (1922–30).

1898–1911 – Вагнер Юлій Миколайович (1865 – ?) – зоолог, державний діяч. Завідувач кафедри зоології, фундатор зоологічних музею та лабораторії КПІ, голова комісії з керівництва Дніпровською біологічною станцією у Києві (з 1912), міністр уряду Української Держави (1918).

1898–1922 – Вотчал Євген Пилипович (1864–1937) – ботанік-фізіолог, акад. ВУАН (з 1921), засновник української школи ботаніків-фізіологів, один з організаторів (1922) Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків Української академії аграрних наук). Завідувач кафедри ботаніки КПІ.

1906–28 – Делоне Микола Борисович (1856–1931) – вчений у галузі механіки, один з піонерів вітчизняного планеризму, організатор і керівник гуртка повітроплавання КПІ (з 1908) та утвореного на його основі Київського товариства повітроплавання (з 1909), завідувач кафедри теоретичної механіки КПІ.

1902–11 – Дементьєв Костянтин Григорович (1864–1916) – хімік-технолог, завідувач лабораторій технології будівельних матеріалів та мінеральних речовин (1903–07), декан інженерного відділення (1907–08), директор КПІ (1908–11), засновник та головний редактор часопису «Вестник технологии химических и строительных материалов» (1910).

1898–1919 – Де-Метц Георгій Георгійович (1861–1947) – фізик, голова Київського відділення Російського технічного товариства (1906–18), автор першого курсу методики викладання фізики у школах України, завідувач кафедри фізики (з 1898), директор КПІ (1919).

1899–1910 – Динник Олександр Миколайович (1876–1950) – вчений у галузі механіки, акад. ВУАН (з 1929), акад. АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), засновник наукової школи в галузі теорії пружності.

1903–13 – Думанський Антон Володимирович (1880–1967) – хімік, чл.-кор. АН СРСР (з 1933), акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1950), один з перших дослідників у галузі колоїдної хімії в Україні, створив наукову школу. З 1980 його ім’я носить Інститут колоїдної хімії та хімії води НАН України.

1898–1922 – Єрмаков Василь Петрович (1845–1922) – математик і механік, чл.-кор. Імператорської СанктПетербурзької АН (з 1884), один із фундаторів Київського фізико-математичного товариства (1890), завідувач кафедри вищої математики КПІ, засновник і видавець «Журнала элементарной математики» (1884–86).

1899–1927 – Єрченко Петро Феофанович (1868–1927) – вчений у галузі технології волокнистих речовин. 1904–17 обирався деканом механічного (тричі) та інженерного відділень. Директор КПІ (1917–19). Організатор лабораторії волокнистих речовин (1901), що на той час вважалась однією з кращих текстильних лабораторій у державі. Автор проектів опалення і вентиляції ряду значних споруд у Києві та в інших містах України.

1901–20 – Жуков Іван Діомидович (1860 – ?) – хімік-технолог, секретар Ради інституту (1904), директор КПІ (1911–17), член Міжнародної комісії у Берні з питань встановлення єдиних методів дослідження цукру (1906), активний учасник підготовки і проведення у Києві Всеросійської сільськогосподарської виставки 1913.

1913–17 – Затонський Володимир Петрович (1888–1938) – хімік, державний і громадсько-політичний діяч, акад. ВУАН (з 1929) (меморіальна дошка – на будинку головного корпусу).

1889–1926 – Іжевський Василь Петрович (1863–1926) – вчений у галузі металургії, автор атомно-молекулярного методу розрахунку доменного процесу, оригінальних конструкцій електричних печей (1901–07), організатор і перший завідувач кафедри металургійного виробництва КПІ (з 1902).

1909–41, 1944–62 – Ізбеков Володимир Олексійович (1881–1963) – хімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), завідувач кафедри неорганічної хімії КПІ (з 1928), одночасно з 1931 – співробітник Інституту хімії ВУАН (з 1945 – Інституту загальної і неорганічної хімії АН УРСР).

1912–21 – Кащенко Микола Феофанович (1855–1935) – ботанік і біолог, акад. УАН (з 1918), організатор і директор Акліматизаційного саду (1918–35) і Зоологічного музею УАН (1919–26). Завідувач кафедри зоології КПІ.

З 1899 (з перервою) – Кобелєв Олександр Васильович (1860–1942) – архітектор, керівник будівництва комплексу КПІ (1900–02). Одночасно – старший архітектор, завідувач відділу Управління Південно-Західної залізниці. Автор проектів будинків Селянського поземельного та Дворянського банків (вул. Володимирська, 10), Київської контори Державного банку (вул. Інститутська, 9-а), Вищих жіночих курсів (сучасна вул. О. Гончара, 55-а) та багатьох інших споруд міста.

1904–22 – Колкунов Володимир Володимирович (1866–1939) – ботанік і біолог, завідувач кафедри загального землеробства (1912–20). Один із засновників і перший директор (з 1922) Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків Української академії аграрних наук), організатор селекційно-насіннєзнавчої справи в Україні.

1909–21 – Косинський Володимир Андрійович (1864–1923) – політеконом, статистик, державний і громадсько-політичний діяч, один із засновників і акад. УАН (з 1918).

1913–31 – Котельников Олександр Костянтинович (1877–1964) – вчений у галузі електротехніки, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Декан електротехнічного факультету (1920–22).

1899–1903, 1920–24 – Котельников Олександр Петрович (1865–1944) – вчений у галузі теоретичної механіки та математики, заслужений діяч науки РСФРР (з 1934). Один із засновників неевклідової механіки та геометрії простору-часу. Завідувач кафедри теоретичної механіки КПІ у 1899–1924 (з перервою). Автор популярних підручників для технічних вузів «Аналітична механіка» (1901), «Механіка» (1902).

1915–29 – Крамаренко Леонід Петрович (1881–1960) – вчений у галузі сільськогосподарського машинобудування, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Викладач, завідувач кафедри сільськогосподарських машин.

1907–12 – Красуський Костянтин Адамович (1867–1937) – хімік-органік, чл.-кор. ВУАН (з 1926), чл.-кор. АН СРСР (з 1933). Завідувач кафедри органічної хімії КПІ.

1900–01, 1906–11 – Кудашев Олександр Сергійович (1872 – ?) – авіаконструктор, член Київського товариства повітроплавання, творець першого вітчизняного літака з бензиновим двигуном. 23 травня 1910 вперше в Російській державі здійснив у Києві польоти на літаку власної конструкції.

1909–70 – Лисін Борис Савелійович (1883–1970) – хімік-технолог, акад. АН УРСР (з 1939), директор Інституту мінеральної сировини АН УРСР (1940–41). Завідувач кафедри технології силікатів КПІ (1921–56), пізніше – науковий консультант.

1901–26 (з перервою) – Ломоносов Юрій Володимирович (1876– ?) – один з фундаторів тепловозобудування, засновник кабінету рухомого складу та тяги КПІ (1902), почесний доктор Берлінського політехнічного інституту (з 1926).

1900–22 – Малюшицький Микола Кирилович (1872–1929) – ботанік, акад. АН БСРР (з 1928). З 1912 – директор, згодом керівник відділу Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції; завідувач кафедри часткового землеробства КПІ (з 1921).

1899–1916 – Навашин Сергій Гаврилович (1857–1930) – ботанік, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1901), акад. Російської академії наук (з 1918), акад. ВУАН (з 1924), заслужений діяч науки РСФРР (з 1929), директор Біологічного інституту ім. К. Тимірязєва у Москві (1923–30).

1899–1913 (з перервою) – Нечаєв Олексій Васильович (1864–1915) – геолог-мінералог, засновник і керівник кафедри (з 1899) й кабінету (з 1902) геології та мінералів, декан хімічного відділення (1903–06, 1909–11).

1917–19, 1921–27 – Оппоков Євген Володимирович (1869–1937) – гідролог, акад. ВУАН (з 1929), акад. ВАСГНІЛ (з 1935), один із засновників вітчизняної гідрології, організатор першої в Україні кафедри гідрології при КПІ, на базі якої 1926 заснував і очолив НДІ водного господарства при РНК УСРР (тепер Інститут гідромеханіки НАН України).

1904–39 (з перервами) – Патон Євген Оскарович (1870–1953) – вчений у галузі мостобудування і електрозварювання, акад. ВУАН (з 1929). Меморіальна дошка на будинку головного корпусу КПІ і пам’ятник з тильного боку.

1905–20 – Петров Микола Олександрович (1875–1940) – один з провідних фахівців у галузі художньої фотографії, голова товариства «Дагер» (1906–12; містилося на сучасній вул. Саксаганського, 74).

1900–12 – Пимоненко Микола Корнилович (1862–1912) – художник, акад. Імператорської АМ (з 1904), член Товариства передвижників (з 1899), Паризької інтернаціональної спілки мистецтва і літератури (з 1909). Завідувач кафедри нарисної геометрії КПІ.

1908–12 – Писаржевський Лев Володимирович (1874–1938) – хімік, акад. ВУАН (з 1925), акад. АН СРСР (з 1930). Один із засновників і голова хімічного гуртка КПІ (з 1909). Основоположник вітчизняної школи хіміків, директор створеного з його ініціативи у 1927 Українського інституту фізичної хімії Наркомату освіти УСРР (тепер Інститут фізичної хімії НАН України, що з 1938 носить ім’я вченого).

1899–1941 – Плотников Володимир Олександрович (1873–1947) – фізикохімік, акад. УАН (з 1920), чл.-кор. АН СРСР (з 1932). Завідувач кафедри фізичної хімії (1911–41), декан хіміко-технологічного факультету (1920–21), проректор КПІ (1921–24); одночасно – директор Інституту хімії ВУАН (1931–41).

1899–1909 – Пфейффер Георгій Васильович (1872–1946) – математик, акад. УАН (з 1920), директор об’єднаного Інституту математики і фізики АН УРСР (1941–44).

1898–1911 – Радціг Олександр Олександрович (1869–1941) – вчений у галузі теплоенергетики, чл.-кор. АН СРСР (з 1933), основоположник вітчизняного паротурбінобудування. Завідувач кафедри прикладної механіки, засновник механічного гуртка і лабо-раторії теплових двигунів КПІ (1902), декан механічного відділення (1905–08).

1898–1907 – Реформатський Сергій Миколайович (1860–1934) – хімік-органік, чл.-кор. АН СРСР (з 1929). Організатор кафедри органічної хімії КПІ і перший її завідувач (1898–1907), засновник київської школи хіміків-органіків, голова Київського фізико-хімічного товариства (1910–16, 1920–33).

1907–32 – Симінський Костянтин Костянтинович (1879–1932) – вчений у галузі будівельної механіки, акад. ВУАН (з 1926). Завідувач кафедри опору матеріалів (з 1911), декан інженерно-будівельного факультету (1920–21), проректор КПІ (1924–26); одночасно з 1921 – директор Інституту технічної (з 1929 – будівельної) механіки (тепер Інститут механіки ім. С. Тимошенка НАН України), віце-президент ВУАН (1931–32).

З 1899 – Сльозкін Петро Родіонович (1862–1927) – агроном, організатор Київської контрольно-насіннєвої станції (1897). Один із засновників і декан сільськогосподарського відділення (1908–15), завідувач кафедри часткового землеробства КПІ (1902–19); автор популярного в багатьох країнах «Сельскохозяйственного календаря» (1912–14).

1899–1928 – Ступін Олекса Якович (1869–1928) – вчений у галузі теплотехніки. З 1904 секретар, згодом декан механічного факультету, виконував обов’язки директора КПІ у 1919–20; автор «Курсу лекцій з парових котлів» (1909), засновник наукової школи у цій галузі.

1914–41, 1944–48 – Сухомел Георгій Йосипович (1888–1966) – вчений у галузі гідравліки та гідромеханіки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1957). Декан механічного факультету КПІ (1923–27), завідувач кафедри гідравліки (1935–48); одночасно у 1940–58 – директор Інституту гідрології та гідротехніки АН УРСР (тепер Інститут гідромеханіки НАН України).

1899–1908 – Тимофєєв Володимир Федорович (1858–1923) – фізико-хімік. Організатор і завідувач хімічної лабораторії, директор КПІ у 1906–08. Засновник і перший директор Українського інституту прикладної хімії у Харкові (з 1922).

1906–11, 1918–19 – Тимошенко Степан Прокопович (1878–1972) – вчений у галузі теорії пружності, опору матеріалів та будівельної механіки, акад. УАН (з 1918), іноземний член АН СРСР (з 1964). Біля входу до головного навчального корпусу встановлено пам’ятник вченому.

1909–19 – Фещенко-Чопівський Іван Андріянович (1884–1952) – хімік, металознавець, державний і громадсько-політичний діяч, чл.-кор. Польської технічної АН (з 1933), дійсний член наукових металургійних товариств Великої Британії, США, Німеччини. Основоположник металознавства у Західній Україні та Польщі.

З 1899 – Шапошников Володимир Георгійович (1870–1952) – хімік-технолог, акад. ВУАН (з 1922). Завідувач кафедр (1899–1918, 1947–49), декан хімічного відділення КПІ (1906–09, 1911–16); одночасно – засновник і перший директор Інституту хімічної технології ВУАН (1934–38; тепер Інститут органічної хімії НАН України).

1899–1911 – Шиндлер Камілл Гаврилович (1869 – ?) – вчений у галузі сільськогосподарського машинобудування. Запровадив у КПІ курс проектування, конструкції та експлуатації сільськогосподарських машин; з 1899 – засновник і завідувач станції з випробувань сільськогосподарських машин і знарядь, що до 1916 залишалася базою для навчально-практичної роботи студентів інституту. Декан сільськогосподарського (1904–06) і механічного (з 1908) відділень КПІ.