2003 р. Бойківщина

Станіслав Смолінський

297.2.1. Бойківщина, 19 – поч. 20 ст. (архіт.).

Регіон, розташований на обох схилах середньої частини Карпат, заселяють бойки – етнографічна група українців, що живуть у Рожнятівському та Долинському районах Івано-Франківської обл., Сколівському, Турківському, Самбірському, Старосамбірському, частково Стрийському, Дрогобицькому районах Львівської обл., Воловецькому, Міжгірському, частково Великоберезнянському районах Закарпатської обл. За особливостями культури Бойківщина поділяється на Східну, Центральну та Західну.

Села бойків тягнуться вздовж гірських річок Лімниця, Ріка, Стрий, Сян, Теребля, Тересва, Уж та ін. й численних потоків. У народному будівництві Східної та Центральної Бойківщини переважають двори відкритого типу з вільною забудовою, де господарські будівлі розташовані без системи, в Західній – «довгі хати», коли під спільним дахом об’єднуються житло і господарські будівлі. Визначальною ознакою «довгої хати» є наявність стодоли – т. зв. боїща.

Бойківщині властиві зрубні будівлі, зведені з колод, брусів, пластин, із стрімким чотирисхилим, критим соломою дахом з розвиненим гребенем. Солом’яні покрівлі мали східчасту поверхню. Найбільш розповсюджені на теренах регіону житлові будинку типу «комора+хата+сіни» як з галереями довкола, так і без них. Поздовжні розміри бойківського житла коливалися залежно від достатків господаря.

Так, «довгі хати» були завдовжки понад 20,0 м. З напільного боку хати тягнулися полівники, з чолового – піддашшя та галереї на стовпчиках з помостами. Таким чином, житлові приміщення майже з усіх боків утеплювалися службовими, галерея слугувала перехідним елементом до зовнішнього простору. Випуски брусів, піддашшя, стовпчики галерей, одвірки вибагливо декорували різьбленням, ніби привносячи красу довкілля у домівку.

Церкви будували також переважно дерев’яні, тридільні й багатоверхі, з характерним опасанням. Їхнє стильове вирішення позначене впливом як давньоруських будівельних традицій, зокрема, конструкцій оборонного типу, так і пізнішого стилю бароко, що надав їм надзвичайної вишуканості й легкості. Бойківська школа сакрального будівництва вирізняється багатозаломністю верхів одно-, дво- і триверхих церков. Ускладнення конфігурації та форм верхів – від простої зрізаної піраміди до високої ступінчастої вежі – надало народним бойківським храмам завершеності, гармонійної пропорційності та співзвучності з мальовничим довкіллям.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 757.