2003 р. Гуцульщина

Станіслав Смолінський

297.2.3. Гуцульщина, 18–20 ст. (архіт.).

Регіон високогірних Карпат у межах Верховинського, Косівського і Надвірнянського районів Івано-Франківської обл., Вижницького і Путильського районів Чернівецької обл. та Рахівського р-ну Закарпатської обл.

Села, зосереджені в долинах річок, мають численні присілки (групи садиб) або й окремі садиби, розкидані по навколишніх горах, часто на великій відстані одна від одної. На Гуцульщині поширені два типи дворів: відкритий – будівлі розміщені вільно та замкнений (гражда) – будівлі сполучаються між собою, утворюючи внутрішній двір.

Ліси тут багаті на цінні породи дерев (смерека, явір, бук, модрина), тому в будівництві використовувалося винятково дерево як для конструктивних елементів будівлі, так і для покрівлі.

Підмурки робили з місцевого каменю.

Криті драницями або гонтами дахи співвідносяться за висотою з видимою частиною стін як 1:1,5, 1:2, ширина ж будівлі менша довжини. Дах хати м’яко переходить у більш пологий дах «притулів», що створює враження, ніби будівля притиснулась до землі. На чоловому фасаді влаштовувалась галерея, куди вели кілька східців. Галереї та піддашшя захищали чільну стіну від дощу і снігу та використовувалися для зберігання деяких речей домашнього вжитку, укриття в негоду та спеку.

Відкритий зруб будівель вимагав ретельної обробки деревини, в чому гуцульські майстри досягли досконалості.

Окремі елементи – стовпчики ганку, консолі, сволоки, жердки, полиці оздоблювалися витонченим різьбленням.

Столи, скрині та інші предмети побуту були також різьблені.

Внутрішній простір хати прикрашали образи на склі, мальована кераміка (кахлі, посуд) та орнаментовані тканини.

Перлинами народного будівництва є гуцульські хрещаті одноверхі церкви, пірамідальні силуети яких органічно вписуються в навколишнє середовище.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 760.