1999 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков, Віталій Отченашко

Дзвіниця, 1914 р.

(архіт.).

Контрактова пл., 2-б.

В ряду суцільної забудови південно-східної частини Контрактової пл., на подвір’ї колишнього монастиря. Споруджено за проектом арх. В. Ейснера замість невеликої двоярусної дзвіниці.

У 1929 р. вежу дзвіниці розібрано. Нижня частина використовувалася для виробничих потреб Київського експериментального заводу харчових машин. У 1996 р. відтворена на всю висоту (архітектори Ю. Дмитрович, М. Стеценко) новим орендарем – Управлінням НБУ по Києву та Київській обл.

Споруда багатоярусна, цегляна, з підвалом. Нижній об’єм з арковим проїздом у центрі мав на другому поверсі теплу церкву і правив за основу для власне горішньої дзвіниці. Складається з масивного четверика цоколю, на який спирається відкритий дзвоновий ярус з арковими прорізами, декорований пілястрами з усіх чотирьох боків. Вище розміщується менший за розмірами кубічний об’єм, який несе видовжений вгору підбанник з маківкою й хрестом в оточенні колон. Перекриття плоскі залізобетонні, в приміщенні церкви – зімкнене чотиригранне склепіння, вкрите ліпленням. Фасад тинькований під рифлену фактуру каменю, пофарбований у два кольори.

Арковий склепінчастий проїзд декоровано колонами. Знадвору над аркою – великий еркер (апсида церкви), на флангах фасаду – симетричні виступи з внутрішніми металевими крученими сходами. Треті такі сходи ведуть до дзвонового ярусу. Композиція фасаду центрально-осьова, вирішена з використанням засобів і форм класицистичної архітектури. Разом з прибутковим будинком монастиря і Катерининською церквою складала урівноважену композицію, відзначену в просторі Контрактової пл. висотною частиною дзвонового ярусу. Пам’ятка характеризується високим професіоналізмом архітектурної розробки.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 481 – 482.