2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Надбрамна церква св.Трійці

Належить до давньоруського етапу формування комплексу споруд Києво-Печерської лаври. Будівництво її 1108 р. та заснування при ній шпитального монастиря пов’язують з іменем Святослава (Святоші), в чернецтві – Миколи, сина чернігівського князя Давида Святославовича.

Будівля виконувала подвійну функцію: головної (Святої) монастирської брами та церкви. В її нижньому ярусі по осі захід – схід знаходиться проїзд на монастирське подвір’я, перекритий коробовим склепінням. Обабіч нього – два вузькі приміщення для сторожі.

На 2-му ярусі розміщується Троїцька церква – невеликий, майже квадратний у плані (14:14,6 м), хрещато-баневий, чотиристовпний, тринавовий, одноверхий храм. Три мініатюрні апсиди зовні не виявлені. Вони мають вигляд півциркульних ніш у товщі східної стіни. Первісне внутрішня просторова структура храму чітко відображалася в екстер’єрі. Чотирьом досить масивним для такої невеликої споруди опорним стовпам на фасадах відповідали широкі плоскі лопатки. Система півциркульних склепінь, які перекривали Троїцьку церкву, відображалася трьома закомарами на кожному з її фасадів. Стіни викладені з плінфи та природного каменю змішаним способом (opus mixtum).

Після зруйнування Успенського собору під час навали орд Батия у 1240 р. Троїцька церква стала на деякий час головним монастирським храмом.

Протягом наступних сторіч вона неодноразово змінювала свій зовнішній вигляд. Найсуттєвіших перебудов храм зазнав після пожежі 1718 р., у 30-х роках XVIII ст.: на давніх стінах вище закомар надбудовують фігурні фронтони; давню сферичну баню замінюють високою бароковою з декоративним ліхтариком; біля північного фасаду замість дерев’яних сходів, які вели в церкву, прибудовують мурований притвор зі сходами.

У 1740-х роках майстер В.Стефанович оздоблює фасади церкви пишним рослинним орнаментом. Відповідно до значення кожного фасаду декор на них різний. Стримано виконано ліпнину та малювання на східному фасаді, який виходив на монастирське подвір’я. Значно пишніше рясним ліпним орнаментом, який облямовує вікна, та малюваннями декоровано західний фасад. Велику увагу приділено малюванням на відрізках мурів перед брамою. Але основні засоби архітектурної виразності зосереджувались на північному фасаді притвору. Звернений у бік Микільської шпитальної церкви, він мав значення головного і був щедро оформлений у стилі українського бароко.

Північний фасад притвору має центричну композицію. Його вісь акцентовано двоярусним фронтоном примхливої форми, прикрашеним ліпними волютами. Центральна частина виділена двома пучковими пілястрами, ширина та оздоблення яких змінюються на кожному ярусі. Фасад увінчує багато-профільний карниз великого виносу, розкріпований над пілястрами.

Контраст між аскетичним оздобленням південного фасаду Троїцької церкви, відновленим у 1881-1883 рр. в архітектурних формах XII ст., та північним фасадом притвору яскраво ілюструє ті величезні стилістичні зміни в архітектурі України, які сталися від епохи Київської Русі до 18 ст.

Унікальною пам’яткою українського монументально-декоративного живопису є стінопис в інтер’єрі Троїцької церкви, виконаний у 30-40-х роках 18 ст. керівниками лаврської іконописної майстерні художниками Ф.Павловським, І.Максимовичем, А.Галиком, М.Якубовичем. Головним виконавцем малювань у притворі був А.Галик. Живопису Троїцької церкви притаманні яскравий колорит, а також використання у традиційних сюжетах історико-етнографічного матеріалу та місцевого українського типажу.

Виняткову художню цінність має прекрасний бароковий іконостас, виконаний чернігівськими майстрами у 1730-х роках. Дерев’яний різьблений рослинний орнамент, наскрізні різьблені колонки та обрамлення ікон створюють суцільне позолочене мереживо, що яскраво світиться на блакитному тлі.

Зовнішнє стінне малювання виконано в 1742-1744 рр. (художники – І.Кодельський та А.Галик). Воно неодноразово поновлювалося; останній раз – у 1901 р. бригадою художників на чолі з Д.Соніним.

Протягом ХІХ-ХХ ст. Троїцьку церкву досліджували П.Лашкарьов, І.Моргілевський, Ю.Асєєв, Ф.Уманцев та ін.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 25 – 26