2011 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Проценко, Олександра Чумаченко

489.4.38. Поховання Tурчанінова П. П. 1839 (іст.).

На захід від входу до церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Турчанінов Павло Петрович (1776, Могильовщина – 16.02., за ін. даними 22.02.1839, Київ) – військовий, державний діяч. Походив із дворян Могильовської губ. Військову службу почав у серпні 1789 сержантом у лейб-гвардії Преображенського полку, в березні 1796 переведений капітаном до Староінгерманландського полку, де виконував особливі доручення при генерал-фельдмаршалі О. Суворові. З липня 1796 – майор, з грудня того ж року служив у Фанагорійському гренадерському полку, з 1798 – начальник кордонної лінїї між Мозирем та Чорнобилем для здійснення протиепідемічних заходів від чуми.

1799 очолював батальйон у Голландії, з яким брав участь у бойових діях проти французьких військових формувань. З січня 1800 – підполковник, у вересні 1800 – січні 1805 – командир Архангелогородського піхотного полку, з 1805 – Катеринославського гренадерського полку. З квітня 1806 – полковник. 1906 – 07 – учасник закордонних походів російської армії, боїв з французами на території Пруссії: при Голіміні, Лібштадті, Морунгені, Вольфсдорфі, Ландсберзі, Прейсіш-Ейлау, Ломітені, Гейльсберзі, Фрідланді. З квітня 1808 – шеф Олонецького полку і командир 1-ї бригади 22-ї дивізії. З 1809 – учасник російсько-турецької війни 1806 – 12, воював у Малій Валахії, Болгарії. З грудня 1810 – генерал-майор.

Брав участь у битвах на острові Ольмарі, під Бреговим, Браїловим, Плевною, Ловчою, Нікополем, Рущуком. Під час останньої операції очолюваний П. Турчаніновим Олонецький полк упродовж кількох годин тримав оборону лівого флангу російських військ, відбив захоплені турками гармати, оволодів турецькими знаменами, у т. ч. штандартом головнокомандувача. З 1811 – начальник фортеці Журжі, командувач її флотилії та кордонний начальник по Дунаю. Учасник війни 1812 з наполеонівською Францією на території Росії, 1813 воював у Саксонії та Ліхтенштейні, брав участь у битвах під Бауценом, Рейхенбахом, при Кацбасі, Лейпцигу, у блокаді фортеці Кастель (грудень 1813 – січень 1814). У лютому 1814 воював під Суассоном, у березні 1814 – під Парижем. З грудня 1824 – генерал-лейтенант. З 1830 – комендант м. Або, з 25 грудня 1834 – Подільський військовий губернатор, з 12 лютого 1835 – військовий губернатор м. Кам’янець-Подільський і цивільний губернатор Подільської губ. З 17 жовтня 1835 – київський комендант.

Був нагороджений багатьма нагородами Росії, а також Швеції та Прусії.

16 лютого 1839 указом російського імператора виключений із списків як померлий (на пам’ятнику вказана дата – 22 лютого).

На могилі було встановлено пам’ятник – колону з хрестом на гранітному постаменті з присвятним написом.

Зруйнований у 1970-х рр., 1991 відновлений монастирем за архівними даними некрополезнавця Л. Проценко.

Пам’ятник являє собою орієнтовану на схід гранітну колону, декоровану валиком. Встановлена на прямокутному цоколі та викладеному ярусами ступінчастому постаменті з сірого та чорного полірованого граніту. Розміри: вис. колони – 1,4 м, постаменту – 0,47 м. На чоловому боці колони викарбувано присвятний напис.

Література:

РДІА, ф. 1284, оп. 20 (1 від., 1 ст.), спр. 51; Военная галерея 1812 года. – СПб., 1812.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1396.