2011 р. Звід пам’яток Києва

Маріонілла Говденко, Людмила Рилкова

489.4.42.1. Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці, 1761 (архіт.).

Корпус № 62. На захід від церкви, разом з якою відіграє провідну роль в ансамблі наземних споруд Дальніх печер, входить як надбрамна в систему оборонного муру нижньої території Лаври серед. 19 ст., який прилягає з півночі та півдня.

Авторство споруди довгий час приписувалося різним будівничим: С. Ковніру, Й.-Г. Шеделю, І. Григоровичу-Барському, В. Фрідеріче. Найімовірніше, автором проекту був арх. П. Нейолов, з яким Лавра уклала угоду в лютому 1753 та у березні 1754. Згідно з договором, П. Нейолов мав здійснювати нагляд за будівництвом у Києво-Печерському монастирі й «плани, фасади і профілі… створювати». Навесні 1754 на прохання Лаври ділянку для будівництва дзвіниці розширено за рахунок фортечного валу. Мурування споруди, згідно зі звітом «рядчика» будівельних робіт С. Ковніра, від фундаменту до завершення виконано 1754 – 55. Надалі до 1761, вірогідно, під керівництвом арх. В. Фрідеріче влаштовано баню з бляшаною покрівлею, споруду тиньковано й оздоблено. Позолочення бані здійснено в 1780-х рр. за архімандрита Зосими (Вальковича).

Основні ремонтні роботи проводилися 1817, 1835 – 37, 1850 – 52, 1870, 1896, 1903 – 04. Під час ремонту 1850 – 52 під керівництвом арх. П. Спарро було повністю замінено дерев’яні конструкції дахової частини із збереженням первісних форм двозаломного верху і шпилів, баньку та маківку позолочено, баню пофарбовано мідянкою. У 1870-х рр. бані і шпилі пофарбовано в блакитний колір та декоровано позолоченими зірками, 1904 усі частини позолочено.

Після реставрації 1957 – 62 під наглядом архітекторів Р. Бикової та М. Александрової (Говденко) дзвіниці повернено вигляд, якого вона набула 1904. Було повністю замінено дерев’яні конструкції дахової частини, бані і шпилі покрито міддю та позолочено. Реставровано ліплення, у медальйонах виявлено рештки живопису на металевих листах (худ. А. Марампольський, науковий керівник І. Дорофієнко) і здійснено пофарбування фасадів. 1974 – 90 проведено поточні ремонтно-реставраційні роботи. У 1990-х рр. повністю поновлено живопис у медальйонах і фільонках першого і другого ярусів, а також у прорізах вінцевих ліхтариків.

Турботою доглядача Дальніх печер ієросхимонаха Тимофія за рахунок доброчинних пожертв у 18 ст. для дзвіниці було відлито три дзвони (вагою в 110, 50 і 25 пудів). Один із них, виготовлений в Тулі 1752, вагою понад 109 пудів, було піднято на Велику лаврську дзвіницю. Дзвін «буденний» 1791 розбився і був перелитий. За описом поч. 1920-х рр., на дзвіниці висіло сім дзвонів 18 – 19 ст. У вересні 1925 три дзвони викрадено. Тепер на дзвіниці шість нових невеликих дзвонів. З кін. 1926 дзвіницю включено до складу заповідника.

Двоярусна, цегляна, тинькована; білий архітектурний і ліплений декор виконано в техніці різьблення по сирому тиньку, відтінено бірюзовим тлом стін.

Фасади і ліхтарі бань прикрашено живописними вставками (автентичні не збереглися, переписані заново). У плані квадратна, з наріжними контрфорсами і вісьмома (по два на кожному фасаді) пристінними пілонами (загальні габарити – 11,0 × 11,5 м). На першому ярусі по осі схід – захід розташовано проїзд, перекритий цегляним циліндричним склепінням, обабіч якого – вузькі приміщення з пласким перекриттям: з півночі – сторожка, з півдня – двомаршові дерев’яні сходи, що ведуть на другий (дзвоновий) ярус. Конструкції дахової частини дерев’яні, покриття з мідної бляхи позолочено. Вис. до даху – 19,0 м, заг. вис. з вінцевим хрестом – 42,6 м.

Вирішена у вишуканих формах бароко 2-ї пол. 18 ст. Стрімкий пірамідальний силует споруди формує двозаломний верх і наріжні восьмигранні шпилі з рипідами-сонцями. Верх складається з барокових, із перехватами, дванадцятигранних бань і глухих ліхтариків, які зменшуються з висотою. Виразну архітектурну пластику рівнозначно оформлених фасадів визначають ярусність загальної побудови й енергійні вертикальні членування, утворені наріжними контрфорсами і пілонами першого ярусу та 16 встановленими на них гладкоствольними колонами своєрідно інтерпретованого коринфського ордера.

Нижній ярус, оброблений стрічковим рустом, прорізано півциркульними отворами проїзду і лучковими вікнами бічних фасадів, вище яких – невеликі овальні віконця. Площини над отворами та вікнами заповнено соковитим ліпленим декором вишуканого барокового рисунка в характерному українському народному трактуванні. Медальйони з живописом над арками проїзду за абрисом відповідають овальним вікнам на бічних фасадах, знизу – горельєфні постаті двох ангелів, зверху – зображення двоголового орла під трьома коронами. Цілком орнаментальний характер має оздоблення бічних фасадів, в яке органічно включено півкруглі надвіконні сандрики з плечиками, що спираються на бічні волюти. Розкріпований антаблемент нижнього ярусу прикрашено зубцями з китицями, смужками рослинного орнаменту та намиста, що нагадують іоніки.

Верхній дзвоновий ярус з чотирма півциркульними прорізами має чітко виявлену цокольну частину, що включає виступні п’єдестали колон: поодиноких, що фланкують отвори, та встановлених парами під наріжними шпилями. Колони підтримують антаблемент з великим, сильно розкріпованим карнизом. Цокольна частина, п’єдестали колон та бічні вертикальні площини наріжних контрфорсів оформлено фільонками з рослинним орнаментом, який застосовано також в оздобленні фриза. Осі отворів підкреслено медальйонами: круглим (у цоколі) та овальним (верхнім), у пишному обрамленні. Медальйони та фігурні фільонки в антревольтах аркових перемичок заповнено живописними композиціями на релігійні теми. Особливу цінність у пластичному вбранні споруди становить ліплений декор, де поряд з класичними формами (акант, волютоподібні закрутки) застосовано мотиви стилізованої місцевої флори – барвінку, квітів, грон винограду.

Дзвіниця на Дальніх печерах – шедевр архітектури доби бароко, одна з окрас Києво-Печерської лаври, яка разом з іншими її спорудами формує силует правого берега Дніпра.

1988 дзвіницю повернено діючому монастирю, використовується за первісним призначенням.

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація», арх. № 5 (матеріали обміру та проект реставрації); ЦДІАУК, ф. 122, спр. 16-К; ф. 128, оп. 1 заг., спр. 111, 251, 972, 2188; оп. 1 посл., спр. 16-к; оп. 2 заг., спр. 524; Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем – Академией. – К., 1856. – Ч. 2; Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1847; [Миславский С.] Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – К., 1801; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1401 – 1402.