2011 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Дегтярьов
532.3. Дзвiниця, 18 – 19 ст. (архiт.).
На східній межі садиби монастиря, над головним в’їздом у монастир.
Споруджена в 1740-х рр. Не раз зазнавала значних руйнувань під час пожеж. 1792 замість старої мурованої бані споруджено дерев’яну з бляшаною покрівлею.
Найзначніші ушкодження дзвiницi було завдано пожежею 1811. До 1821 на кошти, видiленi з царської казни, за проектом арх. А. Меленського споруду відновлено з частковим використанням старих стін. Було розібрано муроване шатро, надбудовано поверх і баню зі шпилем у стилі класицизм.
Роботи з оздоблення дзвiницi виконано під керівництвом київських пiдрядчикiв П. Кукунiна та В. Сєрикова.
Відбудову проведено з відхиленнями від проекту – у спрощених формах: двоколонний портик на чоловому фасаді замінено рустованими пілястрами, які фланкують арковий проїзд; не відновлено ліплений рельєф «Всевидюче Око» на підбаннику дзвiниці тощо. Надалі здійснювалися, в основному, поточні ремонти, якi не привели до істотних змін екстер’єру споруди.
Виняток становили капітальний ремонт 1900, коли шпиль дзвiницi було прикрашено позолоченими зірками, та ремонтно-вiдновлювальнi роботи повоєнного періоду (кiн. 1940-х – поч. 1950-х рр.), під час яких змінено абриси і пропорції бані та шпиля. До наших днів споруда добре зберегла форми архітектури класицизму, набуті під час реконструкції 1820-х рр.
Чотириярусна, мурована, тинькована, у плані квадратна, увінчана банею з високим шпилем. У першому ярусі ацентрично на осі схід – захід влаштовано проїзд під циліндричним склепінням. З південного боку від нього – два приміщення для воротарів та сходи на верхні яруси.
Глухі фасади двох нижніх ярусів слабо розчленовано. Пластично найбільш виразний третій – дзвоновий ярус, відкритий з чотирьох боків арковими отворами із замковими каменями. Усі фасади ярусу оформлено двоколонними портиками тосканського ордера з трикутними фронтонами, акцентованими великомірними модульйонами. Отвори огороджено балюстрадами. На наріжжях встановлено декоративні вази. Четвертий ярус вирішено у вигляді високого круглоциліндричного підбанника з чотирма циркульними отворами та здвоєними пілястрами між ними.
Дзвіниця – яскравий зразок культової споруди у стилі класицизм та один із кращих творів арх. А. Меленського.
Література:
ДАКО, ф. Р-862, оп. 1, спр. 38; РДІА (Санкт-Петербург), ф. 796, оп. 77, спр. 262; ф. 799, оп. 83, спр. 555; ЦДІАУК, ф. 127, оп. 216, спр. 98; оп. 813, спр. 182; ф. 167, оп. 2, спр. 4; Дегтярев М. Г. У подножья Замковой горы // Стр-во и архитектура. – К., 1986. – № 11; Маниковский Ф. Исторически-статистическое описание Киево-Флоровского Вознесенского женского монастыря. – К., 1894.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1691.