Галицька вул.
Розмір зображення: 800:600 піксел
Слід знати, що назва вулиці – Галицька – відома з 1382 р. і з того часу не змінювалась.
Галицьку браму розібрали в 1784 р.
Перпендикулярно до площі Катедральної на південь від площі Ринок іде вулиця Галицька – одна з найстаріших і найвідоміших у Львові. Свою назву вона зберегла з XІV століття. Забудова – ренесанс, бароко, сецесія, класицизм.
У тому місці, де вулиця Галицька перетинає вулицю Братів Рогатинців, стояла Галицька брама міських укріплень, звідти починалася дорога на Галич. Галицька брама була величною, потужною й доволі складною фортифікаційною спорудою, якою опікувався цех кравців. 1549 року тут установили годинник, що став найбільшою оздобою вежі разом із міською в’язницею, крамницями та ятками, які розмістили в ній. При годиннику постійно перебував трубач.
Установив годинник на Галицькій брамі чернець-бернардинець, син львів’янки, Станцель, за що міська влада нагородила його двома гарнцями малмазії, вина, яке привезли з країн Південної Європи. Того ж 1549 року підняли на вежу годинниковий дзвін. Коли псувався ратушевий, знімали годинник із Галицької брами та переносили на ратушу. Зокрема, це робили 1571-го, коли ратушу знищила пожежа.
Поступово оборонні мури Львова перестали відігравати свою функціональну роль, і вже до кінця XVІІ століття Галицьку браму настільки занедбали, що люстраційна комісія не змогла навіть віднайти ключів від годинникової комори. Механізм заіржавів, а на самій вежі поселилися птахи. Саму Галицьку браму розібрала австрійська влада наприкінці XVІІІ століття.
У будинку № 4 [Катедральна пл., 5] за Польщі було пошиття і продаж капелюхів Кафки, у 1950-ті – ремонт взуття, нині – магазин одягу “Відіван”.
Під № 6 [Староєврейська, 3] у 1950-х працював магазин меблів, потім до 1980-х містився посудно-господарський магазин “Райдуга”, де можна було купити найрізноманітніші вироби з кришталю, кольорового та гутного скла, нині там престижний магазин годинників “Секунда” й магазин мобільного зв’язку “Фокстрот”.
Під № 8 [Староєврейська, 4] за Польщі містився магазин чоловічого одягу Ляуфера, від 1950-х років – комісійний магазин, а нині там магазин будматеріалів.
Під № 13 [Староєврейська, 6] упродовж польського владарювання містився магазин галантерейних товарів Блюменкранца, за радянських часів – крамниця текстилю та металогалантереї, зараз там гастроном самообслуговування “Сонцевир”.
Під № 14 [Братів Рогатинців, 7] за Польщі був магазин модних товарів Хенрика Бертеля, від 1950-х – “Дитячий світ”, донедавна сюди виходили вітрини меблевого салону Berlonі, розташованого на вулиці Братів Рогатинців, зараз це приміщення переобладнують.
Відомий взуттєвий “Чобіток” під № 16 [Братів Рогатинців, 4] працює тут від радянських часів.
Під № 17 [Братів Рогатинців, 9] до Другої світової містився магазин жіночого одягу Штаубера, нині є добре відомий із радянських часів кооперативний магазин “Колосок”, де продавали перші у Львові ковбасні вироби за кооперативними цінами.
Під № 18 [Валова, 5] до 1980-х років працював м’ясний і ковбасний магазин, донедавна – крамниця одягу, а тепер є кафе-бар.
У житловому будинку № 20 [Валова, 6] за польських часів були магазини: одягу Дройовської та штучних квітів Жепецької. Останніми роками там діяв музичний центр “Меломан”.
У будинку № 21 [Валова, 7] за польських часів були крамниці парфумів Зенкера й трикотажу Trykot, за радянських часів – Обласне статистичне управління та видавництво “Радянська школа”, тепер там видавництво “Світ”, а віднедавна – “Укрсиббанк”. У цьому ж будинку до кінця 1990-х містився знаменитий магазин дитячих іграшок “Лис Микита”, названий на честь героя Франкової казки. На вулиці перед магазином у радянські часи та в перші роки незалежності продавали цукрових півників й оригінальні дитячі дерев’яні народні іграшки, що їх виготовляли майстри з Івано-Франківщини. Ближче до катедри на вулиці жінки й донині продають предмети ужиткового мистецтва, зокрема килимки. На початку дев’яностих там епізодично вели несанкціоновану торгівлю образами та картинами, які виставляли на кам’яний парапет каплиці Боїмів, на розі біля котрої до початку 1990-х стояв газетний кіоск.
Вулиця Галицька з кінця 1980-х є традиційним місцем виконання оригінальної вуличної музики. Найчастіше на початку ХХІ століття тут грав ретро-оркестрик відомих львівських музикантів Профа (Сергія Маковецького) та Чуба, виконували свою музику мандрівні гітаристи, сопілкарі, виконавці кельтської музики на лютнях і волинках, мандрівні латиноамериканські музиканти в яскравих пончо та постійний атрибут європейських міст – вуличні акордеоністи і скрипалі.
Ілько Лемко
Джерело: “”, 29 грудня 2006 року, № 70