Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2006 р. Городище доби пізньої бронзи Дикий Сад

Кирило Горбенко, Юрій Гребенников

Протягом останніх п’ятнадцяти років археологічна експедиція Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського [1] досліджує городище доби пізньої бронзи (12 – 10 ст. до Р.Х.) в історичному середмісті Миколаєва, на високому правому березі Бугу в місці, де в нього впадає Інгул.

Загальна площа городища становить понад 3 гектари. Дотепер розкопано вже 16 археологічних об’єктів – житлових, господарських і культових приміщень [2], а також розпочато вивчення оборонних споруд.

Більшість із заглиблених приміщень, які довгою віссю тягнуться вздовж Інгулу, були житловими. Вони мали форму прямокутника із заокругленими кутами, розміри їх коливалися від 4-6 до 7-8 м, глибина – 0,8-1,1 м. Наземні конструкції жителі городища використовували, напевно, з господарською метою – як обори, майстерні, склади. Від деяких із них збереглися рештки кам’яних основ стін. Фундаменти складено з місцевого вапняку в один ряд, від двох до п’яти шарів з елементами перев’язі. На рівні долівки були 3-4 господарські, кілька ритуальних і 2-3 стовпові ями, а також відкриті вогнища.

Культові комплекси містилися в південній частіші городища і являли собою напівземлянки з глинобитними стінами. На рівні їхньої долівки знайдено ритуальні ями, розміщені за рухом сонця, заповнені черепами людей, кістками тварин (зокрема черепах), уламками керамічного посуду камінням. Здебільшого ями були перекриті вогнищами.

Особливий інтерес викликає ритуально-культовий пандус в один із храмів. Кут спаду становив близько 30°, ширина – майже 1 м, довга вісь спрямована на схід сонця влітку (спостереження 21 червня). Поверхня пандуса була абсолютно чиста, а схили вкривав товстий (до 0,3 м) шар попелу, черепків, у якому траплялися невеликі ямки з риб’ячою лускою й скупченням кісток тварин. Пандус утримували чистим і посипали піском упродовж усього часу функціонування.

З матеріалів дослідження культових приміщень городища випливає висновок про те, що його жителі відправляли різні ритуали, пов’язані з поклонінням сонцю, місяцю й вогню (ритуальні ями, культовий пандус), шанували предків і героїв (поховання черепів у спеціальних ямах), практикували фалічний культ [3].

Оборонні укріплення городища складалися з рову завширшки 5 м і завглибшки понад 2 м і стіни з глини. Вони захищали мешканців від небезпеки із заходу, півдня й півночі, а крутий берег Інгулу – зі сходу Коли загроза нападу минала, через рів перекидали міст. Його фундамент – завширшки 2 і заввишки 1,7 м – у формі ввігнутої дуги був збудований з великих плит вапняку з елементами перев’язі. У південній частині рову він зберігся майже в первісному стані.

Матеріальна культура городища Дикий Сад репрезентована такими групами знахідок: основний масив – кераміка (розвали й фрагменти посуду вотивні предмети), вироби з кісток тварин, кам’яні знаряддя праці, металеві речі [4].

Кераміка з Дикого Саду за призначенням поділяється на кухонну, столову і тарну, а за технічними ознаками – на просту і лощену. За культурним походженням посуд мешканців городища диференціюється на продукцію місцевої традиції, виготовлену із запозиченням питомих рис сусідніх культур, і чистий довіз.

Особливо показові кубки з добре відмуленої глини, деякі з лощеною поверхнею, чорного й пісочного кольору. За орнаментацією, формою і технологією виробництва вони нагадують кубки білогрудівської і чорноліської (першого ступеня) культур лісостепової смуги. Виникають аналогії і з матеріалами культур фракійського гальштату (регіон Балкано-Наддунайщини). Розглядаючи кубки городища Дикий Сад і зіставляючи їх з подібними предметами сусідніх синхронних культур на заході й північному заході, можемо говорити про прямий довіз до Степової Надбужанщини найпоширенішої форми столового посуду.

У керамічному посуді городища, з одного боку, виявляються генетичні зв’язки з місцевою „сабатинівською” керамікою, а з другого – відчутний сильний вплив культур фракійського гальштату й синхронних культур лісостепової зони.

Великий відсоток у колекції городища виробів кераміки, типових для інших культур, підтверджує факт тісних стосунків людності Степової Надбужанщини з народами західних, південних і північних регіонів.

Знайдені на городищі предмети з кісток становлять досить оригінальні знаряддя для риболовлі, полювання, ткацтва, такелажних робіт, обробки шкіри, дерева, кераміки тощо. Вони свідчать про досить високий рівень розвитку місцевого ремісництва.

Псалії з кісток тварин і рогів оленів використовувалися як частина кінської збруї. Пари стрижнів (псаліїв) припасовували до кінців вузди для закріплення її в роті верхового коня. Під час розкопок виявлено 11 готових одиниць таких виробів і близько 20 заготованок. Псалії мають по три прямокутні отвори в одній площині (центральний набагато довший від крайніх). Невелику кількість таких псалій знайдено в степовій і лісостеповій зонах Євразії [5], хоча масово виявлено їх тільки на городищі Дикий Сад.

Платівку з рогу оленя хрещатої форми з овальними кінцями й трьома наскрізними круглими отворами використовували як застібку для паса або як кінський налобник.

У колекції виявлених металевих предметів – витвори з бронзи, типові як для пізньосабатинівської, так і білозерської культур. Є й довізні вироби, характерні для культур фракійського гальштату й Центральної Європи. Нині збірка налічує 27 одиниць.

За призначенням ці речі поділяються на зброю, начиння і прикраси. До зброї належать кинджали (6) різних типів, до побутового начиння – шила (8), рибальський гачок, фрагмент невеликої стамески, дві шпильки, бронзове писало з кістяною ручкою, клепані казани (2), ножі, ніж-пилка, до прикрас – браслет, фрагмент фібули та шпилька.

Безпосередньо з бронзоливарним виробництвом пов’язана знайдена на городищі кам’яна плитка двобічної ливарної форми. Один бік форми був призначений для виливання бронзового наконечника дротика й псалія з трьома круглими кільцями, а другий – кільця для вузди або браслета.

Ливарні форми на поселеннях білозерської культури знаходять досить часто, вони дуже яскраво характеризують цю культуру. Проте ливарна форма з Дикого Саду – одинична в колекції й вельми рідкісна за наповненням.

Таким чином, матеріальній культурі городища Дикий Сад притаманний синкретизм. В основі її лежать місцеві традиції, але водночас відчуваються культурні впливи й запозичення із сусідніх синхронних культур епохи фінальної бронзи західного, північного й південного регіонів.

Результати досліджень свідчать про існування на території городища своєрідного стародавнього „міжнародного центру”. Після загибелі Хетської держави й Трої виникла потреба відшукати нові шляхи, які б сполучали родовища міді на сході й цини на заході заради бронзоливарного виробництва. У зв’язку з цим, припускаємо, населення нашої частини ойкумени пробувало відновити економічні зв’язки старого світу, який поступово руйнувався.

Археологічні матеріали дають підстави стверджувати, що стародавні мешканці регіону, використовуючи карпатські перевали, виходили до верхів’їв Південного Бугу, уздовж якого йшли каравани. На перехресті торговельних шляхів „північ-південь” і „схід-захід” і виникла своєрідна факторія. Саме на її території караванники зупинялися, відпочивали, поповнювали запаси води й харчів, лагодили спорядження, а найголовніше -приносили богам жертви й молилися за успіх своєї справи. Культові споруди наводять на думку, що ритуали були дуже різноманітні й несхожі між собою.

Отже, городище Дикий Сад можна схарактеризувати як культурно-релігійний і торговельно-економічний центр Степової Надбужанщини, що функціонував у кінці бронзового віку на перехресті транскультурних економічних зв’язків, поки їх не заступили нові зв’язки, пов’язані з потребами наступної доби – заліза.

Безперечно, городище Дикий Сад – яскраве явище серед пам’яток епохи фінальної бронзи не тільки степової смуги півдня України, а й Південно-Східної Європи. Воно потребує повного й докладного вивчення та збереження.

Примітки

1. Керівники експедиції – кандидат історичних наук Ю. Гребенников та аспірант катедри всесвітньої історії К. Горбенко.

2. Див.: Горбенко К.В. Характер и структура архитектурных сооружений поселения эпохи финальной бронзы „Дикий Сад” // Археология и древняя архитектура Левобережной Украины и смежных территорий: Сб. научных работ. – Донецк, 2000. – С. 53-55.

3. Див.: Горбенко К.В. Ритуально-культовые сооружения поселения „Дикий Сад” в контексте этнокультурных связей поселения Степного Побужья эпохи финальной бронзы // Научные труды МГПУ. Серия: Социально-исторические науки. – Москва, 2001. – С. 338-343; Гребенников Ю.С. Культовое помещение на поселении „Дикий Сад” // Древнее Причерноморье. – Одесса, 1994.-С. 26-29.

4. Див.: Горбенко К.В. Основные черты материальной культуры населения Степного Побужья в эпоху финальной бронзы: (По материалам поселения „Дикий Сад”) // Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: Проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку: 36. наукових праць. – Миколаїв; Одеса, 1999. – ч.1. – С 21-27.

5. Вальчак О.Б. Загадочные пластины позднебронзового века на Днепровском левобережье // Археологічний літопис України. – Полтава, 2001. – С. 30 – 32.

Джерело: Пам’ятки України, 2006 р., № 3, с. 3 – 6.