2010 р. Немирів і Nemiroff
Вадим Войтик
Дата: 13.09.2010
Підозрюю, що дехто не здогадується, що Немирів – то не лише горілка. Це ще й подільське місто з насиченою подіями історією, трипільським чи як мінімум скіфським походженням і кількома симпатичними архітектурними пам’ятками. Попри солідний вік, як і належить столиці, Немирів виглядає гарно, шляхетно.
Про столицю я сказав не у переносному значенні, натякаючи на горілчане значення містечка для питущої нашої землі. Немирів дійсно був столицею, щоправда Малої Русі-України – по суті турецького протекторату під орудою Юрія Хмельницького.
Про це, як і про княгиню Щербатову, чий палац на фото – трішки згодом. Спершу – про походження тої войовничої, себто не мирної назви. Найчастіше згадується легенда про давньо-руське поселення Мир чи Мирів, яке нібито зруйнували татари (навіть наводиться рік – 1260-й). За якийсь час містечко відбудували, але вже на новому місці й назвали його Не-мирів. Похідна від того інша легенда. Чи то татари запропонували русичам мир, чи то навпаки. Але хтось з них відмовився, сказав «не мир».
Філологи ж схильні вважати, що така назва мала б походити від імені: Кий – Київ, Немиря – Немирів. Навіть знайшли хто то був. Великий князь Литовський Ольгерд, долучивши ці землі до своєї держави, видав наділ отаману Немирі. Багато хто каже, що міфічному.
Офіційною датою утворення вважається 1506-й рік (традиційно мається на увазі перша писемна згадка). Проте самі немирівчани лічать роки від 1363-го або 1390-го років, тобто дійсно від часів князівства Литовського.
Що ж стосується давнішої історії, то археологи неподалік від міста знайшли городище часів Трипілля і Скіфії. Немирівське городище площею у 100 га оточували рови й земляні вали. Тут розташовувалось одне з найбільших міст скіфської історії. В петербурзькому «Ермітажі» представлена чимала колекція знахідок з немирівських розкопок.
Довгий час місто було у власності магнатів Четвертинських, чиє родове гніздо ми з вам нещодавно відвідували. Федір Четвертинський наприкінці XV ст. був брацлавським і вінницьким намісником і його нащадки ґаздуватимуть в краї аж до початку XIX століття.
Проте саме Немирів Четвертинські втратять. Донька справця Луцького староства Матвія Четвертинського Анна виходить за князя Януша Збаразького, брацлавського воєводу. Містечко йде за посаг. Вже певно за клопотом Януша Немирів дістає Маґдебурзьке право в 1581-му році. Сюди ж, до Немирова воєвода запросить на переговори Івана Підкову. Замість переговорів козацького отамана буде ув’язнено, а згодом – страчено.
Після смерті сина Януша Юрія рід Збаразьких припиняється. Родовий Збараж та чимало іншого добра переходять у власність Яреми Вишневецького. Руський воєвода, представник могутнього роду, онук легендарного Байди був одним з найбагатших шляхтичів (йому ж місто завдячує своїм історичним гербом. Від сучасної аляповатої каші будь-якого фахівця з геральдики має негайно знудити).
За часу Гетьманщини Немирів – сотенне містечко Кальницького полку. В останню чверть XVII ст. значний шмат Поділля, зокрема і Немирів належать Туреччині. На згадку про наступників скіфів – сарматів Османська імперія утворює маріонеткове Сарматське князівство зі столицею у Немирові. Причому князем призначають того самого Юрія Хмельницького. Син великого гетьмана прокнязював недовго, та й Поділля в 1699-му році знову відійшло до Польщі.
Новим власником Немирова стає великий коронний гетьман Юзеф Потоцький. Гетьман був прихильником саксонських королів на польському престолі, що втім не заважало йому гратися у власну зовнішню політику. У відбудованому в Немирові замку в 1737-му Потоцький влаштовує справжній міжнародний конгрес, де приймав делегації Росії, Англії, Австрії, Голландії, Туреччини.
Значну роль у розвитку містечка відіграє онук Юзефа Вінсентій Потоцький. Він відкриває в Немирові корпус шляхетної молоді (майбутня Немирівська гімназія 1838 р., яка мене ні разу не вразила, тож я ставлю фото моїх більш допитливих колег).
Граф-католик дає дозвіл, а можливо навіть і землю для заснування православного Немирівського жіночого монастиря. Василіянський монастир був у містечку ще давніше.
За радянських часів обитель, звісно, не діяла, дві монастирські церкви було зруйновано. Проте Свято-Троїцький храм, збудований в 1881-му вцілів. Сучасна обитель є ставропігією, тобто має особливий статус, як, скажімо, Севастополь.
В старому замку були створені мануфактури, де вироблялися килими, полотняні набивні скатертини і хустки. Крім того, Потоцький впровадив виробництво капелюхів, шабель і рушниць, постачаючи цю продукцію частково і на експорт.
Хобі пана Вінсентія було зрозумілим для XVIII століття – садівництво. Потоцький вирішив привабити до цього захоплення й інших: за його наказом селяни, щоб одержати дозвіл на шлюб, мусили попередньо висадити кілька плодових дерев, причому прищепу належало брати лише з графського розсадника, де були найкращі сорти. Така дивна захцянка власника міста приносила щедрі плоди його підданим – чимало немирівчан добре заробляло на вирощуванні і збуті фруктів.
Господар з помпою приймає в 1787-му році Станіслава Августа Понятовського, коханця ще молодої Катерини II і за сумісництвом останнього польського короля. В 1791-92-му роках у Немирові квартирує Тадеуш Костюшко, учасник війни за незалежність США і польського антиросійського повстання.
Між іншим, квартируватимуть у Немирові й російські солдати. Тут, у родині поручика Олексія Сергійовича в 1821-му році народиться син Микола Некрасов, котрий стане знаменитим російським поетом і публіцистом.
У перші роки російського владарювання Немирову не щастить. Після пожеж 1803 і 1811-го років місто вигорає вщент. Власне з тої причини всі архітектурні принади не старіше як XIX-XX ст. Немирів придбаває за якісь неймовірні гроші Станіслав Щенсний Потоцький, той самий закоханий авантюрист, господар Тульчина і уманської «Софіївки».
Його коштом в 1805-30 рр. за проектом італійських архітекторів будується костел Йосипа Обручника. Освячено храм було лише в 1838-му. За радянських часів культовий заклад служив за культурний, напередодні війни йому позносили вежі, тож упродовж багатьох років храм було не впізнати. Реконструкцію завершили буквально кілька років тому.
Після смерті Станіслава Щенсного Немирів дістається у спадок спершу його старшому сину, але згодом не без пригод – іншому нащадку, Болеславу Потоцькому. Син шпигунки Софії Главані, приділяє поселенню належну увагу.
Його донька Марія Потоцька у 1856-му бере шлюб з графом Григорієм Строгановим. Один з нащадків знаменитого російського роду солепромисловців успадкував не лише пристрасть до колекціонування (можливо через неї він перекопує у пошуках скарбів скіфське городище), але й підприємницьку хватку (на багатьох сайтах наголошується, що у молодих було років під 70 (!) різниці. Та обставина, що дідусь мав стати батьком майбутньої княгині Щербатової у 86 років чомусь не надто здивувала. І все через прикру помилку: мова йде про Григорія Сергійовича, а не Олександровича).
Власне Григорій Сергійович і започатковує алкогольне виробництво в Немирові. 1872-го тут будується найбільший на Поділлі винокурний завод. Справу батька продовжує донька Марія. Після шлюбу з князем Олексієм Щербатовим – княгиня Щербатова.
«Саме вона, з її продуманим, зваженим підходом до справи, заклала наріжні камені управління компанією, якими у Nemiroff керуються й сьогодні», – так про неї пишуть на сайті Nemiroff. Не можу сказати про саме ті наріжні камені, але під її орудою будуються чимало міських споруд, млин-електростанцію і, звичайно, палац.
Палац, який певно у спадок про титул старшого Строганова мало не офіційно називають «палацом графині Щербатової», княгиня замовляє чеху Іржі Стібралу (він же – автор будівлі електростанції). Архітектор і художник був професором вже у 28 років, проте маєток Щербатової виявився для нього не з простих завдань.
Споруджують його на місці палацу графа Болеслава Потоцького. За народним переказом, княгині передрекли, що після завершення будови вона помре. Це, мовляв, і було причиною відносно довгої підготовки й подальших переробок.
Розпочаті ще в 1885-му роботи тривають до 1900-го, причому зі значною зміною первісного проекту. Будівля формах повторює обриси старого палацу. Стіни виконані з ямпільського пісковику, обидва фасади прикрашені класичними елементами.
Велика увага приділяється начинню палацу: встановлюється сучасна на той момент система опалювання, сантехніка.
Майстерні садівники з Відня, Брюсселя, Праги старанно розплановують парковий ансамбль на 85 га.
Після революції княгиня з дітьми залишається у маєтку (її чоловік Олексій помер в Ніцці в 1912-му). Вважаючи себе поза політикою, вона надає притулок, харчує німців, поляків, росіян незалежно від прапорів. Незважаючи на охоронний мандат, місцевий ревком проявляє ініціативу.
В січні 1920-го Марію Григорівну з дітьми і навіть гостею було розстріляно у власному парку. «Безхозне майно» (як і спиртзавод) націоналізують, але замість звичного пограбування і знищення – облаштують оздоровницю.
Санаторій «Авангард» діє тут і досі. Щось, певне, в цьому є, відпочивати не з «Немировим», а у Немирові.