Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1970 р. Дерев’яна архітектура України

Святодухівська церква в Потеличі стоїть на підгір’ї, над річкою Тилич, відокремлено від міста. За церквою підіймається висока гора, на якій були рештки давнього кам’яного замку, що панував над тістом та давнім шляхом з Белза в Надсяннє. В XVII та на початку XVIII ст. до церкви відносився ряд споруд – дзвіниця, дерев’яна огорожа, дві кам’яні комори по боках бабинця і одна під дзвіницею. Це був цілий архітектурний комплекс, тісно пов’язаний з життям, гончарського цеху, бо церкву збудували гончарі; цей комплекс до того ж був і оборонним, і тут зберігалось сім гаківниць.

В Святодухівській церкві в первинному вигляді збереглися лише стіни бабинця та нефа і, можливо, квадратний намет над нефом, інші ж елементи будови зазнали істотних змін, особливо під час капітального ремонту церкви в 1736 р. майстром «тесельного куншту» Казимиром Домініковичем. Можливо, що десь у XVIII ст. був зроблений новий вівтар з восьмикутним наметом на восьмирикові. Є підстави гадати, що форма верха над вівтарем до перебудови була іншою, такою, як форма покриття бабинця.

Загальна композиція об’ємів Святодухівської церкви є типовою для цього класичного виду старовинних дерев’яних церков. Низька, підкреслено горизонтальна форма бабинця і вівтаря, що мають одну висоту і ширину і всередині перетинаються поширеним об’ємом нефа з розвиненим квадратним наметом з одним заломом. Архітектурні форми церкви прості, і весь облік церкви визначається не деталями, а пропорціями окремих її елементів. Особливу роль відіграє низьке піддашшя навколо церкви, створюючи чітке горизонтальне членування, яке збагачує загальний силует будови і оптично мовби збільшує розміри і особливо висоту.

Церква в Потеличі є найстарішою на Україні, яка збереглася в основних своїх частинах без істотних змін.

Найстаріші розписи збереглися в Святодухівській церкві у Потеличі, які датуються 1620 р. З невідомих причин весь цикл розписів бабинця і нефа був незакінчений, і нічого не відомо про розписи вівтаря. Можна гадати, що розпис був, бо з нефа у вівтар вів великий трикутний отвір, подібно такому отвору в церкві Здвиження у Дрогобичі, де вівтар розписаний. Найкраще збереглися розписи північної стіни та фрагмент на західній стіні нефа. Вони мають площинний характер з м’яким колоритом. В живопису нефа важливу роль відіграє чорна контурна лінія, яка нагадує контурні лінії в давньоруській мозаїці. Особливо цікавою є композиція поста на південній стіні бабинця, фрагменти якої свідчать про високу майстерність виконання.

Джерело: Юрченко П.Г. Дерев’яна архітектура України. – К.: 1970 р., с. 48 – 49, 96.