Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

2000 р. Пам’ятки архітектури та…

Розмір зображення: 752:569 піксел

Палац Потоцьких

Палацовий комплекс розташований край м. Тульчина на підвищеному березі р. Сільниці.

Тульчинський маєток з початку XVIII ст. належав графській родині Потоцьких. У 1775 р. Станіслав Щенсний Потоцький обрав Тульчин своєю резиденцією.

До складу ансамблю новозбудованого комплексу, крім головної палацової групи (головний корпус із двома флігелями), увійшли театр (зберігся зі значними змінами), стайні (знесені на початку XX ст.), манеж, житлові будинки, будинок “Обержа”, костел та парк (не зберігся). Уздовж старовинної дороги на Брацлав був розташований “панський” будинок (готель) із флігелем.

Спорудження резиденції супроводжувалося містобудівним упорядкуванням Тульчина, яке зробило його значним містом Поділля.

Ансамбль приваблював художників та поетів. Тут певний час перебували шотландський художник Вільям; Аллан, французький літератор Август де Лягард, польський поет Трембецький. У 1706 [??] р. тут побував славетний український письменник І.Котляревський. З господарем маєтку був знайомий російський генералісимус О.Суворов, який жив у палаці з березня 1796 р. до березня 1797 р.

Зазнавши поразки в політичній кар’єрі, Станіслав Щенсний Потоцький у 1797 р., після приєднання Правобережної України до Росії, переходить у ранзі генерала на російську службу. Після його смерті маетностями починає управляти його вдова – графиня Софія Потоцька. У 1816 р. тульчинську частину маєтку захоплює син Софії Мечислав Потоцький. У 1849 р. маєток переходить до казни. У 1854-1856 рр. будівлі (крім головного корпусу) були пристосовані для розміщення в них тимчасового шпиталю на 700 хворих, а позаміський будинок – для артилерійського парку. Пристосування здійснював архітектор Міхельсон.

У 1859 р. Мечислав Потоцький назавжди виїжджає до Франції, забравши з собою до Парижа найцінніше з палацу (картини, гобелени, меблі, срібло). Того ж року він продає тульчинський маєток власникові Немирова графу Г.Строганову, одруженому з його племінницею – Марією. Невдовзі тульчинський маєток продається П.Ольденбурзькому. У 1874 р. палац опиняється в руках відомства уділів, яке передає його військовому відомству. Палац було відремонтовано, а парк “Хороше” упорядковано.

У 1975-1978 рр. архітектор Л.Борисова розробила проект реставрації садибних будинків, за яким головний будинок був відреставрований у первісних формах, але зі змінами в розплануванні, пов’язаними з пристосуванням його для культурно-освітнього училища.

Величезний палацовий комплекс побудований у плані на двох взаємно перпендикулярних осях (вздовж під’їзної дороги та напрямку палац – костел). Палацову групу задумано за палладіанською об’ємно-просторовою схемою, яку на той час почали застосовувати в Україні у будівництві репрезентативних позаміських та міських резиденцій. Головний корпус (власне палац) та два бічні флігелі, розташовані рівнобіжне осі палац – костел, поєднано галереями, завдяки чому утворено великий парадний двір.

Комплекс збудовано за проектом архітектора Лякруа (який здійснював також будівництво) і, можливо, за участю архітектора Лятурна та італійського художника Лампі.

Є.В.Тиманович

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 81 – 82.