2009 р. Хрест і язичницькі обереги

Лариса Салімонович

Дата: 31.07.2009

Розкопки Верхньосалтівського могильника продовжують радувати археологів. Після того як фахівці знайшли тут рідкісну монету, недавно в одному із середньовічних поховань знайшли тисячолітню шаблю, яку поклали до могили чоловіка і трирічного хлопчика. Поруч лежав не менш цікавий з історичної точки зору інвентар – бронзові язичницькі амулети і хрестик.

Таке поєднання двох релігійних культур дозволяє вченим припустити, що християнство на території теперішньої Слобожанщини, яку в сиву давнину топтали орди вільних кочівників, почало зароджуватися ще у період із VIII по X століття. За словами керівника експедиції, завідуючого відділом археології Харківського історичного музею Віктора Аксенова, християнські хрестики для Старосалтівського городища – досить рідкісна знахідка. За більш ніж сторічну історію розкопок цього унікального пам’ятника давнини їх знаходили лише чотири рази.

Відкрилася цього разу історикам і справжня людська драма. Їм поталанило знайти під товстим шаром ґрунту поховання останнього чоловіка в роду. У маленькій камері метрової довжини древні провели на той світ трьох дітей. І оскільки могилу було закладено жорнами, археологи припустили, що один із померлих дітлахів був останнім чоловіком якоїсь родини.

Саме такими жорнами закладали поховання жителі Кавказу, якщо на небіжчику припинявся рід. Усі троє, найвірогідніше, несподівано померли від якоїсь хвороби, тому що слідів насильницької смерті на кістках не виявили, а могилу від початку копали для однієї дитини.

До речі, саме завдяки стародавньому могильнику археологам вдалося розкопати древнє місто на березі Сіверського Дінця. На нього випадково натрапив ще у 1900 році місцевий учитель В. А. Бабенко. І оскільки поселення розміщувалося на території сучасного Старого Салтова, цю середньовічну культуру почали називати старосалтівською. Повоєнні розкопки дозволили встановити, що кількатисячне місто розташовувалося на крутому березі головної річки Харківщини і було добре укріплене з усіх боків земляними валами та могутньою фортецею.

Кам’яна цитадель була настільки міцна, що її камінням згодом укріпили береги харківської річки Лопань. Залишки оборонних стін, фортечних воріт, зерносховищ і житлових помешкань і понині сховані під землею. Тому немає сумніву, що археологічні експедиції принесуть ще не одну сенсаційну знахідку.

Джерело: “Україна молода”