2017 р. Звід пам’яток України
Роман Офіцинський
Розмір зображення: 800:481 піксел
Виноградів – місто районного підпорядкування, районний центр – входить у Список історичних населених місць України з датою заснування – середина IХ ст. Розташований за 98 км від обласного центру, на правобережжі р. Тиса у підніжжі Чорної Гори (570 м над рівнем моря). Через місто проходить залізниця БатьовоСолотвино, шосе Ужгород-Рахів.
Площа міста – 32,1 кв. км, населення – 25,5 тис. осіб (2011).
Назва «Севлюш» відома від 15 ст., означає угорською «виноградний». Це найтепліша місцевість області.
У межах міста вивчені палеолітична стоянка (50 тис. років тому), поселення доби бронзи, заліза (VІІІ-VІІ ст. до н.е.), середньовіччя. На слов’янському городищі Х ст. пізніше виріс замок Канків.
У середині ХІІ ст. тут поселилися фламандські та саксонські колоністи. Севлюш належав до королівських володінь і став центром Угочанського комітату. Уперше місто згадано 1262, коли від короля Бели IV отримало «Севлюське право» (широкі самоврядні привілеї). По четвергах проводили ярмарки. 1272 зведено готичний костел Вознесіння. Від середини 16 ст. його використовували протестанти, а від 1690 донині – римо-католики. У 1307 на схилі Чорної Гори побудували чотирикутний кам’яний замок Канків (довжина 50 м, ширина 45 м), що нині в руїнах.
Від 1399 Севлюшем майже чотири століття володіла родина баронів Перені. У замку оселилися ченці-францисканці. Монастир вони звели у 14., а капітальну реконструкцію провели в середині 19 ст. Первісний вигляд зберегли тільки келії з хрестоподібними стелями.
Палац Перені датується кінцем 14 ст. У 17 ст. його перебудували в бароковому стилі. Це прямокутна будівля з квадратними вежами по кутах і плавно витягнутими гонтовими дахами. Навколо палацу великий парк з екзотичними деревами площею 12 га. На підході до палацу одноповерхові флігелі. Перені тут проживали до 1944.
1514 Севлюш захопили повстанці Д. Дожі та розгромили садибу Перені.
1544 Ф. Перені, що став протестантом, вигнав францисканців, а монастир перетворив у лицарський замок і знищив мощі св. Яна Капістрана (помер 1456), що тут зберігались. Коли Ф. Перені перейшов до трансільванців, австрійці зруйнували Канків (1558).
1657 Севлюш спустошили поляки на чолі з князем Любомирським, а 1661 – турки під проводом Алі-паші. У липні 1703–травні 1711-х рр. Севлюш контролювали прибічники Ференца II Ракоці. У серпні 1717 місто пограбували кримські татари.
1744 збудовано дерев’яну греко-католицьку церкву Успіння Пр. Богородиці, а 1796 – кам’яну, котру освятив мукачівський єпископ Андрій Бачинський. Нині вона православна.
1815 у Севлюші проживало 1,7 тис. мешканців, 1900 – 5,7 тис. осіб, 1930 р. – 11 тис. осіб.
Виходець із Севлюша барон Зигмунд Перені був впливовим масоном, організатором угорської революції (1848-1849), страчений австрійцями. На його честь у місті нині є меморіальна таблиця у палаці Перені, а в скверику перед ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Ж.Перені – погруддя.
У другій половині 19 ст. працювали винокурні, млин, майстерні, діяли 2 державні, 3 церковні, горожанська, реміснича школи. Зведено ряд оригінальних споруд: дитячий притулок, муніципалітет, державний банк. 1908 затверджено герб міста: на срібному тлі – гусар у синьому одязі тримає в правиці гроно.
У червні 1914 після військових маневрів ерцгерцог Франц Фердинанд з дружиною Софією в супроводі автомобільного ескорту відвідали Севлюш, прямуючи у Боснію й Герцеговину. У м. Сараєво вони загинули, розпочалася Перша світова війна.
23 березня – 25 квітня 1919 в Севлюші була угорська радянська влада. Відтак у місто ввійшло румунське військо, а 30 травня 1920 – чехословацьке. Севлюш перестав бути центром Угочанського комітату, але залишився окружним центром. Для дітей з вадами розвитку спорудили двоповерхове ремісниче училище з майстернями. У місті діяли 2 горожанські, 7 початкових, реміснича і торгова школи.
15 березня 1939 Севлюш окупувала Угорщина. 17 червня 1944 на центральній площі угорці розстріляли 7 підпільників. Це відзначено на меморіальній дошці, що на стіні сучасної взуттєвої фабрики. Тіла вбитих поховали на міському кладовищі, а навесні 1946 перепоховали на пл. Миру. 1971 на центральній площі збудовано меморіальний комплекс у честь розстріляних 17 червня 1944.
24 жовтня 1944 розпочалася радянська історія Севлюша. У червні 1946 місто перейменували на Виноградів. Стали до ладу швейна і взуттєва фабрики, завод пластмасових сантехнічних виробів, керамічний завод, радгосп-завод «Виноградівський». У вересні 1945 відкрився електротехнічний технікум (нині коледж Мукачівського державного університету). Від 1986 працює Виноградівський історичний музей. У 2000-х рр. зведено ряд церков, зокрема греко-католицькі – Благовіщення Пр. Богородиці та Успіння Пр. Богородиці.
У місті жили видатні постаті – поет і мислитель доби Відродження Павло Русин, художник-реаліст Імре Ревес, композитор Бела Барток, хірург Олександр Фединець, футболіст і тренер Михайло Коман. І. Ревес тут похований, йому встановлена надгробок з барельєфом.
У Державний реєстр національного культурного надбання України включено 10 архітектурних пам’яток Виноградова: замок, францисканський монастир, два костьоли, келії, а також садиба, палац, службові флігелі, брама і парк баронів Перені. У місті 15 пам’яток місцевого значення, зокрема 3 архітектурні (будівлі 1897-1909-х рр.), 5 монументальні (пам’ятники янголу-охоронцю, виноробу, Ж. Перені, Т. Шевченку, Б. Хмельницькому), 7 історичних (2 будинки – З. Перені та директоріуму, 5 могил).
Також є 3 меморіальні таблиці.
Джерела і література
Алексеєнко Л., Смутко К. Подорож у Виноградів. – Ужгород: Патент, 2011. – 16 c.; Виноградів – древнє місто над Тисою. – Ужгород: Краєвиди Карпат, 2006. – 26 с.; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 198-199; Горнецкі В. Королівське містечко. – Виноградів, 2012. – 20 с.; Ком’яті В. Нарис історії міста Виноградів. – Виноградів, 1994. – 37 с.; Ньорба В. Виноградівщина туристична. – Ужгород: Краєвиди Карпат, 2009. – 24 с.; Севлюш-Виноградів: історія, сьогодення, надії / Упоряд. В. Горват. – Ужгород: Гражда, 2012. – 42 с.; Сирохман М. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 1990-2010. – Львів: Мс, 2010. – С. 54-59; Сопко Т. Виноградов // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 186-198; Стратегічний план розвитку міста Виноградів на 2010-2020 роки. – Ужгород: Ліра, 2010. – 80 с.; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 50-54; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 19-21;
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Закарпатська область. – К.: 2017 р., с. 193 – 195.