Хортиця острів

Тамара Шевченко

Розмір зображення: 630:945 піксел

План 1780 р.

Хортиця – національний заповідник (археол., іст.). В географічному центрі Запоріжжя, омивається Новим і Старим руслами Дніпра. Довжина з півночі на південь 12,5 км, ширина зі сходу на захід 1,5 – 3 км. Загальна площа 2680 га. У 1965 о. Хортиця оголошений Державним історико-культурним заповідником запорозького козацтва, а у 1993 – Національним заповідником «Хортиця», до складу якого входять острови Байда, Три Стоги та Вирва.

Перша письмова згадка про Хортицю наводиться в праці візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного (905 – 959) «Про управління імперією» під іменем острова Св. Григорія, під власною назвою вперше згадується в 1103 в давньоруському літописі «Повість времінних літ». Перше позначення на картах відноситься до 1436 – на карті венеціанця А. Біанки, друге – 1459 – іспанця Альфонсо де Мауро.

Культурні шари Хортиці свідчать про наявність слідів життєдіяльності людини протягом всіх історичних епох. Історія його археологічного вивчення налічує майже півтора століття. Одним з перших, хто звернув увагу на стародавні пам’ятки острова був А. Терещенко, який писав про те, що «на о. Хортице были достаточно высокие курганы, которые распахивали, некоторые из них сравнялись с землей…».

Перші археологічні розкопки на острові провів у 1878 В. Беренштам за дорученням Московського антропологічного товариства. Він дослідив шість курганів. В листі до Я. Новицького (18 лютого 1890) він писав, що після повернення до Києва, щоденники розкопок і знайдені речі надіслав Московському антропологічному товариству, яке відряджало його на Хортицю. Через 26 років після Беренштама розкопки на острові продовжував Я. Новицький. Дослідження проводив у північній частині Хортиці, декілька середньовічних поховань дослідив у балці Широкій. За 1904-1908 розкопав десять курганів, з яких №№ 3, 6, 7, 10 відносяться до епохи бронзи, решта – до більш пізнього часу. Більшість знайдених речей були передані до музею О. М. Поля в Катеринослав.

У 1927 розпочала роботу історико-археологічна експедиція ВУАН під керівництвом академіка Д. Яворницького. До її складу входили археологи Рудинський М.Я., Федоровський О.С., Добровольський А.В., Смолічев П.І., Грінченко В.А. У 1927 – 1928 А. Добровольський у північній частині острова дослідив поселення білозерської культури епохи бронзи (12 – 10 ст. до н.е.), поблизу мосту Преображенського – житло сабатинівської культури (14 – 12 ст. до н.е.), а в 1930 в північній частині Хортиці – землянки 12 – 13 ст. У 1932 Г. Мартенсом розкопано трупоспалення черняхівської культури (2 – 5 ст. н.е.). Протягом 1936 – 1937 розкопано ряд пам’яток. Так, у верхів’ї балки Ганнівки археолог Камінський Ф.Т. розкопав курган епохи бронзи, поблизу селища Рибачого (північно-східна частина острова) виявлено могильник скіфського часу і антський могильник. У 1950 – 1970 археологічні розвідки проводили запорозькі археологи О. Бодянський, В. Пєшанов, київський археолог Р. Юра.

Починаючи з 1971 систематично археологічними розвідками та дослідженнями займалися співробітники заповідника: О. Бодянський, А. Сокульський, Т. Шевченко, Н. Козачок, М. Остапенко, Д. Кобалія, В. Ільїнський, А. Козловський.

Пам’ятки стародавніх культур та археологічні дослідження дають підставу стверджувати, що територія о. Хортиці з давніх часів була місцем перебування людини.

Місцезнаходження, яке відноситься до доби пізнього палеоліту (40 – 20 тис. р. тому) виявлено в балці Велика Молодняга. Окремі знахідки крем’яних виробів мезолітичного часу (11 – 8 тис. р. тому) знайдено в північній та східній частинах острова.

На Хортиці виявлено декілька місць розташування пам’яток дніпро-донецької культури доби неоліту (2 пол. 5 – 1 пол. 4 тис. до н.е.). Поселення цього часу були короткочасовими, на острові проживала незначна кількість людей. Окремі знахідки цього періоду виявлені в акваторії Старого Дніпра та на о. Середній Стіг. Племена дніпро-донецької культури займалися переважно рибальством, полюванням, розводили деякі види свійських тварин, виготовляли глиняний посуд. В північній частині Хортиці та в районі ЦНІДІМЕТу виявлено і досліджено пам’ятник середньостогівської культури (2 пол. 4 – 1 пол. 3 тис. до н.е.) епохи енеоліту. Риболови та скотарі середньостогівської культури довгий час розвивалися паралельно з землеробською культурою Трипілля.

Доба бронзи залишила чисельні пам’ятки на о. Хортиці. Обстежені та частково досліджені поселення на балках Великій Молоднязі, Липовій (сабатинівська культура 14 – 12 ст. до н.е.), селищі Овочеводів (культура багатопружкової кераміки 17 – 15 ст. до н.е.), балці Генеральці (ямна культура 2 пол. 3 – поч. 2 тис. до н.е.), грунтовні поховання ранньозрубної культури (сер. 2 тис. – поч. 1 тис. до н.е.) між балками Башмачкою та Костіною, курган з похованням катакомбної культури (сер. 2 тис. – поч.. 1 тис. до н.е.) між ск. Чорною та балкою Савутиною. У добу бронзи на острові було споруджено декілька святилищ, які окрім поминально-обрядових функцій, можливо, використовувалися для найпростіших астрономічних спостережень (2 тис. до н.е.) (балка Велика Молодняга, висота «Брагарня»).

Наприкінці 6 – поч. 5 ст. до н.е. на острові з’являються скіфи, господарство яких мало різноплановий характер. Вони займалися землеробством, скотарством та обробкою металів. У північно-східній частині Хортиці на Савутиній скелі виявлені рештки городища: досліджені оборонні споруди (6 м), житлові та господарські комплекси (5 – 4 ст. до н.е.). На схилах балок Костіної, Великої Молодняги, скелі Савутиної досліджені пам’ятки скіфського часу 4 – 3 ст. до н.е.

Пам’ятки сарматського часу представлені похованням. На острові виявлено цілу серію пам’яток ранньослов’янського часу 4 – 5 ст. н.е. Це поселення черняхівської культури на схилах балки Корнійчихи, біля мосту Преображенського з південного боку та могильник в районі середньої школи № 43. 1928 в північній частині острова А. Добровольський знайшов житло часів Київської Русі 12 – 13 ст.

Визначною пам’яткою середньовіччя є поселення 11 – 14 ст. у південно-західній частині острова, яке займає площу 15 га, відкрите О. Бодянським 1976 р. Розкопки велися протягом 1976 – 1980. Т. Шевченко, А. Сокульським досліджено 3286 м2 площі поселення. Потужність культурного шару 0,9 – 1,5 м. У нижньому культурному шарі розкопано залишки типових землянок і напівземлянок давньоруського часу 11 – 12 ст. площею 12 – 50 м2 з глинобитними та печами-кам’янками.

У верхньому культурному шарі виявлені залишки наземних (дружинних) жител площею 96 – 180 м2 12 – 13 ст. Вивчення матеріалів, знайдених при його дослідженні, дозволяє ототожнити це поселення із згадкою про нього в давньоруських літописах від 1103, 1190, 1223 під назвою «Протовче».

Наявність на ньому великих жител з печами типу козацьких куренів, цікавий інвентар (наконечники списів, вістря стріл, ножі, шпори, фрагменти великих чавунних казанів, тарного керамічного посуду (амфори, піфоси) дають змогу стверджувати, що дане поселення було засноване бродниками, яких сучасна історична наука розглядає як попередників козацтва.

У 13-14 ст. Хортиця підпала під залежність татар. Будівництво перших укріплених поселень тут пов’язані з періодом появи на історичній арені Мамая та його боротьбою з останнім з ханів Сарай-аль Джедіда Кідільбеком. Знайдена монета Кідільбека на поселенні свідчить про те, що воно існувало принаймні до 1361. У 1363 до південної частини русла Дніпра після битви на Синіх Водах підходять війська литовського князя Ольгерда.

На кінець 14 ст. литовський князь Вітовт встановлює кордони вздовж Дніпра. Хортиця опиняється в межах Литовського князівства. Згадка за 1552 про уходи Кушугум і Протовче, як про такі, що споконвічно належали князям польсько-литовської корони.

Починаючи з кінця 15 ст. Хортиця стає одним з опорних пунктів, де проходило формування запорозького козацтва Тут, як і на інших островах за дніпровськими порогами, будували свої укріплення низові козаки. У період морських походів проти Туреччини і Кримського ханства на Хортиці будували свої укріплення Яків Шах та Петро КонашевичСагайдачний (1619). За свідченнями документів він збудував укріплення у північносхідній частині острова на скелі Савутиній.

Більша частина скелі зруйнована. Визначаючи роль та місце острова в історії Запорозького козацтва, зазначимо, що Хортиця була тісно пов’язана з козацько-селянськими повстаннями К. Косинського (1591 – 1593), С. Наливайка (1594 – 1596), М. Жмайла (1625), Т. Федоровича (1630), з походами І. Сулими (1628 – 1629) проти турецько-татарських завойовників.

Протягом всього існування Запорозької Січі о. Хортиця входила в територію Вольностей Війська Запорозького. Тут постійно розміщувався козацький гарнізон. 18 січня 1648 козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким розгромило біля Хортиці польську урядову залогу. Ця подія послугувала початком національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти за створення власної Української держави. На честь цієї події у дні святкування 5-ї річниці незалежності України поряд з музеєм історії запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця» відкрито пам’ятний знак (скульптор В. Гулий).

Значну роль в історії краю відіграла Хортиця в період російсько-турецької війни (1735 – 1739). На Хортиці та прилеглих до неї берегах згідно з наказом командування російської армії створено великий і складний на той час укріплений район – один з ланцюгів фортифікаційної системи, яка споруджувалася для прикриття армії. У 1736 споруджена перша лінія укріплень у середній частині острова, яка перетинала його зі сходу на захід від верхів’я балки Шанцевої до верхів’я балки Широкої. Вона складалася з 4-х редутів та валу. Збереглися один редут та окремі ділянки валу.

З метою створення військового флоту у пониззі Дніпра було прийнято рішення збудувати фортецю «Запорозька верф». Для її будівництва у 1737 Дніпровська експедиція на чолі з віце-адміралом Н.Я. Сенявіним вибрала місце в північній частині невеликого острова (о. Байда) в старому руслі Дніпра проти о. Хортиці.

У 1738 після того, як російські війська залишили Очаків, Хортиця призначалася місцем перебування військ і флотилії. Наприкінці 1738 на острів прибуло п’ять піхотних і три драгунські полки. Для свого табору вони зайняли північну частину Хортиці, спорудили лінію укріплень з семи редутів, валу і рову від скелі Ушвивої – на сході, до балки Громушиної – на заході. Збереглося чотири редути та окремі ділянки валу та рову. Всього в той час на Хортиці та корабельні перебувала значна частина армії і 408 одиниць флотилії. Протягом 1990 – 1994 проводилися археологічні дослідження на місці табору російських військ у балці Велика Молодняга (Брагарня).

У зв’язку з поширенням епідемії чуми на фронті влітку 1738 російське командування було змушене призупинити воєнні дії і залишити ту територію, яка була відвойована у турків – Очаків і Кінбурн. Частину війська відправлено для зимівки на о. Хортицю, але з прибулими військами на Хортицю була занесена чума, від якої загинула частина війська. На острові зафіксовано 10 цвинтарів (в різних частинах острова). У 1904 Я. Новицький розкопав одну з могил у верхів’ях балки Широкої, чим і підтвердив існування чумних поховань на острові.

У квітні 1739 всі кораблі флотилії та Хортицький гарнізон знову було відправлено в гирло Дніпра. Цього ж року на острові споруджена нова лінія укріплень, яка складалася з десяти редутів, валу та рову. Починалася вона в північній частині острова і закінчувалася у верхів’ях балки Каракайки, на західному схилі Хортиці. В середині цих укріплень розміщувався табір з землянок російських військ та запорозьких козаків, місце стоянки флоту капітана Семерсета Мавтерса (гирло балки Громушиної та невеличка балка між Громушиною та балкою Наумовою), штабквартира генерал-майора фон Брадке у балці Наумовій.

Ще одна лінія укріплень споруджена у 1739 у північно-східній частині острова. Складалася з п’яти редутів, валу та рову. Збереглися два редути, частково вал та рів.

Розкопки військових землянок, знайдений в них численний інвентар, знахідки в акваторії старого русла Дніпра кораблів, судових деталей, численної кількості якорів, гармат, зброї, спорядження російських військ і запорожців свідчать про перебування на Хортиці військового гарнізону і флотилії. На пам’ятках 1735 – 1739, що збереглися на острові, встановлено охоронні знаки. У районі стоянки кораблів та переправи (гирло балки Громушиної) проходила стародавня дорога, ділянки якої збереглися.

О. Хортиця мав не тільки стратегічне значення в історії Запоріжжя, але й був важливим місцем розвитку господарства. В період існування Нової Січі (1734 – 1775) удосконалюється адміністративнотериторіальний поділ Вольностей Війська Запорізького. З 1768 острів входить до складу Протовчанської паланки, територія якої була густо заселена і мала найкращі зимівники. На Хортиці у верхів’ях балки Наумової містився рибальський кіш Наума Кармазя (частково досліджений), поблизу Чавунової скелі – курінь козака-рибалки Чавуна. Південна частина Хортиці з її розкішною природою сприяла розвитку скотарства – там були чудові пасовиська. На «Плані Хортицького острова 1788» (з атласу Пущіна) позначено вісім зимівників з іменами їх власників.

1989-1994 частково досліджено два зимівника: на південно-східному узбережжі та у балці Велика Молодняга. Ці будівлі були заглиблені в материк на 0,2 – 0,6 м. Мали каркасно-стовпову конструкцію, обмазану та вибілену з середини глиною, як і їх домівки, які неодноразово підмазувалися глиною. Вони мали розмір 4 х 4,5 м, 4,5 х 5,5 м та 4 х 10 м. В кожній було по1 – 2 кибиці. Перша землянка мала дощату перегородку, що свідчить про двокамерність цього житла. На невеликій відстані від неї розміщалися ще дві господарські будівлі, в яких в останні роки їх існування варили селітру для виготовлення пороху.

Хортиця згадується також в період другої російсько-турецької війни (1768 – 1774). Тут стояв форпост під командуванням Івана Бабури. Йому було підпорядковано два полкових старшини та близько 200 запорожців.

Після ліквідації Запорозької Січі 1775, її землі увійшли до складу Азовської та Новоросійської губерній. Згідно з новим адміністративним поділом Хортиця з навколишніми землями відійшла до Новомосковського повіту. Григорій Потьомкін, одержавши Хортицю у власність, розбив на ній сад, запроектував будівлю палацу, але у 1789 передав острів казні, і в цьому ж році на острові поселилося 18 сімей німців-менонітів з м. Данціга. Колоністи користувалися великими пільгами: на кожного чоловіка відпускалося по 65 десятин землі, сім’я отримала по 500 крб. для господарства, молоді чоловіки назавжди звільнялися від військової служби та на 30 років від податків. На Хортиці меноніти прожили до 1916. Від’їжджаючи, продали острів Олександрівській міській управі за 772350 крб.

На острові збереглися житловий будинок німців-колоністів та частково менонітський цвинтар у балці Ганнівка. Збереглося не більше 40 надгробків. Надгробок засновника колонії Якоба Гепнера за дозволом міської влади у 1971 був вивезений до Канади його нащадками.

Хортиця завжди залишалася символом волі українського народу та джерелом надхнення для митців. В героїчному творі М. Гоголя «Тарас Бульба» оспівана Хортиця.

Цю героїку втілив у музику український композитор М. Лисенко, написавши оперу «Тарас Бульба». Великий Кобзар Т. Шевченко в першій подорожі, будучи вільним, 1843 відвідав Запоріжжя і Хортицю, яку він згадує в творах «Гайдамаки», «Гамалія», «Іржавець», «І мертвим і живим…», «Не хочу я женитися».

Після відвідини острова Іван Бунін написав поему «Козацьким ходом». Працюючи над картиною «Запорожці…» Ілля Репін відвідав Хортицю 1880, 1888, 1890.

Тяжкі випробовування випали на долю острова Хортиці в 1941 – 1943. Свідками подій 1941 залишилися укріплення на західному схилі сучасного мосту Преображенського через Старий Дніпро, де йшла відчайдушна оборона 18 серпня. Залишки укріплень збереглися у південно-східній частині Хортиці, коли частини 274-ї стрілецької дивізії у вересні форсували Дніпро, вибили фашистів з острова і 45 днів і ночей утримували його, щоб надати час демонтувати і вивезти обладнання заводів м. Запоріжжя.

У 1943 24 жовтня частини 60-ї гвардійської стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту (3-й Український фронт) форсували Дніпро і зайняли плацдарм в один кілометр по фронту і 300 м в глибину. Воїни-гвардійці утримували цей плацдарм майже два місяці, відбиваючи щоденно по 12 атак ворога. Саме Хортицька операція надала час військам 3-го Українського фронту зосередитися на головному місці форсування Дніпра навпроти с. Розумівки, яке розпочалося 25 листопада 1943.

На честь воїнів 60-ї гвардійської стрілецької дивізії на східному узбережжі Хортиці (територія профілакторію заводу «Дніпроспецсталь») у 1973 встановлено пам’ятний знак.

В радянські часи основну частину території острова займав Центральний науково-дослідний інститут механізації тваринництва (ЦНДІМТ) південної зони СРСР та його експериментальне господарство «Хортиця», що займало понад 1800 га. На Хортиці розташовано 14 баз заводських профілакторіїв, споруджено наукове містечко з декількома десятками п’ятиповерхівок.

Зважаючи на те, що Хортиця тісно пов’язана з історією запорозького козацтва і лише він уцілів (всі острови, де базувалися Запорозькі Січі, затоплені Каховським водосховищем), Постановою Ради Міністрів УРСР від 18 вересня 1965 о. Хортицю оголошено державним історико-культурним заповідником запорозького козацтва, в якому планувалося спорудити музей історії запорозького козацтва та встановити пам’ятні знаки по всій території острова, які б увінчували пам’ять козацьких лицарів та їх звичаї. Натхненником і організатором заповідника на о. Хортиці був заступник голови Запорозького облвиконкому Микола Петрович Киценко (1921 – 1982). У 1993 на фасаді будівлі Музею історії Запорозького козацтва встановлено меморіальну гранітну дошку з бронзовим зображенням силуету острова та портретом М.П. Киценка з написом. Ск. П. Чаговець.

Сьогодні у Національному заповіднику «Хортиця» функціонує Музей історії запорозького козацтва, відкрито етнографічний комплекс «Запорозька Січ», проводяться охоронні археологічні і гідроархеологічні дослідження, охороняється унікальна флора і фауна заповідника.

[Сокульський А.Л., Шевченко Т.К. Звіти про археологічні дослідження у південній частині о. Хортиця за 1976-1980 // Науковий архів НАН України; Запорізька старовина. – Запорівжжя, 1995. – С. 3-82; Падалка Л. К вопросу о существовании Запорожской Сечи с первых времен Запорожского казачества. – К., 1894. – С. 18; Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – Львів, 1991. – С. 11-16; Байов А. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война России с Турцией. – Спб, 1905. – С. 291-294; Державний архів Запорізької області – Ф. 161, оп. 1, спр. 4 . – Арк. 3-22; Ласковский П. Материалы по истории инженерного искусства в России. – Спб, 1865; Яворницкий Д.И. Остров Хортица на р. Днепре // Киевская старина. – К. 1886. – Т. XIV. – С. 34; Козачок Н.Л. Отчеты об археологической экспедиции за 1988-1989, 1990-1993 годы // Науковий архів Національного заповідника “Хортиця”.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 264 – 269.

Національний заповідник “Хортиця” [Постанова Кабінету міністрів України № 1761 від 27.12.2001 р. “Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”].

Довідка у Вікіпедії:

Більше фотографій: