Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Спасо-Преображенський собор

Собор є архітектурною домінантою історичного центру міста.

Будівлю за проектом, розробленим видатним російським зодчим А.Захаровим у 1806 р., зведено в 1830-1835 рр. (після смерті автора). За даними досліджень, для будівництва використано проект Андріївського собору в Кронштадті, збудованого в 1806-1816 рр. Собор споруджено на місці фундаментів недобудованого собору, запроектованого К.Геруа в 1787 р. Малювання в інтер’єрі виконали академіки С.Безсонов, В.Сазонов, М.Теребньов. Споруда витримала землетрус 1888 р.; у роки війни 1941-1945 рр. була зруйнована верхня частина дзвіниці (нині відбудована). Реставраційні роботи здійснені в 1975 р.

Собор – хрещато-баневий, одноверхий, з триярусною дзвіницею зі шпилем над притвором. До квадратного в плані основного об’єму з заходу прилягає видовжена нава з притвором. У середохресті розташовані чотири пілони, що тримають систему склепінь і сферичну баню на світловому підбаннику. Наву перекрито коробовими склепіннями. Матеріал стін – цегла, фасади потиньковані, двосхилі дахи та баня вкриті покрівельним залізом.

Собор побудований у формах ампіру. Його фасадам властива класицистична стриманість, монументальність. Стіни прорізані прямокутними вікнами з надвіконними фільонками. Головний вхід на західному фасаді та входи південного й північного фасадів акцентовані шестиколонними портиками іонічного ордера з трикутними фронтонами. Стіни рустовані. Високий шпиль дзвіниці відіграє важливу роль як силуетна та висотна домінанта.

У вирішенні цілісного за характером внутрішнього простору підкреслено висотне розкриття центральної частини, а також оздоблення її та хорів малюваннями.

Собор є однією з найвиразніших монументальних церковних споруд України 1-ї половини XIX ст.

О.І.Тищенко

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 98.