1994 р. Українські пам’ятки у Святій землі

Іванна Зельська

Розмір зображення: 800:548 піксел

Зображення підписано так: «Плащаниця – дар гетьмана Івана Мазепи до храму Господнього Гробу в Єрусалимі». Але це ніяка не плащаница, а срібна дошка із зображенням, типовим для плащаниці. Вивчайте, людоньки, матеріальну частину (Киевская старина, 1893 г., № 11, приложение – з оцим фото). М.Ж.

Нещадний буревій Другої світової війни, що безкарно гуляв над європейським суходолом, дошкульно повівся з українцями. Воєнні дії розметали жителів України по багатьох країнах і континентах, та не змогли вбити в них любові до рідної землі. На особливу увагу й пошану заслуговує група цивільних переселенців, що опинилася на території Святої Землі – теперішнього Ізраїлю. Серед дуже невідрадних обставин і матеріальної убогості вони задумали закріпити своє там перебування великим проектом, що міг бути в той час лише мрією, але став дійсністю завдяки людській запопадливості, глибокій вірі в правильність свого рішення на добро України. Цей проект, який мав залишитися свідченням для прийдешніх українських поколінь, став рівночасно служити сучасникам, що відвідують християнські пам’ятки у Святій Землі.

Була це таблиця з Господньою молитвою – “Отче Наш”, що її знаємо напам’ять і що її навчив нас сам Ісус Христос, живучи на землі.

На Оливній горі в Єрусалимі є святиня, якою опікуються французькі монахині кармелітки. Це святиня Патер Ностер – “Отче Наш”, де написана та молитва 44-ма мовами світу. І саме там залишилася ця неоціненна пам’ятка українців.

Таблицю замовлено в тодішній столиці Тель-Авіві, її частинами перевозили автобусом д-р В.Луців і о.П.Сивак, а щоб стороннім не впало в очі, їх обвинули мішками. Цілість Господньої молитви – “Отче Наш” – великих розмірів, на всю височину церковної стіни. Вона на видному місці, виконана на керамічних плитках кремового тла кольором ультрамарину. Написи молитви докладно виконані живою українською мовою, легко доступною читачам. На самій горі, посередині, друкований напис “Ukrainę” для інформації чужинцям. По чотирьох кутах таблиці вміщено по тризубові – емблема України, а рослинний кольоровий орнамент разом сполучує їх і назву Україна.

Знахідка цієї дорогоцінної пам’ятки у Святій Землі, що виконана українцями серед злиднів другої світової війни, – це справжній і тривалий шедевр, який засвідчує живучість народу України і нашу беззастережну віру в Господнє проповідування чеснот християнства, мир і згоду між народами землі.

Іншою безцінною пам’яткою у Святій Землі була вмурована мармурова таблиця українською мовою й тризубом при вході до крипти святої Анни. Відомо, що її фундували колишні вояки-українці з польської армії генерала Андерса, які перебували на постої у Святій Землі. На таблиці був напис українською мовою: “Пречиста Діво Мати нашого краю, вимоли у Сина свого єдність і волю для українського народу. Українці-жовніри в дорозі до батьківщини. Єрусалим, 1 листопада, 1949”.

На місці крипти св. Анни тепер збудовано святиню цієї самої назви, та рівночасно зникли всі пам’яткові таблиці, що там колись були, разом з українською. Куди їх переміщено, мені не відомо, але тепер тієї пам’ятки там нема. Варто тим поцікавитися!

Збереглася по нинішній день у Єрусалимі інша дорогоцінна пам’ятка українців – Плащаниця, яку подарував до церкви Гробу Господнього гетьман Іван Мазепа. Плащаниця розміром 1:1,5 м, кута в грубій срібній блясі, її бережуть монахи, що опікуються цією святинею.

В іншій місцевості Святої Землі, в Назареті, є церква Рождества, збудована там у 1960-1969 роках, її нижня частина присвячена Святій Родині, а верхня – Благовіщенню пречистій діві Марії. Там на картинах передано, як народи світу зображують у своїй народній уяві цю подію. Для українців було зарезервоване місце недалеко від входу до святині. Тепер воно зайняте скоріше надісланим зображенням, а місце українцям приділено назовні, під накриттям. Є там Зарваницька ікона Богоматері, до якої моляться українські діти в уніформах Пласту і СУМу (Спілки української молоді).

У Назареті була ще інша незвичайна пам’ятка українців при Екуменічному центрі. Це – станиця Христа-Юнака, якою опікувався і яку розбудував о.Казимир Рошко, а спонсорувала дієцезія св. Миколая (Чикаго, США). Тепер вона не існує – перепродана, бо, мабуть, закоштовно було її втримати. Шкодуємо, що нічим не спричинилися до її збереження для прийдешніх поколінь.

Українська присутність у Святій Землі – це відповідне місце не лише ширити християнські засади, а й правду про Україну, що нарешті спромоглася на проголошення своєї самостійності.

Джерело: Пам’ятки України, 1994 р., № 3-6, с. 33 – 34.