2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Церква Вознесіння господнього та дзвіниця

Комплекс розташований на південній околиці селища, завершуючи високий пагорб правого берега р. Чорна Тиса.

Виникнення Вознесенської церкви легенда пов’язує з ім’ям пастуха Струка (звідси інша назва церкви – Струківська), який нібито заснував поселення Ясиня і збудував тут у XVI ст. церкву на згадку про чудо – врятування череди, залишеної на зиму в загоні біля стіжків сіна. Цю подію зафіксовано на корогві XIX ст. (зображено Струка з ягням), що зберігається в церкві.

Від первісного храму лишилися нечисленні ікони, а власне храм не зберігся.

Дерев’яна церква збудована в 1824 р. і є головною складовою ансамблю, що підкреслюється її розміщенням на кращій для огляду мисоподібній ділянці. У 1894 р. церкву ремонтували з заміною підвалин. Про це свідчить напис, вирізьблений на дверях: “Підвалини робили Спащук Юра, Павлучок Петро, усе робил Павлучок Гриц. 1894”.

Церква належить до особливого типу храмів, характерних для Гуцульщини верхів’їв Тиси, і є одним з найдосконаліших його зразків. Розпланувально-просторова структура церкви – хрещата, в ній середохрестя (5,5:5,5 м) ширше за прилеглі зруби (3,5 м), а північний і південний зруби коротші за східний і західний.

Усі прируби перекриті коробовими склепіннями з двома перехресними сволоками та двосхилими під ґонтом дахами з трикутними фронтонами, завершеними маківками. Центральний четверик через трикутники переходить у восьмерик, завершений восьмигранним наметом і маківкою з перехватом. Рівень гребенів прирубів досягає низу кавового намету, що сприяє гармонійній взаємопідпорядкованості й урівноваженості всіх об’ємів храму та його монументальності.

Усі зруби з плах об’єднані ззовні широким звисом, який, охоплюючи споруду, послідовно переходить з об’єму на об’єм. Звис спирається на різьблені кронштейни хвилястих обрисів – випусти верхніх зрубин. Решта зрубин мають кріплення без випустів – “у ластівчин хвіст”.

Стіни над звисом ззовні пошальовані ґонтом, а під звисом – відкриті. Кам’яний підмурок церкви складено насухо. Вздовж південних стін церкви влаштовано лави.

Двері пошальовані ззовні “в ялинку” дошками, прибитими цвяхами ковальської роботи. Фронтони декоровані орнаментованими накладками. Вікна – малі, квадратні.

Інтер’єр храму, незважаючи на багатодільність, сприймається цілісним простором, підпорядкованим центральній наві з наметовим верхом, що обумовлено великими арками-вирізами, які об’єднують простори прирубів з навою.

Півциркульна геометричність вирізів пом’якшується пелюстками, вирізьбленими посередині і біля аркових п’ят.

Зберігся невисокий бароковий іконостас з соковитим різьбленням царських врат і кілька старовинних ікон, зокрема “Апостол Петро” та “Апостол Павло”.

Дзвіниця збудована 1813 р. Складаючи з церквою єдиний ансамбль, вона в той же час має власну мистецьку цінність, зумовлену гармонійною структурою, гарним силуетом, добре знайденими ритмом і масштабністю.

Це однозрубна на кам’яному підмурку двоярусна споруда дещо приземкуватих пропорцій. Широкий звис на фігурних кронштейнах, який захищає низ четверика від намокання, є горизонтальним розчленуванням споруди. Горішня частина четверика та звиси обшиті ґонтом. Восьмериковий ярус, призначений для дзвонів, завершується високим наметом під ґонтом і маківкою.

З півдня четверик має двоє заґратованих вікон і настил, а зі сходу – двері з широкими одвірками, що звужуються вгору й прикрашені різьбленим візерунчастим колом з хрестом і латинським написом про дату будівництва “ANNO 1813 DOMINI”.

З.С.Гудченко

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с.