Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

Кляштор домініканців (№ 3)

Кляштор домініканців (№ 3)

Розмір зображення: 800:526 піксел

Монастир домініканців 14 – 18 ст. у складі: костелу 14 – 16 ст., дзвіниця 18 ст., служби 16 – 18 ст. (вул.К.Лібкнехта) [Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. – К.: Держбудвидав, 1956 р., с. 95].

Костел домініканців з келіями 14 – 18 ст. [Постанова Ради міністрів УРСР “Про впорядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР” № 970 від 24.08.1963 р.].

Комплекс домініканського чоловічого монастиря 14 – 18 ст. (вул.Домініканська, 1) [Державний реєстр національного культурного надбання: пам’ятки містобудування і архітектури України (проект). – Пам’ятки України, 1999 р., № 2-3].

– Домініканська, 3.

Цілком фантастичним, як зазначає дослідник, є переказ про заснування кляштору Яцеком Одровонжем (в 1230..1240-х рр.) [Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К.: Либідь, 1994 р., т. 2, с. 124].

В листі папи Іоанна 22 до іменованого ним київського католицького єпископа Генріха (18.02.1321 р.) згадується, що цей Генріх був проповідником ордену домініканців у “Подільську Кам’янецької дієцезії” [Боротьба південно-західної Русі та України проти експансії Ватікану та унії. – К.: 1988 р., с. 32]. На жаль, укладачі цитованого збірника документів подали текст тільки в українському перекладі, тому тяжко сказати, яке місто малося на увазі. Якщо це таки Кам’янець-Подільський, то Генріх був хіба тільки номінальним проповідником – так само, як і єпископом. Це видно з наступного документу цього ж папи (1.03.1331 р.), яким він дозволяє заснувати кляштор домініканців у Жмигроді (нині Жмигруд Новий на р.Вислока, 120 км на схід від Кракова), пояснюючи, що “біля нього на відстані дванадцяти і більше миль [=85 км] немає жодного храму чи монастиря” [там же, с. 34]. Це місто лежить на кордоні Польщи з українською Галичиною, на території, яка більше 300 років числилася католицькою державою. Якщо там не було католицьких храмів, то тим більше їх не могло бути на території, підвладній Золотій Орді.

С.Окольський стверджував, що кляштор заснував кн. Юрій Коріатович в 1370 р. Це його власний здогад, що не має документального підтвердження [Молчановский Н.В. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. – К.: 1885 г., с. 205].

Кляштор згадано у булі папи Григорія 11 від 28.01.1378 р. [Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К.: Либідь, 1994 р., т. 2, с. 126]. Наступна безсумнівна згадка про нього датована 30.03.1401 р., коли кн.Свитригайло дав кляштору с.Зубрівку на Смотричі. Після втечі Свитригайла з Поділля король Ягайло підтвердив це надання 15.09.1402 р. [Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К.: Либідь, 1994 р., т. 2, с. 128].

Його дерев’яні будівлі згоріли в 1420 р. Існуючий костел св.Миколи споруджено в кінці 15 – на початку 16 ст. Одна з каплиць прибудована в 1596 р. У 1596 р. кляштор увійшов до новоствореної Руської провінції ордену [Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К.: Либідь, 1994 р., т. 2, с. 112]. В 1618 р. на кошти кам’янецького каштеляна Войцеха Гумецького збудована каплиця Ісуса Христа (в цій каплиці його поховано). В 1628 р. на кошти Павла Домецького збудовано каплицю св.Домініка (в цій каплиці його поховано). За турків (1672 – 1699 рр.) перетворений на мечеть кам’янецьких пашів. Від цього часу лишилась гарно різьблена проповідницька кафедра, зроблена з двох мармурових блоків. Відремонтовано і перебудовано кляштор в 1737 – 1755 рр. на кошти Михайла Потоцького. В люстрації 22.03.1734 р. згадано будинок оо.домініканців, що знаходився в кварталі посередині центральної площі міста [Крикун М.Г. Люстрація Кам’янця-Подільського 1734 р. – Український археографічний щорічник, 1993 р., т. 2, с. 244]. Кляштор закрито в 1842 р., костел перетворено у парафіяльний [Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К.: Либідь, 1994 р., т. 3, с. 231; Źródła do dziejów rozgraniczenia diecezji łacińskich w Cesarstwie Rosyjskim w połowie 19 wieku. – Lublin: 2000, t. 1, cz. 1, s. 5].

В костелі була ікона Одигітрії, відома з 1420 р.

Келії з трапезною примикають до костолу з півдня. В камені вони збудовані в 1596 р., будівництво продовжено після 1616 р. Фронтон був увінчаний трьома скульптурами (вони не збереглися). Другий поверх надбудовано в 1737 – 1755 рр., при цьому окремі споруди об’єднано в один корпус.

Дзівниця перебудована в 1737 – 1755 рр. [Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К.: Будівельник, 1986 г., т. 4, с. 150; СКУ, с. 64 – 66].