Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Сагайдак

433. Поділ, 9–18 ст. (археол.).

На рівнині правобережної тераси Дніпра, яка з усіх боків захищена природним рельєфом. Південна та південно-східна сторони – це стрімкі схили правого берега, поділеного ярами на окремі гори: Володимирську, Старокиївську, Замкову, Щекавицю, Юрковицю. На північному заході тераса з’єднувалась із болотистою низовиною, в яку виходили численні річкові рукави. Північною межею Подолу був правий берег р. Почайни (прит. Дніпра). Поділ належить до найдавніших міських районів стародавнього Києва. Літописні згадки дають досить виразне уявлення про його значення й місце в житті столиці Русі. На Подолі розташовувалися ремісничі майстерні, квартали купців, двори вельмож, Торговище – головний торговий центр Києва 10–13 ст., міська вічова площа, кам’яні храми, корабельня, гавань тощо.

Археологічне вивчення Подолу розпочав В. Богусевич 1950. Особливо результативними стали дослідження Київської археологічної експедиції 1971–75 (К. Гупало, Г. Івакін, М. Сагайдак, П. Толочко), здійснені по трасі будівництва метро, де уперше відкрито горизонти культурного шару з повністю збереженими органічними матеріалами – одними з найкращих археологічних джерел. 1984 у зв’язку з проведенням великих робіт з реконструкції історичної частини району створено Подільську постійно діючу експедицію, яка здійснює розкопки донині (Ю. Башкатов, В. Зоценко, М. Сагайдак, М. Сергєєва, В. Тимощук).

Унікальною особливістю Подолу є культурний шар, який являє собою геолого-антропогенний комплекс, що виник як результат тривалої взаємодії людини та природних явищ. Він складається з будівельно-житлових горизонтів і шарів річкових відкладень та зсувів з гір, що чергуються один з одним. За стратиграфією виділено три зони з різною потужністю культурного шару і геологічних відкладень.

Перша зона – центральні райони Подолу від вул. Верхній Вал до пл. Поштової – має товщину відкладень понад 12,0 м.

Другу зону обмежено на північному заході вул. Ярославською, на південному сході – вул. Нижній Вал. Вона має нижню позначку залягання 8,0 м.

Третя зона розміщена від вул. Оленівської майже до вул. Ярославської.

Потужність культурних нашарувань становить 4,0 – 6,0 м від сучасної денної поверхні. Хронологія культурного шару, яка визначена з використанням дендрохронології (М. Сагайдак), свідчить, що активне накопичення алювіальних наносів відбувалося з 9 ст. до 1-ї пол. 12 ст.

Археологічними розкопками здобуто багатий матеріал, який дає підстави визначити етапи заселення, спорудження укріплень, характер забудови і давнього планування як всього Подолу, так і окремих кварталів і садиб. Розкопки розкривають широку картину господарської діяльності населення району. Освоєння подільської річкової тераси відбувалося в останній чв. 1-го тис. н. е. З того ж самого часу почалася регулярна забудова Подолу.

На поч. 10 ст. Поділ мав пл. 120 га і був основним житловим районом Києва (площа «міста Володимира» в кін. 10 ст. становила 10 га). Починаючи з літописного «Козаре» тут виникали торгові двори представників різних регіонів середньовічного світу. Це, насамперед, пояснюється близько розташованою гаванню, що була головними торговими воротами міста. У центральній частині (сучасна пл. Контрактова) протягом багатьох століть було літописне Торговище.

У серед. 10 ст. на Подолі було місце збору військової дружини – Пасинча беседа. Поблизу локалізовано і першу християнську церкву на Русі (св. Іллі), яка згадується в літопису під 944. Штучні укріплення вперше збудовано не пізніше 2-ї пол. 11 ст. Це була проста конструкція у вигляді тину з дерев’яних паль, що захищала місто з північно-західного боку.

«Столпіє» згадується в літопису під 1161 як оборонна лінія, що закривала простір між горами і річкою. Під 1202 згадуються Подільські ворота, які були в’їздом на Поділ з південного заходу.

1131–35 на Торговищі київський князь Мстислав Володимирович (Великий) збудував церкву Успіння Богородиці Пирогощі. На схід від Торговища літописець згадує Турову божницю, її місцезнаходження пов’язують із залишками Борисоглібської церкви. Він повідомляє і про Новгородську (Михайлівську) божницю (вірогідно, район вул. Волоської). Крім згаданих у літописі церков, під час розкопок виявлено залишки кількох невідомих кам’яних споруд. Під фундаментами церкви 18 ст. Миколи Притиска знайдено кладку більш ранньої, ймовірно, 12–13 ст. будівлі. У 2-й пол. 12 ст. збудовано великий кам’яний храм на північно-західній околиці Подолу (вул. Оленівська, 4–6, не досліджений). Цим самим часом датуються храми, виявлені на вул. Волоській, 23 (К. Гупало, 1981) та вул. Андріївській, 7/9 (Г. Івакін, 1984).

На Подолі, де дороги зв’язували район з Верхнім містом та осередками типу «Торговище», склалася радіально-кільцева планувальна система навколо пл. Торгової. Значну роль у формуванні кварталів відігравала берегова лінія Дніпра-Почайни та три неширокі, але повноводі ручаї, що поділяли територію Подолу на окремі ділянки. Найбільший ділив її по осі схід–захід, починаючи від підніжжя г. Замкової до вул. Спаської. Протягом всієї течії ручаю його береги були укріплені від розмивання спеціальними зрубними клітями, заповненими землею, на деяких ділянках з цією метою використовувалися кліті з дощок, що кріпилися вбитими по кутах кілками. У середній течії ручаю досліджено залишки гідротехнічної споруди, можливо, млина.

Типова подільська садиба площею від 150 до 300 кв. м забудовувалася кількома спорудами. Основний тип житла – одно-, дво- або трикамерний зруб площею 15–45 кв. м. Для зведення господарських і ремісничих будівель використовували інші дерев’яні конструкції (каркасно-стовпові). Виявлено сліди обмазки дерев’яних стін глиною. Інколи нижні частини дерев’яних зрубів ставили у котловани завглибшки 1,0–1,3 м.

На Подолі розташовувалися численні ремісничі майстерні. Залишки бронзоливарного виробництва досліджено на вулицях Верхній Вал, Волоській, Оболонській, Спаській; ювелірного – на вулицях Щекавицькій, Покровській, Волоській; склоробного – на вулицях Волоській, Костянтинівській, Набережно-Хрещатицькій. Майстерню з обробки шиферу знайдено на вул. Нижній Вал, з обробки бурштину – на вулицях Спаській, Ярославській, Покровській.

Майже на кожній з досліджених ділянок знайдено залишки майстерень з виготовлення виробів з рогу та кістки.

В урочищах Гончарі та Кожум’яки досліджено ремісничі комплекси 17–18 ст. Район, що прилягає до берега Почайни, мав іншу спеціалізацію. Тут були знайдені склади готової продукції з великими партіями гончарних виробів, будівельними матеріалами тощо.

Це дає можливість ставити Поділ у типологічний ряд західноєвропейських міських центрів, що виникли в 9–11 ст. в результаті інтенсивного розвитку прибережної (річкової або морської) торгівлі.

У нижній течії найбільшого ручаю, обабіч берегів, виявлено і досліджено подільський могильник, який існував в 11–13 ст. За результатами нових досліджень (М. Сагайдак) язичницьке населення Подолу в 9 – 1-й пол. 10 ст. ховало небіжчиків у курганних могильниках, розташованих на верхніх плато Старокиївської і Володимирської гір та біля Йорданської церкви (див. ст. 281.9).

З прийняттям християнства могильник перенесли до Нижнього міста, де поховання здійснювалися у дерев’яних домовинах кількох типів, подекуди траплялися поховання у дерев’яних саркофагах, зовнішні стінки яких було декоровано художнім різьбленням. Після монгольської навали на Поділ перемістився центр життя Києва. Тут проживала основна частина населення, розміщувалися органи міського самоврядування, ратуша, міський архів. Посилилася торговельна функція району, з’явилися нові колонії іноземців. За свідченням Плано Карпіні (1246), на Подолі налічувалося понад 200 дворів, перебували купці з Візантії, Генуї, Венеції, Пізи, Акри, Польщі, Австрії.

Значення економічного, культурного і політичного центру Києва Поділ утримував і в 15–18 ст. Г. Л. де Боплан згадує про дерев’яні стіни з вежами і нешироким ровом, що оточували цю частину міста в 17 ст. У 2-й пол. 17 ст. збудовано нову лінію укріплень. Стіну зводили з трикутних у плані зрубів, які ставили на насипаний земляний вал.

Всього у системі укріплень, що з трьох боків оточували Поділ, було сім воріт-веж за напрямками основних шляхів, що вели до міста: Кожум’яцькі, Йорданські, Воскресенські, Притиські, Броварські, Духівські, Хрещатицькі.

Зводять нові храми і монастирі. Наявність фундаментних ровів і будівельних матеріалів на розі вулиць Верхній Вал і Волоської вказує, що тут стояв храм 13–15 ст. У південній частині Подолу досліджено могильник 15 ст. До 16 ст. належать відомості про Флорівський монастир, Микільську, Борисоглібську, Спаську, Воскресенську, Опанасівську церкви.

На вул. Покровській, 7 досліджено церкву Різдва Богородиці київської вірменської громади, яка згоріла 1651. Споруджено її з плінфи, жолобчастої цегли, т. зв. литовки; долівка була вкрита полив’яними плитками жовтого, зеленого і синього кольорів. Архітектурні особливості будівлі свідчать про перехід будівельних традицій давньоруського часу на пізньосередньовічні. У 17 ст. з’явилися церкви Миколи Притиска, Миколи Доброго, Василівська, Іллінська, Братський монастир, домініканський кляштор св. Миколая, католицький кафедральний собор. У цей самий час розпочато будівництво дерев’яного водогону для постачання води в центральні квартали і монастирі Подолу. Площі і вулиці вкрито дерев’яними мостовими.

Важливими знахідками останніх років є монетні скарби 14 ст. і кілька великокняжих печаток.

Матеріали досліджень зберігаються в Музеї історії міста Києва та в Інституті археології НАН України.

Література:

Гупало К. М., Толочко П. П. Давньоруський Поділ в світі нових археологічних досліджень // Стародавній Київ. – К., 1975; Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVІ ст. – К., 1996; Новое в археологии Киева. – К., 1981; Сагайдак М. А. Давньокиївський Поділ. – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 906 – 907.