Церква 2003 р.

Володимир Зоценко, Михайло Сагайдак

549. Церква, 12 ст. (археол.).

Вул. Межигірська, 3/7. На розі з вул. Хорива [помилково, треба – з вул. Спаською].

Відкрита 2003 під час розкопок, проведених Подільською археологічною експедиціею Інституту археології НАН України на ділянці, виявленій 1972 при спорудженні станції метрополітену «Червона площа» (тепер «Контрактова площа»). Досліджували В. Зоценко, М. Сагайдак. Тоді під заносами було знайдено залишки садиби. На її території налічувалося п’ять будівель, розташованих на глибині 10,78 м (92,22 за Балтійською шкалою висот), 10,28 (92,72) і 9,40 (93,67) м.

Обійстя, що увійшло до площі розкопу частково, розміщувалося на розі двох давніх вулиць. Одна з них (завширшки 6,0 м) була розташована вздовж Дніпра, друга (завширшки бл. 3,0 м) прокладена від гір до Дніпра. За 15 – 20 м на південний захід від садиби простежувалися залишки річища до 5,0 м завширшки притоки Почайни. Приблизно на відстані 10,0 м на південний схід по трасі вужчої вулиці було виявлено залишки церкви.

Являла собою велику зрубну споруду (11,23 × 12,35 м). Збереглася на висоту від трьох до п’яти колод, діаметр яких дорівнював стандарту – 200 мм. Техніка рубки стін «у вобло» з випуском торців замків до 200 мм. Два нижні вінця були заглиблені у стрічковий по периметру котлован. На поверхні деревного тліну стін простежувалися сліди обвуглювання, що свідчить про знищення церкви під час пожежі. Зі сходу споруда прилягала до частини давньоруського вуличного тракту завширшки 3,3 м, прокладеного у напрямку від гір до берегової лінії ПочайниДніпра; північна стіна частково виходила за межі будівельного котлована.

Конструктивною особливістю великого зрубу є наявність виступу (2,1 × 1,7 × 1,8 м), врубленого по центру східного вінця, зовнішні стіни якого були округлені приставним плетивом, закріпленим глиняним тинькуванням. У середині споруди виступ відокремлювався від основного внутрішнього простору перегородкою, що не була з’єднана з його стінами. Брус підвалини перегородки був опущений у заглиблення. На відстані 0,7 м по центральній осі споруди виявлено хрещате заглиблення (0,65 × 0,70 м) із залишками деревного тліну. В західній стіні простежувався вхід у вигляді вирубки, обмеженої двома стовповими опорами. Ширина проходу дорівнювала 0,83 м.

У західній частині споруди виявлено жіночі та чоловічі поховання у колодах, без інвентаря (15 небіжчиків); розміщувалися на трьох ярусах. Орієнтація за віссю схід – захід; покладення – на спині у випростаному стані, руки складені навхрест на рівні грудної клітки.

Поховання такого ж характеру, у т. ч. й дитячі, розташовувалися й за межами споруди, вздовж її південної та північної стін.

З південного й західного боку поблизу церкви розташовувалися господарські будівлі на стовповому каркасі з заглибленою (до 0,3 м) підкліттю. Відстань від великого зрубу до них складала 1,3 – 1,5 і 2,0 м. Орієнтовані були за сторонами світу.

Денна поверхня всіх указаних об’єктів складала 99,85 м за Балтійською шкалою висот й за геоморфологією відповідала алювіально-делювіальним нашаруванням.

За характером керамічного посуду та скляних браслетів, виявлених під час розкопок, та за стратиграфією шар досліджених будівель датується не пізніше серед. 12 ст.

Всі ці особливості дають змогу вбачати у відкритій споруді дерев’яний храм, зведений за планом мурованих безстовпних церков кін. 11 – 12 ст. За своїм розташуванням на історичній мапі Києва [периферія центрального району стародавнього Подолу, домінантою якого виступала церква Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогоща)] на березі притоки Почайни, його можна вважати одним із парафіяльниx храмів києво-руського Подолу.

Матеріали досліджень зберігаються у Подільській експедиції Інституту археології НАН України.

Література:

НА ІА НАНУ, № 2004. Звіт про дослідження Київського Подолу у 2003 р.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1879 – 1880.