Літератори (П – С)

1934 – 39 у квартирі № 58, 1939 – 41, 1945 – 58 – у п’ятикімнатній квартирі № 64 на другому поверсі, вікнами на вулиці Б. Хмельницького та М. Коцюбинського – Панч Петро (справж. – Панченко Петро Йосипович; 1891 – 1978) – письменник.

Під час Великої Вітчизняної війни працював відповідальним редактором радіостанції «Радянська Україна» (1941 – 45). Обирався членом правління Спілки письменників СРСР, членом президії та секретарем правління Спілки письменників України.

Автор повістей «Мир (Рано-вранці)» (1937), «З боями до Царицина» (1941), «Синів не віддамо» (1959); романів «Облога ночі» (1935), «Гомоніла Україна» (1954); книжок для дітей «Дорогий подарунок» (1955), «Хороші хлоп’ята» (1959); збірки етюдів, нарисів, спогадів «Відлітають журавлі» (1973) та ін.

За автобіографічну повість «На калиновім мості» (1965) удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1966).

1934 – 41, 1945 – 66 у квартирі № 24, потім – у чотирикімнатній квартирі № 69 на п’ятому поверсі, вікнами на вул. Б. Хмельницького та на подвір’я – Первомайський Леонід Соломонович (справж. – Гуревич Ілля Шльомович; 1908 – 73) – письменник, перекладач.

На початку Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем на фронт, військовий кореспондент Всесоюзного радіо (1941 – 45), з 1943 – кореспондент газети «Правда». Після війни – працівник журналу «Вітчизна» і видавництва «Радянський письменник», член редколегії журналу «Всесвіт». Обирався членом правління Спілки письменників СРСР, членом президії правління Спілки письменників України.

Видав понад 20 поетичних збірок, 19 прозових книжок, сім п’єс.

Провідне місце у творчості займає поезія. Опублікував ліричні збірки «Нова лірика» (1937), «Солдатські пісні», «День народження», «Земля» (всі – 1946), «На крутих берегах» (1954), «Слово» (1960); роман у віршах «Молодість брата» (1947); прозові книжки «Невигадане життя» (1958), «Солодкий хліб матері» (1960), «Замість віршів про любов» (1962), «Дикий мед» (1963); вірші та казки для дітей «Казка про Івана Голика» (1939), «Веселка в небі» (1960), «Спогад про блискавку» (1964).

Перекладав українською мовою твори російських (М. Лермонтова, В. Маяковського, О. Пушкіна), західноєвропейських (Г. Гейне, Ш. Петефі, Ю. Фучіка) письменників, балади слов’янських та інших народів світу. Виступав з критичними й літературознавчими статтями (книжка «Творчий будень. З щоденника поета», 1967).

За збірки віршів «День народження» і «Земля» (обидві – 1943) удостоєний Державної премії СРСР (1946).

1952 – 57, 1980 – 90 у квартирі № 24, потім – у квартирі № 6 на третьому поверсі – Підсуха Олександр Миколайович (1918 – 90) – поет, прозаїк, драматург.

1953 – 58 – відповідальний редактор журналу «Дніпро», 1966 – 71 – завідувач редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро», 1973 – 79 – голова правління Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном.

Автор поетичних збірок: «Услід за нами» (1953), «Поеми» (1954), «Поезії» (1955), «Чеканні зустрічі» (1980), «Гарячий цвіт осені» (1985), «Світ у краплині» (1989); збірок прози: «З відстані літ» (1983), «Пізнання істини» (1987); п’єси «Переступи межу» (1987), книжки для дітей «Наталочка лічить до десяти» (1956).

1934 – 41, 1945 – 51, 1954 – 97 у квартирі № 50, потім – у квартирі № 26 на третьому поверсі – Полянкер Григорій Ісаакович (1911 – 97) – прозаїк, заслужений працівник культури України.

1937 – 41 – редактор літературно-художнього журналу «Совєтіше літератур». 1941 – 45 – учасник Великої Вітчизняної війни, військовий кореспондент газети «За Родину», учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 у Москві. Після війни – редактор альманаху «Дер Штерн» («Зірка», мовою ідиш). 1951 заарештований, 1952 засуджений за звинуваченням за зраду Батьківщини на десять років позбавлення волі, яке відбував у таборах Республіки Комі. 1954 повернувся до Києва.

Писав на ідиш та російською мовою.

Автор збірок оповідань та нарисів: «На тому березі» (1934), «Дядя Яша» (1940), «Серце не камінь…» (1957), «Веселий пасажир» (1962); повістей: «Шейл із Бапілля» (1938), «Повернення із пекла» (1995); романів: «Шмаа – розбійник» (1940, 1948), «Золота долина» (1958), «Булочник із Коломиї» (1967), «Старий Сантос та його нащадки» (1972), «Люди залишаються людьми» (1975), «Учитель із Меджибожа» (1978), «Доля художника» (1983), «Було на Подолії містечко…» (1989); книжок, оповідань та гуморесок «Зустрічі й розлуки» (1970), веселих і сумних історій «Скарб» (1995). Упорядник збірки «Єврейські прислів’я та приказки» (1990).

1944 – 83 у квартирі № 24, потім – у двокімнатній квартирі № 53 на п’ятому поверсі, вікнами на вул. М. Коцюбинського – Пригара Марія Аркадіївна (1908 – 83) – письменниця, перекладач.

Була заступником редактора журналу «Барвінок», членом його редколегії.

У цей період з’явилися збірки ліричної поезії «Новорічний подарунок» (1946), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Ми любимо сонце і весну» (1960), «Передвечір’я» (1977); віршовані твори для дітей «Одна сім’я» (1955), «Ростемо завзяті» (1959), «Козак Голота» (1966), «Ручаї» (1968), казки «Дівчинка і гуси» (1976), «Казка про ведмедика» (1977), історична повість «Михайлик – джура козацький» (1969).

Перекладала з польської твори А. Міцкевича, Б. Пруса, В. Реймонта, Г. Сенкевича та інших письменників.

За вибрані твори в 2-х т. удостоєна премії ім. Лесі Українки (1979).

1934 – 41, 1945 – 78 у квартирі № 56, потім у чотирикімнатній квартирі № 61 на першому поверсі, вікнами на вул. Б. Хмельницького та на подвір’я – Рибак Натан Самійлович (1913 – 78) – письменник.

З 1943 був військовим кореспондентом газети військово-повітряних сил «Сталинский сокол», разом з армією дійшов до Берліна та Праги.

Обирався членом правління Спілки письменників СРСР, членом президії правління Спілки письменників України; заступник голови Радянського комітету захисту миру, перший заступник голови Українського республіканського комітету захисту миру.

Твори цього періоду: романи «Київ» (1936); «Дніпро» (у 2-х кн., 1937 – 39), «Помилка Оноре де Бальзака» (1940, доповнене видання 1956, екранізація – 1969), «Переяславська рада» (у 2-х т., 1949 – 53), «Пора надій і звершень» (у 3-х ч., 1960 – 65), «Солдати без мундирів» (1967); збірки оповідань «Новий день» (1937), «Остання ніч» (1956), «Про що розповіла пісня» (1960), «Поруч з нами» (1963).

За роман-хроніку «Переяславська рада» удостоєний Державної премії СРСР (1950). За роман «Пора надій і звершень» Радянський комітет захисту миру відзначив Н. Рибака медаллю «Борець за мир» (1969).

1934 – 39 у квартирі № 6, 1939 – 41, 1944 – 51 у п’ятикімнатній квартирі № 70 на п’ятому поверсі, вікнами на вулиці М. Коцюбинського і Б. Хмельницького – Рильський Максим Тадейович (1895 – 1964) – поет, літературознавець, громадський діяч, акад. АН УРСР (з 1943) і АН СРСР (з 1958).

1944 – 64 – директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, який з 1964 носить його ім’я. Був головним редактором журналу «Народна творчість та етнографія».

Голова правління Спілки письменників України (1944 – 46), член правління Спілки письменників СРСР.

Працював практично в усіх родах і жанрах літератури. Видав понад 100 книжок. Серед них: збірки віршів «Літо» (1936), «Збір винограду» (1940), «Остання весна» (1945), «Чаша дружби» (1946); поеми «Подорож у молодість» (1942 – 44), «Слово про скорботу і щастя» (1947), «Весняні води» (1948), «Молодість» (1950).

Перекладав українською мовою твори російських (О. Грибоєдова, М. Лермонтова, М. Некрасова, О. Пушкіна) та західноєвропейських (Вольтера, В. Гюго, А. Міцкевича, Ю. Словацького та ін.) письменників.

Працював у галузі публіцистики, літературознавства, мовознавства, фольклору, мистецтвознавства. Серед наукових праць дослідження про Т. Шевченка, О. Пушкіна, А. Міцкевича, Ю. Словацького, про українську поезію, художній переклад.

За переклад поеми А. Міцкевича «Пан Тадеуш» удостоєний Державної премії СРСР (1950).

На відзначення заслуг поета в галузі теорії і практики художнього перекладу засновано премію ім. М. Рильського, яка щорічно присуджується за кращий художній переклад українською мовою творів зарубіжних письменників, а також за переклади мовами народів світу творів української літератури.

1934 – 52 (з перервою під час війни) у квартирі № 11 на першому поверсі – Скляренко Семен Дмитрович (1901 – 62) – письменник, учасник Великої Вітчизняної війни – спеціальний кореспондент фронтових газет.

У період проживання в цьому будинку побачили світ повісті «Страх» (1935), «Подарунок з України» (1946), романи «Пролог» (1937), «Шлях на Київ» (1937 – 40, трилогія), «Хазяїн» (1948), «Карпати» (1952), п’єса «Коли пахне яблуками» (1946), збірки оповідань та нарисів «Оповідання про почуття» (1936), «Орлині крила» (1948). Багато уваги приділяв перекладам з російської, білоруської та інших мов.

1934 – 52 (з перервою під час війни) у квартирі № 29 на п’ятому поверсі – Смілянський Леонід Іванович (1904 – 66) – письменник.

У цей час написав повісті й романи «Зустрічі» (1936), «Сашко» (1951), історико-біографічну повість «Михайло Коцюбинський» (1940), збірки оповідань «На заставі», «Топки погашені» (обидві – 1941). Автор літературознавчих і критичних праць.

1934 – 41, 1945 – 81 у п’ятикімнатній квартирі № 62 на першому поверсі, вікнами на вулиці Б. Хмельницького та М. Коцюбинського – Собко Вадим Миколайович (1912 – 81) – письменник, драматург.

Під час Великої Вітчизняної війни – кореспондент армійських газет «Защитник Родины» і «Советский боец», дійшов до Берліна.

Обирався членом правління Спілки письменників СРСР і президії Спілки письменників України, заступник голови правління Спілки письменників України (1959 – 66). Був членом Радянського комітету ветеранів війни, членом бюро Міжнародної федерації учасників руху Опору.

Автор понад 50 книжок. У роки проживання в цьому будинку написав і опублікував «Новели і балади» (1936), романи-трилогії «Шлях зорі» (1943 – 47), «Зоряні крила» (1937 – 50), романи «Запорука миру» (1950), «Біле полум’я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Спокій нам тільки сниться» (1959), «Срібний корабель» (1961), «Матвіївська затока» (1962), «Перші краплі дощу» (1968), «Почесний легіон» (1970), «Лихобор» (1974), «Нагольний кряж» (1975), «Друга зустріч» (1976), «Рана моя – Берлін» (1977), «Ключ» (1978); п’єси «На кордоні» (1935), «За другим фронтом» (1949), «Життя починається знову» (1950), «Капітан Коршун» (1954), «Золоте листя» (1955), «Останній вечір» (1957), «Пісня під зорями» (1960), «Київський зошит» (1964), «Далекі вікна», «Голосіївський ліс» (обидві – 1968), «Комендант Берліна» (1975); повісті «Любов» (1935), «Край синього моря», «Скеля Дельфін» (обидві – 1939), «Десять днів щастя» (1964).

За роман «Запорука миру» удостоєний Державної премії СРСР (1951), за роман «Лихобор» – Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1975), за роман «Рана моя – Берлін» та інші твори воєнно-патріотичної тематики – золотої медалі ім. О. Фадеєва.

1937 – 57 (з перервою під час війни) спочатку у квартирах на шостому і третьому поверхах, потім – у квартирі № 34 на другому поверсі – Сосюра Володимир Миколайович (1898 – 1965) – поет, перекладач, під час Великої Вітчизняної війни – військовий кореспондент.

Збірки поезій цього часу: «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли» (1940), «Червоним воїнам» (1941), «Батьківщина» (1946), «Щоб сади шуміли» (1947, удостоєна Державної премії СРСР, 1948), «Зелений світ» (1949), «Вітчизна» (1950), «Весняний цвіт» (1952), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957). Перекладав вірші з російської, білоруської та інших мов.

1945 – 52, 1965 – 83 у квартирі № 1, потім – у п’ятикімнатній квартирі № 70 на п’ятому поверсі, вікнами на вулиці Б. Хмельницького та М. Коцюбинського – Стельмах Михайло Панасович (1912 – 83) – письменник, громадський діяч, акад. АН УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1972).

1945 – 53 – співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Обирався членом правління Спілки письменників СРСР, членом президії правління Спілки письменників України. Депутат Верховної Ради СРСР 6 – 8 скликань.

Автор віршів, романів, повістей, п’єс, творів для дітей. Серед них: поетичні збірки «Шляхи світання» (1948), «Мак цвіте» (1968); повість «Щедрий вечір» (1967); п’єси «На Івана Купала» (1966), «Зачарований вітряк» (1967), «Дума про любов» (1971); романи «Велика рідня» (1949, 1951), «Кров людська – не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1959), «Правда і кривда (Марко Безсмертний)» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири броди» (1979); книжки для дітей «Колосок до колоска» (1951), «Журавель» (1970), «У бобра багато добра» (1976), «Якось у чужому лісі» (1978).

Наукові праці у галузі літературознавства, фольклористики, народної творчості.

За роман «Велика рідня» удостоєний Державної премії СРСР (1951), за трилогію «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця», «Велика рідня» – Ленінської премії (1961), за роман «Чотири броди» – Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1980), за романи «Правда і кривда» і «Дума про тебе» відзначений ювілейною премією МО СРСР (1975).