Літератори (Т – Я)

1934 – 41 у квартирі № 38 на четвертому поверсі – Тичина Павло Григорович (1891 – 1967) – поет, літературознавець, мовознавець, державний і громадський діяч, акад. ВУАН (з 1929), чл.-кор. Болгарської АН (з 1947), Герой Соціалістичної Праці (1967).

До періоду проживання в цьому будинку належать книжки: «Пісня молодості» (1938), «Чуття єдиної родини» (1938, удостоєна Державної премії СРСР, 1941), «Федькович у повстанця Кобилиці» (1940), «Сталь і ніжність» (1941), літературознавча праця «Григорій Сковорода» (1939), дитячі твори «Ку-ку» (1934), «Лідка» (1941). Займався художніми перекладами з російської, вірменської, турецької та інших мов.

1934 – 41, 1944 – 77 у трикімнатній квартирі № 40 на п’ятому поверсі, вікнами на вул. М. Коцюбинського і на подвір’я – Толкачов Зіновій Шендерович (1903 – 77) – графік, живописець.

Після закінчення 1929 факультету графіки Київського художнього інституту викладав у ньому до початку Великої Вітчизняної війни. Працював у галузі монументального мистецтва, станкової та книжкової графіки, журнальної сатири й плакату. У 1930-х рр. твори художника експонувалися на багатьох вітчизняних і зарубіжних виставках, увійшли до складу музейних колекцій СРСР, країн Європи та Америки. З 1938 – член Спілки радянських художників України. У роки Великої Вітчизняної війни – рядовий Радянської армії, фронтовий художник.

Серед найвідоміших творів художника, написаних 1934 – 77, – «Трипільська трагедія» (1937), «Окупанти» (1941 – 43). Популярність у Радянському Союзі та за кордоном принесли авторові серії «Майданек», «Христос у Майданеку» (обидві – 1944), «Квіти Освенцима» (1945), «Освенцим» (1961 – 62), створені під враженням відвідання ним цих місць після вигнання окупантів. У пресі їх не раз прирівнювали до справжніх документів, що були звинувачувальним актом нацизму. Сюжети своїх антинацистських графічних серій художник повторив у живописі, написав за мотивами «Освенцима» 16 робіт олією і темперою (1967 – 68).

1948 створив серію графічних портретів українських письменників (Остапа Вишні, М. Бажана, А. Головка, О. Гончара, В. Козаченка, А. Малишка, С. Олійника, Л. Первомайського, В. Сосюри, М. Стельмаха). У різні роки ілюстрував твори М. Горького, Марка Вовчка, О. Корнійчука, М. Островського, Шолом-Алейхема.

Заслуженого прижиттєвого визнання художник не одержав.

1934 – 41, 1945 – 75 у квартирі № 23, потім – у чотирикімнатній квартирі № 67 на четвертому поверсі, вікнами на вул. Б. Хмельницького та на подвір’я – Усенко Павло Матвійович (1902 – 75) – поет.

Під час Великої Вітчизняної війни – військовий кореспондент газети «Комуніст» («Радянська Україна»), брав безпосередню участь у боях з німецькими військами: захищав Київ, Харків, Сталінград, звільняв Одесу, пройшов через Румунію та Болгарію, брав участь у боях за звільнення Югославії та Угорщини.

Обирався членом президії Спілки письменників України.

Автор понад 30 книжок. У роки проживання в цьому будинку опублікував збірки «Третя книга» (1935), «За Україну» (1941), «На зелених берегах», «Дорогами юності» (обидві – 1951), «Листи та роздуми» (1956), «Пісня розбурханих літ» (1962).

За збірку «Поезії» (1966) удостоєний Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1967).

1956 – 73 у квартирі № 30 – Чабанівський Михайло Іванович (справж. – Циба; 1910 – 73) – письменник.

Автор збірок оповідань та повістей «Степовий цвіт» (1956), «Кам’яне літо» (1958), «Стоїть явір над водою» (1959), «Білий цвіт» (1963), «Дорога додому» (1966), «Лебедина сага» (1969); романів «Балканська весна» (1960), «Тече вода в синє море» (1961), «Заповіт» (1971).

1934 – 41 у трикімнатній квартирі № 15 на третьому поверсі, вікнами на вул. М. Коцюбинського і на подвір’я – Шпак Микола (справж. – Шпаковський Микола Іполитович; 1909 – 42) – поет.

Під час Великої Вітчизняної війни працював кореспондентом армійської газети Південно-Західного фронту, брав участь в обороні Києва, у районі Борисполя потрапив у полон. Після втечі з Дарницького концтабору організував партизанський загін. Писав антинацистські листівки під псевдонімом Пилип Комашка. Керував партизанським загоном на Житомирщині та Київщині. 1942 заарештований у Києві та закатований у гестапо.

Автор поетичних збірок «Моя любов» (1936), «Багатство» (1938), «Сила земна» (1940), казок для дітей. У Житомирі засновано обласну літературну премію ім. М. Шпака.

1957 – 82 у квартирі № 66 на третьому поверсі – Шумило Микита Михейович (літ. псевд. – М. Овсієнко; 1903 – 82) – письменник, перекладач.

Автор критичних і публіцистичних статей, збірки оповідань «Я – твій брат» (1961), книжки для дітей «Де ти, моя чаєчко?» (1979), збірки «Статті та нариси» (опубл. 1987), збірки статей, спогадів щоденникових записів «Силуети» (опубл. 1990). Упорядник та автор біографічних довідок 1 – 2 томів «Антології українського оповідання» (в 4-х т., 1960). Перекладав твори Ч. Айтматова, В. Бикова, М. Пришвіна, російські повісті Т. Шевченка.

1939 – 41 у двох кімнатах п’ятикімнатної квартири № 66, 1943 – 54 в квартирі № 66 на третьому поверсі, вікнами на вулиці Б. Хмельницького та М. Коцюбинського – Яновський Юрій Іванович (1902 – 54) – письменник, драматург.

1941 – 46 – відповідальний редактор журналу «Українська література» («Вітчизна»). Під час Великої Вітчизняної війни – військовий кореспондент центральних та республіканських газет на Першому Українському фронті, часто виїздив на фронт. Як кореспондент газети «Правда України» був присутній на Нюрнберзькому процесі.

Обирався членом президії та правління Спілки письменників України.

До часу проживання в цьому будинку належать роман «Жива вода» (1947 – 50, опубл. посмертно 1956 під назвою «Мир»); п’єси «Потомки» (1940), «Райський табір» (1953), «Дочка прокурора» (1954), цикл п’єс про Т. Шевченка (опубл. посмертно); збірки оповідань «Короткі історії» (1940), «Київські оповідання» (1948), «Нова книга» (1954); нариси «Листи з Нюрнберга» (1946). За романом письменника «Вершники» (1935) знято однойменний фільм (1939).

За збірку «Київські оповідання» удостоєний Державної премії СРСР (1949). Засновано премію ім. Ю. Яновського за кращий новелістичний твір.