Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Євгенія Горбенко, Віталій Отченашко, Лариса Федорова

Братський Богоявленський монастир і Київська академія, 17 – 20 ст.

(архіт., іст., мист.).

Контрактова пл, 3.

Займає квартал між Контрактовою пл., вулицями Г. Сковороди, Волоською та Іллінською, формує забудову центральної частини Подолу. Являє собою комплекс споруд, зведених у різний час.

Монастир заснований Київським братством – релігійно-просвітницькою організацією православного міського населення, створеною на поч. 17 ст. Навколо братства об’єдналися представники різних верств населення – ремісників, купецтва, духівництва та козацтва, які намагалися протистояти католицькій експансії в умовах входження України до складу Речі Посполитої. Початок монастирю і школі при ньому було покладено 1615 р., коли киянка Гальшка (Лизавета) Гулевичівна, дружина мозирського маршалка Степана Лозки, подарувала братству свою садибу із землями на Подолі з умовою будівництва на ній монастиря, шпиталю, притулку для прочан, школи для дітей міщан, шляхти і сиріт. Монастир, школа, пізніше колегіум, академія утримувались протягом 17 – 18 ст на внески братчиків, милостиню, за рахунок господарства училищного Братського монастиря, добуваючи натуральні і грошові прибутки від наданих гетьманськими універсалами і царськими грамотами сіл та угідь, на прибутки друкарні тощо.

В 1620 р. гетьман П. Конашевич-Сагайдачний вступив до Київського братства разом з усім своїм військом, забезпечивши тим самим політичну, воєнну і матеріальну допомогу осередку національного відродження, на який перетворився братський навчальний заклад. Як член братства і титар Києво-Братського училищного монастиря, котрий згодом отримав назву Богоявленського (від Богоявленської соборної церкви) гетьман особисто дбав про розвиток школи, заповів їй значну частину свого майна. Закладену ним традицію – опікунства над школою – продовжили й інші гетьмани Війська Запорозького та України.

Безпосередню участь в організації Київської братської школи брали члени братства, відомі вчені Лаврського освітянського осередку на чолі з архімандритом Є. Плетенецьким – П. Беринда, Т. Земка, Л. Зизаній, З. Копистенський, О. Митура та ін. Першими її ректорами були І. Борецький (1615 – 19), М. Смотрицький (1619 – 20), К. Сакович (1620 – 24), Ф. Ієвлевич (1628 – 31). Школа складалася з чотирьох класів фари (початкового) і трьох «граматичних» – інфими, граматики і синтаксими, пізніше риторики і поетики. Викладалися давньоукраїнська (руська), грецька, латинська, польська мови, а також арифметика, геометрія, поетика, риторика, філософія, астрономія та початки інших наук. Висока освіченість, прогресивне мислення, громадсько-політична діяльність ректорів і викладачів школи мали великий вплив на її розвиток і прямування до вищої школи. Братська школа була відкрита для всіх бажаючих. Заможні батьки платили за навчання дітей, бідняки й сироти утримувалися братством і жили у парафіяльних церковних приміщеннях на Подолі та академічних гуртожитках – бурсі. Наставниками, ректорами, префектами і дидаскалами були ієромонахи і монахи, вчителями могли бути й світські особи.

1632 р. Братську школу об’єднано за згодою гетьмана І. Петржицького з Лаврською, яка була заснована в 1631 р. архімандритом Києво-Печерського монастиря, видатним просвітником і вченим П. Могилою (з 1632 р. – митрополит Київський і Галицький). Він відіграв вирішальну роль у розвиткові об’єднаної школи, організації навчального процесу на засадах європейської освітньої системи, забезпеченні школи високоосвіченими викладачами. Навчальний заклад отримав назву колегіуму – так у Західній Європі називали школи вищого типу, а після смерті свого фундатора й опікуна, який заповів йому більшу частину своєї маєтності (хутір Позняки, будинки у Києві, великі кошти і цінності, у т. ч. велику бібліотеку – понад 2 тис. книг тощо), став іменуватися Києво-Могилянським.

Колегіум діяв на території монастиря і під наглядом братства. Очолювали школу ректор, який був одночасно ігуменом монастиря, а також професором богослов’я, і префект. Вони підлягали безпосередньо митрополиту. На поч. 18 ст. колегіум перейшов у відання Синоду. До 1680 р. курс навчання тривав сім років, складався з восьми класів. В основу навчального процесу закладалися «сім вільних наук» тривіум – граматика, риторика або поетика, діалектика і квадрівіум – арифметика, геометрія, астрономія, музика. Згодом додалося і богослов’я. Мовою викладання була латинська, але багато уваги приділялося вивченню грецької і церковнослов’янських мов. Колегіум мав у підпорядкуванні школи нижчого типу, організовані П. Могилою у Вінниці (1634 р., переведена 1639 р. до м. Гощі на Волині, де існувала до 1672) та Кременці (з 1636 р.). Діяльність колегіуму, який швидко набував значення осередку й захисника національної культури та православної віри, викликала злісну реакцію польського уряду, тому П. Могилі не вдалося отримати для першого в Україні вищого навчального закладу статусу академії.

Після тимчасового занепаду в часи Руїни у 17 ст. колегіум досяг розквіту в добу гетьмана І. Мазепи, який опікувався його справами, пожертвував значні кошти на підтримку і розвиток навчального процесу, розширення і нове будівництво споруд монастиря й академії. Юридичні права і статус академії колегіуму було надано царськими грамотами 1694 і 1701 р.. Кількість студентів у 18 ст. коливалася з різних обставин від ста до двох тисяч. Академія складалася з восьми класів, повний курс навчання тривав 12 років. Він був не завжди однаковим, поступово поповнювався новими предметами. Величезну роль в удосконаленні навчального процесу, поліпшенні матеріального становища і новому будівництві в академії відіграв її ревний меценат і реформатор – архієпископ київський (з 1731 р.) і митрополит (1743 – 47) Р. Заборовський, по смерті якого вона отримала назву Києво-Могиляно-Заборовської.

Протягом 17 – 18 ст. Києво-Могилянська академія відігравала роль центру інтелектуального життя та духовного єднання українського народу. В її стінах було закладено підґрунтя новітньої української науки історії, археології, філософії, природознавства, математики, медицини, мовознавства, літературознавства, методології науки. З нею пов’язане становлення української поетичної школи, розвиток образотворчого мистецтва, архітектури, музичної культури, виникнення театру. Впродовж двох століть академія була визначним центром підготовки освітньо-педагогічних і наукових кадрів, політичних, церковних і громадських діячів.

Її ректорами в різний час були такі відомі вчені, культурно-освітні діячі, як І. Трофимович-Козловський, Й. Кононович-Горбацький, І.Ґізель, Л.Баранович, І. Ґалятовський, В. Ясинський, Й. Кроковський, Ф. Прокопович, І. Левицький, С. Ляскоронський, Т. Щербацький, Г. Кониський, С. Кулябка, М . Максимович та ін.

Академія започаткувала українську філософську школу, представлену такими ерудованими вченими, як І. Ґізель, Й. Кононович-Горбацький, М. Козачинський, Г. Кониський, І. Кроковський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, С. Яворський та ін. Формування історичної науки, в якій головне місце посіли теми історичної долі українського народу, ідеї незалежності, спадковості України від Київської Русі, єднання слов’ян, пов’язане з науковою працею вихованців і випускників академії. Серед них – Д. Бантиш-Каменський, Л. Баранович, М. Берлинський, І. Ґалятовський, І. Ґізель, С. Лукомський, М. Маркевич, Я. Маркевич, Ф. Прокопович, В. Рубан, Ф. Сафонович, П. Симоновський, Д. Туптало, С. Яворський. Авторами відомих козацьких літописів також були могилянці – С. Величко, Г. Граб’янка, Самовидець.

Значний внесок у розробку математичних дисциплін зробили І. Запольський, І. Фальковський та ін. Вони викладали у відкритих у 2-й пол. 18 ст. класах чистої, а також змішаної математики такі предмети, як архітектура, механіка, гідростатика, оптика гідрографія тощо. Курси лекцій професорів академії містили елементи багатьох природничих наук фізики, біологи, зоології, ботаніки, мінералогії. Викладач академії К. Кондратович уклав перший в країні словник ботанічних рослин, Ф. Яновський зібрав велику колекцію морських павуків, яку передав Петербурзькій Кунсткамері. Офіційно клас медицини в академії було відкрито лише 1802 р., але багато з студентів досягло значних успіхів в медичній науці та практичній діяльності. Серед них – Н. Амбодик-Максимович, С. Андрієвський, М. Гамалія, Й. Калинський-Гелита, І. Полетика, Д. Самойлович, К. Щепін.

З академією пов’язане становлення вітчизняної поетичної школи, до якої належали Л. Баранович, Й. Горбацький, Л. Горка, М. Довгалевський, М. Козачинський, Г. Кониський, І. Максимович, О. Митура, С. Полоцький, Ф.Прокопович, Г. Сковорода, Є .Славинецький, С. Яворський. Становлення нового типу освіти вплинуло і на образотворче мистецтво й архітектуру. Графічна школа Київської академії мала загальноукраїнське значення. Тут працювали такі відомі митці як Д. Галяховський, М. Карновський, Г. Левицький І. Мигура, Л. Тарасович, І. Щирський та ін. Випускниками академії були видатні архітектори 18 ст. І. Зарудний та І. Григорович-Барський. Ще у серед. 17 ст. ректор Л. Баранович організував в академії музично-хорову школу, з якої вийшли численні хористи царської капели, музиканти оркестру гетьмана К. Розумовського. Вихованцями академії були композитори М. Березовський, А. Ведель. У стінах академії зародився український театр, для якого спеціально писали твори М. Довгалевський, Г. Кониський, Ф.Прокопович, а колишні студенти стали засновниками театрів у різних містах і селах України, Росії, Білорусі тощо. З Києво-Могилянської академії вийшло чимало державних, політичних, військових діячів. Тут навчалися гетьмани І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Самойлович, Ю. Хмельницький, козацькі полковники С. Мужиловський і С. Палій, відомі згодом російські державні службовці й політики О. Безбородько, П. Завадовський, Д. Трощинський та багато інших. З 17 ст. в академії навчалися студенти не лише з України а й з Росії, Білорусі, Молдови, Валахії, Боснії, Сербії, Чорногорії, Чехії, Словаччини, Греції, Болгарії та інших країн. По закінченні курсу навчання вони відкривали у своїх країнах школи, засновували наукові о середки, бібліотеки, значною мірою вплинули на розвиток літератури і мистецтва.

Могилянцями – вихідцями з України були засновані школи і семінарії майже в усіх великих містах Росії. Перший вищий навчальний заклад Росії – Слов’яно-греко-латинська академія у Москві була зорганізована у 1687 р. С. Яворським, який став першим її протектором. У 1701 – 62 р. в ній працювало 95 професорів із Києво-Могилянської академії, з 21 ректора 18 були могилянцями. «Вчена дружина» Ф.Прокоповича, яка була викликана 1716 р. із Києва царем Петром І, стала ініціатором заснування Петербурзької академії наук. Вихованці академії були знані за кордоном. С. Почаський в 1640 р. був співзасновником Слов’яно-греко-латинської академії в Яссах (Молдова), І. Полетика 1755 р. обраний професором Медико-хірурпчної академії в Кілі (Німеччина), М. Козачинський в 1733 – 38 рр. організував школу в Карловицях (Сербія) і викладав у ній, В Григорович-Барський довгий час жив і викладав у Греції. Вчені академії підтримували постійні творчі зв’язки з осередками науки й культури в Європі.

Антиукраїнська політика російського уряду, який скасував наприкінці 18 ст. рештки політичної незалежності України, виявилась і в наступі на її національний духовний центр. Академія втратила підтримку з боку козацької старшини. Кращих викладачів і студентів забирали у вищі навчальні заклади Петербурга і Москви, її обмежили у правах і матеріальному забезпеченні. Академія поступово занепадала, русифікувалася, втрачаючи свій престиж і світський характер. 1786 р. російська імператриця Катерина II видає указ про переміщення академії до Лаври, секуляризацію маєтків Братського монастиря і відкриття у ньому шпиталю. Але з 1799 р. монастир відновлюється у своїх правах. В 1817 р. Києво-Могилянську академію було закрито, а натомість, у тому ж році в її приміщенні відкрито духовну семінарію, яку реорганізовано 1819 р. в Київську духовну академію.

Київська духовна академія – єдиний в дорадянській Україні вищий духовний православний навчальний заклад. На чолі академії стояли ректор, а також конференція і правління Верховний нагляд за академією мала Комісія духовних училищ, з 1839 р. – Синод, з 1884 р. – київський митрополит. Тут одержували освіту не тільки майбутні священики, але й світські діячі науки і культури. Термін навчання – чотири роки, програма поділялася на три частини – богословську, церковно-істо-ричну і церковно-практичну. Академічна рада мала право надавати наукові богословські ступені. Число студентів сягало 200. У 1837 – 1912 рр. при духовній академії видавався щотижневий попу лярнии журнал з питань релігії «Воскресное чтение», в 1860 – 1919 рр. – щомісячник «Труды Киевской духовной академии», який друкував праці з широкого кола наукових проблем – реліпєзнавства, археології, історії, літературознавства, краєзнавства тощо, в 1861 – 1917 рр. – журнал «Киевские епархиальные ведомости». У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. Київська духовна академія набула значен ня відомого наукового центру в яко му викладали такі знані вчені як М. Булгаков, О. Булгаков, О. Глаголєв,С. Голубєв, П. Кудрявцев, П. Лашкарьов, О. Новицький, М. Петров, П. Терновський, Ф. Титов, П. Юркевич та ін.

Духовну академію у різний час закінчили економіст К. Воблий, співак і композитор С. Гулак-Артемовський, композитор і диригент О. Кошиць, композитор П. Козицький, письменник І. Нечуй-Левицький, а також багато з її професорів. З 1872 р. при академії діяло Церковно-історичне та археологічне товариство що мало на меті науково дослідну роботу в галузі церковної історії збирання вивчення і збереження памяток церковної старовини та історії для чого заснувало перший в Російській імперії Церковно-археологічний музей.

Протягом 17 – 20 ст. сформувався архітектурнии ансамбль Братського Богоявленського монастиря і Київської академії. Первісні споруди були переважно дерев’яними у тому числі Благовіщенська і Богоявленська церкви. Опис мурованої споруди монастиря дав арабський мандрівник П. Алеппський, котрий 1653 [треба – 1654 р.] відвідав Київ. Це була трапезна, збудована ще за часів П. Могили, яку одні дослідники співвідносять з існуючими будівлями поварні з келіями, інші – з трапезною з церквою Святого Духа. Основні будівельні роботи і подальший розвиток ансамблю монастиря здійснено наприкінці 17 – 18 ст. У цей період комплекс набув рис українського бароко. Насамперед це пов’язано з ім’ям гетьмана І. Мазепи, коштом якого в 1690 – 93 рр. збудовано муровану Богоявленську соборну церкву (арх. И Старцев). В 1703 – 04 рр. споруджено перший поверх старого академічного корпусу. В 1719 р. на кошти, які заповів академії митрополит Й.Кроковський, поблизу Богоявленської церкви зведено новий дерев’яний будинок бурси (не зберігся). 1740 р. під керівництвом арх.Й.Г.Шеделя поновлено Богоявленську церкву над старим академічним корпусом, надбудовано другий поверх з конґреґаційною залою та Благовіщенською церквою. В 1756 – 58 рр. замість надбрамної дерев’яної дзвіниці лаврський майстер С. Ковнір будує двоярусну муровану дзвіницю разом з монастирським муром. 1781 р. споруджено одноповерховий на високому цоколі будинок ігумена. У кін. 18 ст. на подвір’ї монастиря встановлено сонячний годинник. В 1780 р. ансамбль монастиря постраждав від пожежі частково згоріла академічна бібліотека. В 1778 р. окремо від комплексу академії побудували великий мурований корпус бурси з лікарнею при ній (сучасна вул. Набережно-Хрещатицька 31). Під час пожежі 1811 р. на Подолі згоріли всі дерев’яні будівлі та пошкоджено муровані.

При відбудові монастирської садиби зменшилися межі, змінився й абрис (раніше мала форму неправильного прямокутника) відповідно до регулярного плану відбудови Подолу. Монастирський ансамбль повністю розкрився на Контрактову площу. Відновленням ансамблю у стилі класицизму (1815 – 31) керував міський арх. А . Меленський. В 1822 – 25 рр. побудовано новий навчальний корпус духовної академії, в 1823 р. – одноповерховий братський корпус, в 1826 р. – крамниці, в 1815 р. надбудовано третій ярус надбрамної дзвіниці, в 1863 – 64 рр. за проектом єпархіального арх. П. Спарро реконструйовано старий академічний корпус. У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. реставровано Святодухівську церкву добудовано монастирський мур, розширено будинок ігумена, крамниці, новий академічний корпус.

Ансамбль Братського Богоявленського монастиря зберігся, але з дуже значними втратами. Ядром його ком позиції була Богоявленська соборна церква, що містилася у центрі великого академічного подвір’я. Являла собою велику тринавну шестистовпну будівлю з п»ятибанним завершенням західним притвором. Була розкішно прикрашена ліпленням і живописом (1730 – 40), з пишно оздобленим у 19 ст. інтер’єром. У ній зберігалися цінні предмети культу починаючи з 17 ст., у т. ч. хрест Єрусалимського патріарха Феофана (1620). У 1825 р. створено п’ятиярусний іконостас Богоявленської соборної церкви, одночасно розписаний київським худ І. Квятковським та італійським майстром А. Скотті, І. Квятковськии разом з іншими місцевими малярами написав також ікони для бічних іконостасів і виконав на стінні розписи.

У церкві був похований Сагайдачний Петро Кононович (Конашевич Сагайдачний ? – 1622) – український гетьман, благодійник і захисник Києво-Могилянської академії; поруч з храмом була могила Григоровича-Барського Василя Григоровича (1701 – 47) – мандрівника і письменника. У 1715 – 23 рр. він навчався в академії, в 1723 – 47 рр. мандрував по Угорщині, Болгарії, Австрії, Румунії, Молдові, Італії, Греції (жив і вчителював), Палестині, Сирії, Аравії, Єгипту. Залишив записки надруковані, 1778 р.

Найважливішою архітектурною домінантою Богоявленського монастиря і всього Подолу була триярусна надбрамна дзвіниця, розташована з боку площі по осі входу до церкви, з ампірною напівсферичною банею і шпилем, до якої широким півколом прилягали двоповерхові монастирські крамниці. В 1935 р. дзвіницю церкву і поховання було зруйновано, інші споруди зазнали певних перебудов і втрат. Вони згруповані по периметру прямокутного подвір’я монастиря і академії.

Під час 1-ї світової війни на монастирській садибі розміщувалися військові заклади.

У січні 1918 р. через бої за Київ та економічну скруту академія припинила навчання, відновлене за часів гетьманату.

У липні 1918 р. згідно з новим статутом було введено автономію академії вільний вибір и професорсько-викладацького складу і ректора. У цей час тут навчалося 182 студенти. Із встановленням 1919 р. у Києві радянської влади духовну академію спочатку відселили з садиби монастиря і змусили перейти на приватні квартири. 1920 р. академію було ліквідовано. Навесні 1931 р., після арештів монастирської братії, при монастирі налічувалося 18 ченців і послушників. У 1930-х рр. монастир закрито, споруди передано промисловій державній артілі. В 1947 – 50 рр. деякі споруди ансамблю було відбудовано и частково реставровано (архітектори Н. Озерова, Р. Бикова). Довгий час тут розміщувались Київське вище військове політичне морське училище, філія Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, 15-а клінічна лікарня .

На заповідній території зведено нові споруди, житловий будинок (частково на фундаментах Богоявленської церкви), новий корпус лікарні, їдальня. Надбудовано і реконструйовано крамниці, що виходили на Контрактову пл. та перстворено їх у напівкруглий чотириповерховии навчальний корпус. 19 вересня 1991 р. рішенням Верховної Ради України відновлено діяльність Києво-Могилянської академії на її історичній території як незалежного навчального закладу. У серпні 1992 р. відбулося урочисте відкриття Національного університету «Києво-Могилянська академія». Нині у деяких спорудах пам’ятки проводяться ремонтно-реставраційні роботи.

ЦДІАУ, ф. 168, оп. 1, спр. 39; ф. 711, оп.2, спр. 43, 48, 66, 94, 113; оп. 6, спр. 9; ф. 796, оп. 17, спр. 190;

Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отд. 2. – К., 1904. – Т. I, ч. 1 – 2; 1906. – Т. ІІ-ІІІ; 1907. – Т. IV; 1908. – Т. V;

Аскоченский В. История Киевской академии. – СПб., 1863. – Т. 1 – 2;

Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII в. – К., 1903;

Голубев С. Т. Киево-Могилянская академия при жизни своего фундатора Петра Могилы. – К., 1890;

Його ж. Старый корпус Киевской академии и его «репарация» при архиепископе Рафаиле Заборовском. – К., 1913;

Горбенко Є., Нельговський Ю. Реконструкція первісного вигляду будинку Академії у Києві // Вісник Академії будівництва та архітектури УРСР. – 1962. – № 1;

Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. – К., 1991. – Кн. 1;

Макарий (Булгаков). История Киевской духовной академии. – СПб., 1843;

Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994;

Мухин Н. Киево-Братский училищный монастырь. – К., 1893;

Петров Н. И. Историко-топографические очерки древнего Киева. – К., 1897;

Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. – К., 1988;

Тітов Хв. Стара вища освіта в Київській Україні XVI – поч. XIX ст. – К., 1924;

Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія. – К., 1981.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 194 – 197.