Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Ярослав Тинченко, Тетяна Трегубова

Вежа № 1, 1831 – 37 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Щорса, 38.

Займає центральне положення у Васильківському укріпленні. Перша споруда Київської фортеці. Закладена як редюїт укріплення. Міститься на осі комплексу впритул до горжевої оборонної стіни. Призначалася для офіцерських казарм, однак з 1839 р. деякий час використовувалася військовим госпіталем, пізніше – як і в’язниця. У 1838 – 39 рр. до вежі добудовано горжеву стіну з брамою. У 1897 р. на зовнішніх фасадах розтесано вікна, над частиною споруди зведено третій поверх.

Споруда триповерхова (первісне – двоповерхова), цегляна, у плані, підковоподібна (діаметр – 110 м), доповнена бічними прямокутними крилами. Складається з перекритих коробовими склепіннями відсіків-казематів, що утворюють анфіладу приміщень (тепер планування коридорне). Стіни і склепіння цегляні. Гладенька поверхня дворового фасаду з ритмічно розміщеними потрійними віконними прорізами, оформлення рустом прямокутної брами у горжевій стіні свідчать про вплив стилю класицизму.

З часів побудови вежі в ній розташовувався Київський губернський гарнізонний батальйон, що існував з 1711 р. У 1877 р. батальйон було розгорнуто у полк чотирибатальйонного складу, тут залишився 3-й батальйон. У 1898 р. з цього батальйону було створено 168-й піхотний Миргородський полк 42-ї дивізії російської армії, який і дислокувався у вежі № 1. Служили в полку переважно жителі Лівобережної України. З цього полку у 1913 р. почалася військова кар’єра солдата строкової служби, майбутнього маршала Радянського Союзу А. Єрьоменка. Під час 1-ї світової війни полк на чолі з полковником Г. Яковенком вважався одним із найкращих у царській армії, особливо відзначившись у боях з австро-угорськими військами під Красним та Ярославом у Галичині влітку – восени 1914 р. На початку війни у вежі № 1 на базі Миргородського полку було сформовано 312-й Васильківський полк 78-ї піхотної дивізії, названий на честь Васильківських укріплень. За визнанням австро-угорських та німецьких військовиків, це була найкраща дивізія російської армії на Південно-Західному фронті. Вона була однією з двох дивізій російської армії 2-ї черги, яку Микола II наказав зберегти від розформування після закінчення війни та розташувати в Галичині. 312-й Васильківський полк особливо відзначився у боях під Красним, Львовом, в Карпатах. Після закінчення 1-ї світової війни рештки Миргородського та Васильківського полків було залишено у складі армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського та розташовано по інших містах України, де наприкінці 1918 р. вони припинили своє існування.

За часів гетьманату, влітку 1918 р., у вежі № 1 було розташовано 4-й Сердюцький полк полковника Басенка гвардії П. Скоропадського. У цьому полку, зокрема, служив майбутній генерал армії УНР М. Янчевський. 14 грудня 1918 р. полк перейшов на бік армії Директорії, 4-м полком увійшов до складу дивізії Січових стрільців та до кінця 1919 р. брав участь у боях з Червоною армією. Навесні 1920 р. з кадрів цього полку було створено 17-у Січову бригаду відродженої 6-ї Січової дивізії, яка в травні того ж року спільно з поляками знов зайняла Київ. Після громадянської війни рештки бригади було інтерновано в Польщі.

За часів радянської влади у вежі дислокувалися запасні частини Червоної армії. Тепер вежа перебуває в підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ, у ній містяться підрозділи Київської бригади внутрішніх військ.

РДВІА, ф. 349, оп. 18, спр. 2328; ф. 13136, оп. 3, спр.889;

ЦДІАУ, ф. 1434, оп. 1, спр. 15;

Военное обозрение Киевского военного округа. – К., 1869;

Ернст Ф. До історії Києво-Печерської фортеці // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. – К., 1926;

Звегинцов В. В. Русская армия, 1914. – Париж, 1957 – 1959. – Ч. 1 – 3;

Керсновский М. А. История русской армии. – М., 1994. – Т. 4;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1;

Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття, 1917 – 1921 роки. – К., 1995. – Ч. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 439 – 440.