Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Потир, 1 пол. 18 ст.

Потир, 1 пол. 18 ст.

Для виконання рельєфних узорів майстри застосовували карбування. Суть цієї техніки полягає в тому, що за допомогою стальних брусків-пуансонів (чеканів) і молотка срібло розтягується в малих площинах, внаслідок чого виходять потрібні візерунки. Кожний майстер мав великий набір пуансонів, які відрізнялись один від одного формою і розміром робочого кінця. Щоб при карбуванні срібло не ламалося, виріб клали на пружний м’який матеріал, звичайно то був вар, який наливали по вінця в спеціальну чавунну чашу в формі півкулі, або свинцева подушка.

Карбування відоме з найдавніших часів у різних країнах світу, знали його і майстри Київської Русі. В українському золотарстві ця техніка стала домінуючою з другої половини XVII – XVIII ст., коли карбований рельєф почали застосовувати не тільки для рослинних орнаментів, а й для сюжетних композицій. Карбування дає великі переваги, воно дозволяє уникати шаблону, який можна спостерігати в ливарництві. Світлотіньові ефекти карбованого срібла майстри вміло доповнюють позолотою окремих місць та барвистими: фініфтевими: вставками.

Яскравим зразком українського карбування з фініфтю може бути келих, зроблений для Києво-Печерської лаври невідомим майстром першої половини XVIII ст. (КПЛ, № 2207). (с. 36 – 37)

Срібний келих, карбований, з фініфтями. Перша половина XVIII ст. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник, № 2207

Джерело: Петренко М.З. Українське золотарство 16 – 18 ст. – К.: 1970 р., с. 96.