Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Селище водників

Ганна Мілгородська

Селище водників

335. Пам’ятне місце робітничого селища водників, знищеного нацистами 1943 (іст.).

Труханів острів, з боку лівого берега Дніпра (тепер – у складі Дніпровського парку Центрального парку культури і відпочинку).

Заселення острова почалося з 2-ї пол. 19 ст. З 1885 тут розташовувалися 1-е та 2-е об’єднання Дніпровського пароплавства з майстернями і робітничим селищем при них. У північній частині були побудовані яхт-клуб, заміський парк «Ермітаж», ресторан «Босфор».

З 1907 на острові офіційно дозволено будівництво. За переписом населення 1939, у селищі проживало 4437 чол., діяли школа, аптека, медпункт, пошта, крамниці тощо. Більшість мешканців працювала на водному транспорті, на заводах «Ленінська кузня», «Арсенал» та ін. У роки Великої Вітчизняної війни 1941–45 жителі селища М. Внуков, С. Пироженко, О. Стахорський удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

27 вересня 1943 під час окупації Києва селище водників було спалене нацистами.

Література:

Історія Києва: У 2 т. – К., 1964. – Т. 2; Пронина Н. Наш дом где-то близко // Веч. Киев. – 1989. – 2 авг.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 843 – 844.

335.1. Пам’ятний знак робітничому селищу водників, знищеному нацистами, 1989 (мист.).

Труханів о. Поряд з ігротекою.

Автори – ск. В. Чепелик, арх. В. Скульський. Розміри: вис. скульптури – 2,10 м, довж. човна – 3,0 м; брила – 1,50 × 1,0 × 0,64 м.

Основними елементами бронзової скульптурної композиції є постать солдата на повний зріст біля розбитого човна. Рішення пам’ятного знака відповідає загальній тенденції монументальної пластики 1980-х рр. з рисами максимальної демократичності, наближеності до глядача, документальної правдивості.

Розгорнена фабула образно-композиційного задуму зосереджена навколо ідеї повернення воїна-труханівця до рідного селища, в якому серед попелу залишилися лише рештки човна. Скульптор свідомо відмовляється від традиційного п’єдесталу ренесансної схеми пам’ятників, виконуючи на низькому плінті скульптуру солдата, який стоїть, опустивши руки біля човна. Історичний ландшафт стає емоційно важливою та семантично насиченою структурною складовою пам’ятного знака. Замість домівки серед зеленого партеру газона на фундаменті з бутового каменю – кулісно встановлені плити сірого граніту з написом-присвятою та іменами 82 загиблих.

Ефект життєвості посилюється реалістичним моделюванням постаті юнака у шинелі та його психологічною характеристикою – поглибленою внутрішньою сконцентрованістю образу. На відстані 11 м від пам’ятного знака, над дорогою встановлено брилу червоного граніту, до якої прикріплено бронзову меморіальну дошку з присвятним написом.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 844.