Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Святошин

Наталія Стависька, Тетяна Трегубова, Лариса Федорова

490. Святошин (дачне селище), кін. 19 – поч. 20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

На західній околиці Києва, між залізницею Київ – Коростень, Борщагівкою, Катеринівкою і Біличами, вздовж просп. Перемоги (колишній просп. Брест-Литовський) серед соснового лісу і ставків, утворених р. Нивкою, яка протікає з південного заходу. Первісна територія селища з півночі визначається напрямками сучасних вулиць Біличанської, Радгоспної, Ірпінської, з півдня – вул. Відпочинку.

Давня народна назва історичної місцевості – Святий ліс. Існує версія, що вона походить від імені чернігівського князя Святослава Давидовича (у чернецтві – Микола Святоша), який у 12 ст. нібито володів землями сусідньої Борщагівки. Перша документальна згадка про «борок Святошинський» міститься у дарчій грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ від 1619, за якою визначалися кордони земельних володінь київських міщан. З відміною магдебурзького права (1780-і рр.) землі ввійшли до складу державного майна.

В серед. 19 ст. відомий як «невеликий сосновий лісок Святошин по Києво-Брестському шосе», що належав до Білицької волості Київського повіту і губернії.

Заселення Святошина пов’язане з влаштуванням дачного селища – одного з багатьох, закладених на околицях міста наприкінці 19 – на поч. 20 ст. 1897 з Києво-Межигірської лісової дачі виділено територію пл. 225 десятин (бл. 250 га), розміщену по обидва боки Києво-Брестського шосе (тепер просп. Перемоги). Територію розбили на 450 ділянок і віддали з торгів в оренду терміном на 99 років. Створено «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин», яке на кооперативних засадах займалося фінансовим самоуправлінням і розбудовою селища.

На замовлення товариства міський арх. О. Кривошеєв і технік О. Хойнацький розробили 24 типи планів фасадів дачних споруд розміром від двох до восьми кімнат, які за своєю архітектурою нагадували вілли на закордонних курортах. Розвитку селища сприяло прокладення 1898 підприємцем Р. Хойнацьким вузькоколійної трамвайної лінії на кінській тязі завдовжки 9 верст (бл. 10 км), що починалася від Тріумфальної брами, спорудженої 1857 на честь приїзду царя Олександра ІІ (не збереглася, розташовувалася у районі Повітрофлотського шляхопроводу), 1901 Святошин підключено до електричної мережі, трамвай переведено на електричну тягу. 1902 завершено будівництво Києво-Ковельської лінії залізниці, біля якої вже з 1901 містився будинок залізничної станції (вул. Святошинська, 15-а). Незважаючи на те, що казна щорічно отримувала до 30 тис. крб. орендної плати, у селищі не вистачало вуличного освітлення, водогону, тротуарів, бруківки.

Характерна для дачних селищ прямокутно-перехресна планувальна структура Святошина, що складалася з лінійвулиць і поперечних просік, була обумовлена спокійним рельєфом і широтною орієнтацією Брест-Литовського шосе, яке розділило територію на дві частини: меншу – північну та більшу – південну. У північній частині паралельно до шосе проходили вулиці Північна (тепер Ф. Пушиної) та Гранична, Межигірська, Лугова (не збереглися).

Їх перетинають вулиці Біличанська (тепер вул. Чорнобильська), Трамвайна (перетворена на просп. Академіка Палладіна), Торгова (тепер вул. Семашка).

На перетині вулиць Північної і Торгової розміщувалася пл. Торгова (не збереглася). Південну частину у напрямку схід – захід розкреслюють вулиці Пушкінська (тепер вул. Львівська), Петропавлівська (тепер вул. Верховинна), Південна (тепер вул. М. Котельникова); у напрямку північ – південь: вулиці Борщагівська (тепер вул. Живописна), Церковна (перетворена на Кільцеву дорогу), Паркова (тепер вул. Ф. Кричевського), Георгіївська (тепер вул. І. Крамського), Східна (тепер вул. А. Петрицького). Дільницю в кварталі між вулицями Пушкінською, Парковою і Петропавлівською відведено під громадський парк (не зберігся). З 39 кварталів дачної забудови більшість мала прямокутну форму у плані, а в прилеглих до північно-східного краю селища й водойм місцях – трапецієподібну або трикутну. Різні за величиною квартали відзначалися як однорядним, так і дворядним розташуванням садибних ділянок пл. 0,4 – 0,5 га кожна. Оплата ділянки за сезон не перевищувала 200 крб.

1909 кількість мешканців Святошина сягала 12 тис., 3 тис. з них проживали тут і взимку.

До 1916 сформувалася стилістично різноманітна малоповерхова забудова селища з вільно розташованих на ділянках дерев’яних і мурованих дачних будиночків та нечисленних громадських споруд. Найкращими районами вважалися лінії вздовж вул. Шосейної (тепер частина просп. Перемоги) і квартали у південній частині селища від 1-ї до 3-ї просіки (відповідно вул. Східна та вул. Паркова).

На вул. Шосейній під № 185 – 186 (сучасна адреса просп. Перемоги, 111) стояла дерев’яна церква св. Миколи (1907, зруйнована у 1930-і рр.), під № 194 (сучасний № 119) – мальовничий дерев’яний дачний будинок гласного Міської думи С. Лесіша (знищений у 1990-х рр.).

У 1910 на території селища розташовувалися 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, комерційне училище Долинської, приватна школа, вечірні класи для дорослих, бібліотека Товариства тверезості, санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на вул. Південній, пошта і телеграф, фотоательє Роштанова, кілька аптек, лазня, бакалійна та інші крамниці, вільнопожежна дружина (усі споруди не збереглися). У громадському парку з дерев’яним будинком театру, побудованим 1902 (не зберігся), влаштовувалися театральні вистави, концерти, гуляння. Було облаштовано два ставки для купання і катання на човнах. На торговій площі функціонували базар і ресторан.

Чудова природа, зручний транспорт, налагодженість дачного життя зробили Святошин найпрестижнішим серед дачних селищ, яких на 1910 існувало понад 20. У 1919 (повторно 1921) Свято-шин включено до складу Києва. За даними на 1928 тут налічувалося 366 забудованих ділянок, 184 – незабудованих.

Після жовтневого перевороту проведено націоналізацію забудови Святошина, найкращі споруди передано під профспілкові й відомчі оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку. У 1930-і рр. проводилося незначне вибіркове будівництво з дотриманням первісної планувальної структури.

Радикальніші зміни розпочалися у повоєнний час. Після постанови 1957 «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» відбувся перехід до створення великих житлових масивів на вільних територіях, до яких були віднесені окремі райони замортизованої малоповерхової забудови. Один з нових житлових районів у складі Академмістечка почав розбудовуватися 1962 на північно-східних теренах між дачним селищем і залізницею. З 1971 на місці дачної забудови північно-західної частини селища зводиться житловий масив Біличі. Нова (від 5 до 16 поверхів) житлова забудова і сучасні магістралі (просп. Академіка Вернадського, просп. Академіка Палладіна з транспортною розв’язкою над просп. Перемоги) докорінно змінили характер середовища північної частини Святошина.

З цінних історичних споруд тут збереглися дачна садиба у формах історизму кін. 19 – поч. 20 ст. (просп. Перемоги, 130) та шкільний будинок у формах неокласицизму (вул. Ф. Пушиної, 54). Більшою мірою збереглася південна частина селища. Тут містяться: залізнична станція 1901 у формах модернізованого цегляного стилю (вул. Святошинська, 15), дачні будинки і садиби кін. 19 – поч. 20 ст. у формах історизму, еклектики й модерну (вул. Львівська, № 3, 10, 15, 34/36, 80; вул. І. Крамського, № 10), а також вирішені у формах неокласицизму радянської доби громадські будівлі 1930-х рр. на вул. Львівській, № 8/6 і 25 та вул. Верховинній, № 13.

У дачній місцевості мешкали відомі діячі науки і культури, міські голови Києва. На сучасній вул. Львівській, 80 розташована дача, яку орендував на поч. 20 ст. міський голова І. Дьяков. На ділянках, що не збереглися, проживали:

на вул. Петропавлівській № 13 – хімік Ф. Гарнич-Гарницький, який деякий час очолював Товариство сприяння благоустрою Святошина,

в № 34 – професор Київського університету історик А. Ясинський,

в № 55 – 56 – власник книжкового магазину на вул. Хрещатик, 33 М. Оглоблін та власники відомої кондитерської на вул. Хрещатик, 15 (не збереглася) – родина Семадені,

в № 75 – 78 – отоларинголог М. Трофимов,

в № 76 – професор Київського університету історик П. Ардашев;

на вул. Південній в № 22 – ботанік С. Навашин,

в № 55 – фізіолог, лікар санаторію в Святошині А. Рокочі;

на вул. Пушкінській, № 40 – міський голова В. Проценко;

на вул. Шосейній в № 39 – М. Крутиков, брат засновника київського цирку П. Крутикова,

в № 56 – ректор Київського університету, політеконом і статистик М. Цитович,

в № 61 – цукропромисловець, меценат і колекціонер О. Терещенко та ін.

У дачному будинку на вул. І. Крамського, № 10 у січні 1944 – січні 1945 містилася школа Українського штабу партизанського руху.

Історична територія Святошин входить до лісопаркової зони відпочинку киян.

Тепер тут працюють ряд підприємств, лікарень, навчальних закладів, будинків відпочинку; здійснюється значна житлова забудова.

Зведено у 2001 – 02 церкву Благовіщення Пресвятій Богородиці та церкву св. Феодосія Чернігівського, діють римо-католицький храм Здвиження Святого Хреста і монастир Босих кармелітів (з кін. 1980-х рр.).

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 7, спр. 1579; оп. 52, спр. 607; ІР НБУ, ф. 195, № 25; Вейкул С. П., Брамський К. А. Київський трамвай: До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. – К., 1992; Весь Киев: Адресная и справочная книга на… (1899 – 1915) год. – К., 1899 – 1915; З історії української реставрації. – К., 1996; Иссерлис Л. Дачные местности вблизи Киева. – К., 1909; Київ: Енцикл. довідник. – К., 1986; Киев и ближайшие окрестности. – К., 1897; Памятная книга Киевского учебного округа на 1901 г. Ч. 1: Киевская губерния // ЖМНП. – 1901. – № 5; Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. – К., 1997; Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. – К., 1898; Хайкис С. Окрестности Киева как климатический курорт. – К., 1929.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1405 – 1407.