Вітраж-ширма
Вул. О. Герцена, 6
1910-1911 pp., архіт. Я.Багенський
Класичний вітраж, репрезентативний
Свинцеве обрамлення, моліроване скло. 1100: 116 см
Вітраж закриває вузький вертикальний отвір сходової клітки кам’яниці. Несуча металева конструкція ділить його вздовж на три сегменти, а горизонтально – на сім однакових частин. У верхніх частинах вітража розкрито теми неба, землі, води, а в основі полотна, яка нині частково втрачена, було зображене підземне царство. Колір у нижньому сегменті червоно-коричнево-охристих відтінків. На переході до теми води у вітражі домінують ультрамаринові, сині, смарагдові барви. Червоно-коричневий стовбур дерева, що знаходиться наче на передньому плані, продовжує попередній мотив. Дерево сягає суші і формує довкола себе новий композиційний ритм. Колір змінюється жовто-оранжево-охристими відтінками пагорбів, полонин, збагаченими синіми струмками, яскравозеленими і зелено-бурими плямами землі і трави. При переході рівнини у гори і скелі барви стають ніжними, холодними, розбіленими. Фіолетова і блакитна зливаються воєдино на вершинах гір, вкритих снігами. Гірські вершини спрямовані у небо, в якому клубочуться рожеві, білі, голубі хмари.
Примітка. Для створення кольорового ладу вітражного полотна використано біля сімдесяти відтінків різнобарвного скла. Метод, за яким зібраний вітраж, близький до імпресіоністичного живопису. З архівних матеріалів випливає, що робота над вітражем велася одночасно з роботою над проектом кам’яниці. Тобто вітражна оздоба інтер’єра була запланована уже на стадії проектування будинку, що пояснює причину, чому вітраж отримав дивну з точки зору конструкції одинадцятиметрову віконну щілину вздовж вузького колодязя сходової клітки. Подібну конструкцію має сходова клітка будинку № 24 на вул. С.Бандери (1911-1912 pp., архіт. М.Улям), однак вітражне полотно, що декорувало віконну світлову щілину, не збереглося (за винятком фотофіксації невеликого, 57: 44 см, фрагмента 1994 року).
Література. Державний архів Львівської області, ф. 2, оп. 1, спр. 2273.
Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 195.
Поява класицистичних геометризованих мотивів у формально-композиційній структурі вітражних полотен характеризує новий зрілий етап (1904-1909 pp.) розвитку модерну у Львові, в рамках якого не припиняє існувати й традиційний сецесійний вітраж з романтичними зображеннями природи краю. Зразками таких вітражних композицій є кольорові засклення вікон будинку № 6 на вул.О.Герцена (1910-1911 pp., apx. Я.Багенський) [Державний архів Львівської області, ф.2, оп.1, спр. 2273, арк.7, 12, 51].
Та найбагатшим за палітрою барв і найбільшим за розмірами у Львові є вітраж в кам’яниці № 6 на вул. О.Герцена. Оскільки він не має аналогів серед кольорових засклень у кам’яницях міста і Галичини загалом, його доцільно ретельніше проаналізувати.
Вітраж оздоблює вузький вертикальний віконний отвір сходової клітки висотою 11 метрів. Несуча металева конструкція ділить його вздовж на три сегменти, а горизонтально – на сім однакових частин. Нижня частина вітраж-ного полотна не збереглася, однак маємо змогу припустити її зміст. Оскільки у верхніх частинах вітража вирішено теми води, землі і неба, то ймовірно, що в основі полотна було зображене підземне царство. Цю думку підтверджує колір, який у нижньому сегменті набирає червоно-коричнево-охристих відтінків. На переході до теми води у вітражі домінують ультрамаринові, сині, смарагдові барви. Червоно-коричневий стовбур дерева, шо знаходиться немов на передньому плані, продовжує попередній мотив. Дерево сягає суші і формує довкола себе новий композиційний ритм. Колір дерева змінюється жовто-оранжево-охристими відтінками, збагаченими яскраво-зеленими та зелено-бурими плямами землі і трави. В момент, коли рівнина переходить у гори і скелі, з’являється наступний композиційний ритм. Барви стають ніжними, розбіленими. Фіолетова і блакитна зливаються воєдино на вершинах гір, вкритих снігами. Гірські вершини починають тему неба, в якому клубочуться рожеві, білі, голубі хмари.
Слід відзначити винятковість кольорового вирішення вітражного полотна. Хоча воно є твором монументального мистецтва, проте вирішує завдання, властиві станковому живопису, шо є художньою особливістю цього вітража. Для створення кольорового ладу використано майже сімдесят відтінків різнобарвного скла. Властиво, метод, за яким зібране вітражне полотно, дуже близький до природи імпресіоністичного живопису. І те, шо він застосовується в монументальному творі, робить вітраж своєрідним, новаторським шодо постановки і вирішення завдань створення кольоро-світлового середовища.
З архівних матеріалів випливає, шо робота над вітражем велася одночасно з роботою над проектом кам’яниці. Тобто вітражна оздоба інтер’єра була запланована уже на стадії проектування будинку, що пояснює причину, чому він отримав дивну з точки зору конструкції одинадцятиметрову щілину вздовж вузького колодязя сходової клітки [подібну конструкцію має сходова клітка буд. № 24 на вул.С.Бандери (1911 – 1912 pp., арх. Міхал Улам), однак вітражне полотно, що декорувало віконну світлову щілину, не збереглося, за винятком малого фрагмента]. Великомасштабне живописне скляне полотно було покликане служити камертоном просторового сприйняття. Вітраж дематеріалізував стіну, розсуваючи межі реального простору. Цьому сприяла і незамкнутість композиції, яка мала можливість розвиватися вліво і вправо, оскільки це пейзаж, ненароком оконтурений рамою вікна.
Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 130 – 131.