Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Полтавська битва: погляд з Полтави

Андрій Окара (Москва), член Організаційного комітету

Дата: 24.02.2008

(фрагмент статті “Полтава-2009 як загроза і як гуманітарний ресурс”)

Якщо для Києва, Москви та Стокгольма Полтавська битва і її ювілей – це абстрактно-концептуальна ідеологічна проблема, то для Полтави – питання цілком конкретне, емпіричне, навіть господарче.

Саме битві Полтава завдячує тим, що під час адміністративних реформ Олександра I у 1802 році вона з полкового містечка перетворилася на центр великої губернії. Прадавні Лубни – вотчина князів Вишневецьких, Ромни, відомі своїм ярмарком, чи навіть придніпровський Кременчук із погляду практичної доцільності мали більше шансів стати губернським центром, але «тендер» виграла саме Полтава.

Існує два полтавські бренди, які мають загальносвітову відомість чи принаймні можуть на неї претендувати: Гоголь і Полтавська битва 1709 року. Але для того щоб Полтава могла повноцінно заробляти на їх експлуатації, щоб могла стати великим туристичним центром, потрібно докласти ще чимало зусиль. Поки ж музейна, туристична та й навіть готельна інфраструктури міста перебувають у проблемному стані.

На сьогодні сформульовано дві концепції перспективної реконструкції поля Полтавської битви.

Автором першої є полтавський архітектор Валерій Трегубов: поле передбачається максимально наповнити об’єктами показу – відреставрувати наявні споруди (склеп на могилі російських вояків, Сампсоніївську церкву, сам Музей Полтавської битви) та побудувати нові – насамперед музей історії українського козацтва (вже є проект, виділено державну субвенцію, ось-ось мають розпочати будівельні роботи), а згодом – музей історії Росії, музей історії Швеції, музей Івана Павловського (фундатора першого музею в 1909 році) із конференц-залом, залом для прийомів тощо.

Автори другої концепції – київсько-полтавський архітектор Віктор Шевченко та полтавський художник Олександр Нечипоренко – виходять з недоцільності забудови поля битви, яке розглядається як найважливіший меморіальний об’єкт. Згідно з їхнім планом передбачається протягом 20-30 років знести максимально можливу кількість будівель XIX-XX століть – у тому числі нинішній музей Полтавської битви та численні об’єкти Інституту свинарства УААН, розташовані в центральній частині поля.

Музеї ж передбачено перенести до центру Полтави – або в приміщення колишнього Петровського кадетського корпусу (унікальна архітектурна пам’ятка першої половини XIX століття зараз перебуває в занедбаному стані – навколо неї триває складне судове провадження), або в наймодерновіші, наново збудовані в стилі «хай-тек» музейні поліфункціональні приміщення.

Кожна з цих концепцій має свої плюси і мінуси. Але, як визнав міський голова Полтави Андрій Матковський, об’єднує їх те, що першочерговим кроком у підготовці відзначення 300-річчя має стати впорядкування самого поля битви (розчищення, рекультивація, звільнення його частини з-під колишнього військового містечка і бази паливних матеріалів) та реставрація кількох редутів у натуральних розмірах 50 на 50 м (єдиний відновлений 1909 року редут виконано у зменшеному вигляді – 35 на 35 м).

Ще одна проблема пов’язана з найновішою українською політтехнологією – війною пам’ятників. Згідно з указом президента України № 955 від 9 жовтня 2007 року в Полтаві передбачається встановити пам’ятники Івану Мазепі та Карлу XII. Але в цей проект закладається, як здається, велика концептуальна помилка.

Цілком логічно, аби пам’ятник Карлу XII стояв не в центрі Полтави, яку шведи протягом двомісячної облоги не змогли взяти, а на самому полі – наприклад, біля одного з редутів, який узяти їм таки вдалося. А от що символізуватиме пам’ятник Іванові Мазепі на полі битви, в якій він не брав участі і після якої трагічно завершилася його кар’єра, а згодом і життя, – це питання.

У Росії багато хто обурений самим фактом появи пам’ятника гетьманові-«зраднику», але в принципі готові змиритися з тим, що це внутрішньоукраїнська проблема. Тому такий пам’ятник не повинен викликати іронії чи сарказму: найкраще місце для нього – в історичному центрі Полтави.

з підготовки відзначення 300-річчя Полтавської битви

при міській раді Полтави

Джерело: «Дзеркало тижня»