2010 р. Святині під поліетиленом

Ірина Олійник

Дата: 16.12.2010

Відтоді, як у старокостянтинівському соборі на стінах проявилися лики святих, минуло сім років. Реставрації храм так і не дочекався. Здається, ці стіни завмерли ще на віки в такому напівзруйнованому стані, й усі плани про відбудову храму – примарні мрії. Щоправда, на початку двотисячних, коли сенсація про “старокостянтинівське диво” облетіла чи не всю Україну, місцева влада разом з громадою були впевнені, що хоча б частково, але таки реставрують. Коштів, щоправда, так не знайшлося й донині.

Диво чи старі фрески?

Місцеві монахи дбають про святиню, як можуть. Частину накрили поліетиленовою плівкою, аби дощ не руйнував стіни далі. Вхід до башти відгородили дерев’яним парканом та навіть почепили двері. Поруч з двома ледь помітними ликами святих (вони почали проявлятися на стінах храму у 2003 році, після того, як звідси «з’їхали» міліціянти), ваза зі свіжими квітами.

Донині немає однозначної відповіді, чиї саме обличчя проявилися на стінах собору. Ймовірно, це образи святих Діви Марії та Йосифа, відображені у фресках, які прикрашали храм. Деякі науковці схиляються до думки, що це зображення Яна Непомуцена (католицького святого, покровителя мостів та захисника від повеней та посухи) та Софії Баварської. А от за свідченням черниць, оскільки до цих стін ще не доторкалася рука реставраторів, тому образ – нерукотворний.

Кажуть, що раніше неподалік розміщувалася чудотворна ікона Божої Матері, тому монахині впевнені, що це милість Цариці Небесної. Взагалі, історія цього храму тягнеться вглиб віків десь на чотири століття, а його стіни поряд з могутніми стінами 35-метрової вежі-донджона (пізніше вона служила храму за дзвіницю) й досі зберігають атмосферу святості. Після смерті засновника міста князя Костянтина Острозького, Старокостянтинів був розділений між його синами Олександром та Іваном (Яном).

Та частина міста, де височить вежа, належала Яну. Прийнявши католицизм, він вирішив поруч з донджоном закласти храм та монастир. Святиню побудували та освятили у 1613 році. Князь віддав храм монахам-домініканцям, і той отримав назву храм Пресвятої Діви Марії Рожанцової. Майже 200 років храм належав монахам. Переповідають, що тут зберігалася велика святиня розп’яття Христа, до якої ходили паломники та хворі, щоб зцілитися.

За радянської влади храм добряче зруйнували. Свого часу тут була міліція та в’язниця. А в приміщенні храму зробили тир: замість святая-святих у храмі – вівтаря – стояли цілі для куль… До нині у вежі є кілька кімнат, які зберігають залишки порівняно свіжої штукатурки та електропроводки. Лише в 2002 році комплекс монастиря було передано православній церкві: саме тоді тут відкрили жіночий монастир.

До чудо-образів приїжджають, щоб зцілитися

Монахині розповідають, що багато людей, помолившись і доторкнувшись до святині, позбавлялися від важких недуг. Цікаво, що навіть в архівних документах, які зберігаються в музеї, розповідається історія, пов’язана з цією святинею. Це було 1852 року.

В одній сім’ї захворіла трирічна дівчинка. Лікарі батькам не давали ніякої надії. Тоді священик храму Успенської церкви, куди було перенесено розп’яття Христа, молився до нього: “Боже, я відбудую твій храм і поверну святиню назад, якщо ти врятуєш життя цієї дівчинки”. За кілька днів дитина одужала. А віруючі Старокостянтинова та черниці монастиря вже перестали вірити, що станеться чудо, і хтось виділить кошти на відновлення храму, а тому потроху «стягуються» самі.

Вже в наступному році планують розпочати реставрацію в найстарішій частині монастиря в древньому храмі, бо чудово розуміють, що монастир – це не тільки святиня православ’я, а й археологічний та історичний пам’ятник.

Джерело: “Є”