Реальне училище (№ 79)

Юлія Нестеровська, Тетяна Скибицька

Реальне училище, 1877 (архіт., іст.). Вул. Петропавлівська, 79.

На землі, що належала місту, цукрозаводчик і підприємець І.Харитоненко у 1882 спорудив будинок для училища з домовою Олександро-Невською церквою. Знаходиться у глибині ділянки, за сквером (не зберігся). На внутрішньому подвір’ї училища раніше був садок.

Стара частина споруди двоповерхова, на підвалі, цегляна, тинькована. Чітка симетрія об’ємно-просторової структури, основаної на двобічому коридорному розплануванні, підкреслена рівновеликими ризалітами, що формують п’ятидільність фасадів. У їхньому декорі використано спрощені неоренесансні форми. Домінантний у композиції центральний ступінчатий ризаліт із одноповерховим об’ємом вхідної частини виділено високими арковими вікнами. В оформленні ризалітів головного фасаду використані безордерні розкріповані пілястри, аттики, аркатура біля лінії карнизу. Наріжжя центрального ризаліту нижнього ярусу акцентовані декоративними в’язами на стовпах. В інтер’єрі збереглися металеві ажурні сходи та чавунні колони у вестибюлі. Первісно в інтер’єрі були встановлені 16 голландських, 3 калориферних і декілька жаристих печей.

Забудова двору в радянський період доповнилась спорудами триповерхового учбового корпусу та спортзалу.

Чотирикласне реальне училище (3, 4, 5, 6 класи) з двома відділеннями (основним і комерційним) – механічним і хіміко-технічним у вищому додатковому класі було відкрито у 1873. Воно підпорядковувалось Міністерству освіти. Утримувалось на казенні кошти з допомогою від міської думи та добровільних внесків. Підготовчий клас утримувався на кошти П. Харитоненка. Метою реального училища була підготовка до вступу до вищих технічних учбових закладів, що готували кадри для промисловості. Його першим директором 10 серпня 1873 став М.Папков.

1878 в училищі було 162 учні, 1890 – 212. 1885 відкрито два нижчих класи замість комерційного відділення, а з 1 вересня 1888 – підготовчий клас (брали дітей від 8 до 10 років). У перший – 10 – 13 років, другий – 11 – 14 років. 1897 директором був статський радник І.Посадський-Духовський – кандидат фізико-математичного факультету відділу математичних наук Санкт-Петербурзького університету. Учитель механіки – колезький радник О.Польшау – кандидат фізикоматематичного факультету відділу математичних наук університету Св. Володимира.

Учитель хімії і природничої історії – Н.Яблонський – випускник Санкт-Петербурзького університету та учитель малювання і чистописання – Я.Порубиновський, випускник Петербурзької академії мистецтв. 1895 при училищі була влаштована шовківниця, 1906 – вирішувалось питання про обладнання басейну.

На допомогу учням з бідних сімей постановою міської думи від 8 грудня 1891 було засновано стипендію ім. І.Харитоненка. Істотну допомогу училищу надавав його почесний куратор П.Харитоненко, а також інші благодійники. 1912 в училищі працював 21 викладач. Напередодні Першої світової війни директором був М.Дробязко. З 1913 по 1917 малювання і чистописання викладав Н.Онацький – художник, поет, громадський діяч, згодом засновник Сумського художньо-історичного музею.

1898 в училищі навчався – 231 учень, у 1917 – 323.

У Сумському реальному училищі навчалися такі відомі особистості:

Булат Олександр Федотович (15.08.1896 – 3.09.1937) – інженер-механік, фізик, фахівець у галузі шляхів сполучення, сигналізації та зв’язку, головний інженер (з 1935), а згодом заступник начальника Центрального управління Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР. На поч. 30-х рр. – один із авторів проекту спорудження Московського метрополітену. Відзначений державними нагородами СРСР. У подальшому репресований і розстріляний. Повністю реабілітований у 1956.

Мощенко Костянтин Васильович (1876 – 1963) – художник-архітектор, музейний працівник, етнограф, пам’яткоохоронець. Багато років працював у Музеї Полтавського губернського земства. З червня 1925 він очолив відділ станкового живопису Всеукраїнського музейного містечка у Києво-Печерській лаврі. У липні 1926 його запросили очолити відділ народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка. У липні 1932 почав працювати у Всеукраїнських художньо-реставраційних майстернях. Репресований у 1930-і рр. К.Мощенко опинився 1944 у Німеччині, де й помер.

Лисенко Михайло Григорович (16(29). 10.1906 – 8.05.1967) український радянський скульптор, народний художник УРСР (з 1960), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958), професор (з 1947). Працював у галузі монументальної та станкової скульптури. Автор багатьох видатних пам’ятників. З 1944 викладав у Київському художньому інституті.

Світальський Микола Гнатович (14(26).11.1884 – 15.09.1937) – український геолог, академік АН УРСР (з 1930), віце-президент цієї академії у 1935 – 37, один з відкривачів Криворізького залізорудного родовища, марганцевих руд на Нікопольщині, нафти на Роменщині, в подальшому репресований.

Барт Віктор Сергійович (8(20).04.1887 – 27.05.1954) – художник-живописець, графік, уродженець міста.

Філонович Василь Захарович (15.01. 1894 – 03.06. 1987) – військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий, журналіст. Після лютневої революції 1917 р. брав участь в українізації 516-го піхотного Мезенського полку, був головою полкової ради та ради 129-ої піхотної дивізії. Наприкінці 1917-18 – військовий комендант м. Суми, помічник повітового військового коменданта. Після загального відступу Армії УНР у Гадячі сформував і очолив Сумський окремий курінь у складі 4-го Окремого корпусу січових стрільців. У боях проти Червоної Армії пройшов шлях від Сум до Коростеня. У 1919 – офіцер для спеціальних доручень при ставці Головного Отамана військ УНР. У 1920 служив у військовій місії УНР в Тифлісі, був старшиною при Кубанському військовому отамані.

Наприкінці 1922 прибув у розпорядження ставки Головного Отамана Армії УНР у Тарнові. З 1923 жив у Чехословаччині, де був представником військового міністра УНР на Балканах. Брав участь у трьох з’їздах української еміграції в Празі. Після проголошення у березні 1939 р. Карпатської України брав безпосередню участь в її захисті, про що залишив докладні спогади. Був начальником «Штабу Оборони Карпатської України». У 1951 р. переїхав до США. Жив у Чикаго, Міннеаполісі. До кінця свого життя залишався почесним головою Союзу українських ветеранів у США та «Українського Резистансу» в Міннеаполісі. З 1920-х до поч. 1990-х рр. тут розміщувались різні навчальні заклади, головним чином школа № 4. Нині будинок реального училища, в якому йде капітальний ремонт, належить школі № 4.

[ЦДАВОВУ, ф. 166, оп. 2, спр. 5158, арк. 3, 4; оп. 9, спр. 1509, арк. 19; оп. 6, спр. 3426, арк. 13, 18, 31; оп. 6, спр. 6135, арк. 25, оп. 11, спр. 528, арк. 36; Державний архів Сумської обл., ф. 354, оп. 1, спр. 1; ф. 1, оп. 1, спр. 46; Сапухіна Л. Навчальні заклади дореволюційних Сум / Л. Сапухіна. – Суми, 2000. – С. 11-13; Дейнека А. И. Памятники архитектуры Сумщины : путеводитель / А. И. Дейнека. – Х., 1989. – С. 57; Німенко А. Михайло Григорович Лисенко / А. Німенко. – К., 1958. – 33 с.; Репресоване краєзнавство (20 – 30-і роки). – К., 1991. – С. 64 – 72; Звагельський В. Інженер Булат / В. Звагельський // Червоний промінь – 1994. – 28 травня (№ 22). – 4 червня (№ 23); Макаренко Д. Трагічна доля Миколи Світальського / Д. Макаренко // Червоний промінь. – 1996. – 1 травня; Повернення академіка Миколи Світальського // Сумська старовина : збірник наукових праць. – Суми. – 1996. – С. 43; Комаров В. «И всё чудесней, всё лазурней – дышать прошедшим на земле.» / В. Комаров // Ваш шанс. – 1998. – № 11(12 марта); Козлов А. Так пропадает история / А. Козлов // Ваш шанс. – 2003. – 17 сент. (№ 38). – С. 13 а. – №39 (24 сент.). – С. 13 а.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 151 – 153.