Міська лікарня
Наталія Вакула
Розмір зображення: 800:600 піксел
Будинок Ужгородської міської публічної лікарні, 1867 (іст.). Вул. Капушанська, 22. Нині Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака. На червоній лінії забудови вулиці з правої сторони.
У 1866 місто придбало за 7 тис. флоринів двоповерховий будинок (казарму) для лікарні. У 1873 під час епідемії холери міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини направило в Ужгород лікаря А. Новака, що керував лікарнею у 1874-1927. Андрій [Ендре] Новак (1850-1939) народився в с. Руське Поле Тячівського р-ну у сім’ї великого землевласника. Закінчив Мараморош-сигетський ліцей (нині Румунія). Медичну освіту здобув у Віденському і Будапештському університетах. На момент його призначення директором лікарня мала 4 палати і 60 ліжок. У 1879-1940 хворих доглядали сестри милосердя ордену св. Вінсента.
1890 при лікарні відкрито акушерську школу. 1894 впритул до лікарні звели для неї двоповерховий корпус. Міська лікарня значно розширилася: 1882-90 звели павільйон «А», кількість ліжок довели до 200, у 1912 – інфекційний павільйон («С») за 35 тис. крон, у 1913 – триповерховий хірургічний корпус («В») за 300 тис. крон, у 1914 – майстерню і пральню, у 1915 – триповерховий психіатричний корпус («Д») на 260 ліжок. У 1920 в лікарні було 400 ліжок, й головний лікар, 7 лікарів, 30 медсестер, у т. ч. 18 сестер-монахинь.
А.Новак, крім основної роботи, займався наукою, написав монографію «Громадське здоров’я як економічний фактор у державному житті» (1893). Входив у «Правління Масарикової Ліги проти туберкульозу» від Червоного Хреста Чехословаччини. У 1917 обраний почесним громадянином Ужгорода і нагороджений орденом Франца Йосифа. У 1923 з нагоди 50-літньої діяльності А. Новака на посаді директора лікарні на стіні вестибюлю хірургічного корпусу встановили меморіальну дошку з написами вдячності українською, чеською й угорською мовами. У 1927 він вийшов на пенсію і жив в Ужгороді. 11 верес. 1939 помер, похований на кладовищі Кальварія.
У його честь названо одну з прилеглих до лікарні вулиць. 2007 у лікарні відкрито кімнату-музей А. Новака, де зберігаються його речі та бюст (авт. Петрідас, 1890). Із 2008 обласна лікарня носить його ім’я. У травні 2016 на фасадній стіні будинку, в якому проживав А. Новак в Ужгороді (вул. Собранецька, 14), на його пошанування встановлено меморіальну таблицю з білого штучного каменя з барельєфним зображенням відомого лікаря (автор– скульпт. О. Белень).
У 1936 Ужгородська міська лікарня мала 600 ліжок, розпочато добудову хірургічного корпусу за 300 тис. крон для додаткових 60 ліжок. У період угорської окупації лікарня мала вже 704 ліжок. У 1947 міська вона стала обласною клінічною лікарнею. В архітектурному плані комплекс лікарні складається з окремих спеціалізованих корпусів, видовжених в плані з коридорним розташуванням приміщень. У 2013 зведено новий хірургічний корпус на 150 ліжок.
У лікарні працювали:
Долинай Микола Петрович (22.06.1894, с. Довге Поле Марамороського окр., нині Румунія – 29.03.1970, м. Прага, Чехія) – відомий лікар, міністр охорони здоров’я Карпатської України. Народився у сім’ї греко-католицького священика. Із 10 років виховувався у родині діда по матері, священика А.Єнковського (1833-1923), відомого винахідника, який тоді жив у с.Стеблівка нині Хустського р-ну. У 1912 закінчив Ужгородську гімназію, на медичному ф-ті Будапештського університету здобув ступінь доктора медицини (1918).
Працював у психіатричному відділенні Ужгородської міської лікарні, у 1936-38 її очолював. У 1936 у лікарні встановлено ще один рентген-апарат вартістю півмільйона крон. У 1937 схвалено проект нової будівлі для шкірновенеричних хвороб на 150 ліжок вартістю 4 млн. крон. М. Долинай у 1919-26 був членом соціал-демократичної партії, у 1926-38 – християнсько-народної. Під час окупації Угорщиною Ужгорода переїхав до Хуста, який став столицею Карпатської України. 12 лют. 1939 обраний депутатом сойму (парламенту) Карпатської України, 9 бер. призначений заступником міністра, а 15 бер. – міністром охорони здоров’я та соціального забезпечення.
Під час окупації Карпатської України угорськими військами емігрував до Праги, де працював лікарем. У 1945 арештований та вивезений до Москви. 26 груд. 1945 Особлива нарада при НКВС СРСР «за участь в антирадянській націоналістичній організації» засудила його на 5 років таборів. 1950 повернувся до Праги. Помер у Празі, де й похований.
Снігурський Дмитро Олександрович (08.11.1919, с. Татаринка, Віньковецький р-н, нині Хмельницька обл. – 19.12.1999, м. Ужгород) – невролог, педагог. Народився у сім’ї православного священика. 1938 закінчив середню школу в м. Біла Церква, 1941 3-й курс ветеринарного ф-ту Білоцерківського сільськогосподарського інституту. 1941-45 – учасник війни, воював і на Закарпатті як ветфельдшер. Нагороджений орденом «Червона Зірка». У 1946-51 навчався у Львівському медичному інституті. У 1951-53 працював лікарем-ординатором, 1954-69 – завідувачем неврологічного відділення обласної клінічної лікарні в Ужгороді та обласним неврологом. У неврологічному відділенні було 55 ліжок. У складі групи невропатологів здійснив у 1960 – 140, у 1963 – 156, у 1966 – 186 ургентних вильотів для надання допомоги у райони краю.
Заслуговують на увагу його дослідження про цистицеркоз головного мозку (1960), клініку стовбурового енцефаліту на Закарпатті (1959), діенцефальний синдром грипозної етіології (1962), клініко-епідеміологічну характеристику порушень мозкового кровообігу (1984). У 1961 нагороджений орденом «Знак пошани». 1965 присвоєно звання «Заслужений лікар Української РСР». У 1958-90 очолював обласне т-во невропатологів і психіатрів, у 1969-89 – асистент кафедри неврології Ужгородського університету. У 1990-99 – консультант обласної клінічної лікарні. 1999 – почесний громадянин Ужгорода. Помер в Ужгороді, похований на кладовищі Кальварія. На його честь названа одна з вулиць Ужгорода (мікр. Боздош), а 2002 на стіні відділення неврології обласної клінічної лікарні ім. А. Новака встановлено бронзовий барельєф Д. Снігурського (скульп. Василь Роман).
Джерела і література
Technická práce v zemi Podkarpatoruské. 1919- 1933. – Užgorod, 1933. – С.294-295; Долинай Н. Общественная городская больница в Ужгороде // Подкарпатская Русь за годы 1919-1936. – Ужгород, 1936. – С.79-81; Кобаль Й. Ужгород відомий та невідомий. – Львів, 2003. – С.171-172; Вакула Н. Андрій Новак – фундатор Закарпатської обласної клінічної лікарні // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Медицина. – 2015. – Вип.1. – С.308-312; За покликом серця: Штрихи до біографії. Спогади. Бібліографія. Фотоматеріали. До 90-річчя від дня народження Дмитра Снігурського. – Ужгород, 2009. – 84 с.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 84 – 86.