Військове містечко (№ 89)

Сергій Єсюнін

Військове містечко танкової бригади: казарма, фото 2016 р.

Військове містечко танкової бригади, 1930-ті рр. Вул. Проскурівська, 89.

Комплекс будівель військового призначення.

У середині 1930-х рр. у прикордонних містах Білорусії й України почалося розгортання підрозділів бронетанкових військ Червоної армії. У зв’язку з цим у 1935 р. для посилення військ прикордонного Проскурівського укріпленого району була сформована 17-та механізована бригада (з 1938 р. – отримала назву 23-я легкотанкова бригада) під командуванням полковника О. Куркіна. Бригада мала на озброєнні 88 танків (з них: 18 легких танків БТ-5, 42 – БТ-7, 8 легких вогнеметних танків Т-26, 16 плаваючих танків Т-37А, 4 танкетки Т-27) та 15 бронеавтомобілів, складалась з трьох окремих танкових батальйонів, окремого учбового танкового батальйону, а також батальйонів: ремонтного, бойового забезпечення, стрілецького та розвідувального, роти зв’язку та автороти. Місцем дислокування бригади визначили Проскурів.

Танкісти розквартирувались у щойно побудованому неподалік від вокзалу військовому містечку, що зайняв фактично два квартали, – від центральної вулиці (тоді вона звалася 25-го Жовтня) і до берегів Південного Бугу. На цій території розмістилися три казарми, клуб, штаб, медсанчастина (шпиталь), плац, бокси для техніки, майстерні, учбово-тренажерні класи тощо.

Цікавий факт – у розробці проектної документації, інженерних роботах та будівництві військового містечка брали участь фахівці з Німеччини, із якою Радянський Союз у той час ще був пов’язаний «нерушимою дружбою». Навряд чи хто-небудь з німецьких інженерів та наших будівельників, що працювали тоді пліч-о-пліч, міг припустити, що через якихось п’ять років 23-я легкотанкова бригада зійдеться у боях з німецькими військами, а господарями проскурівських казарм у 1941-1944 рр. стануть солдати Вермахту.

У 1945 р., по завершенню Другої світової війни, у містечко бригади перевели 2-ге Горьківське танкове училище. До кінця 1945 р. училище стало іменуватися Проскурівським. Начальником училища до кінця 1951 р. був генерал-майор Ф. Раєвський. Навчання тривало 3 роки, курсантів було близько 600 – 2 батальйони по 3 роти у кожному. Основу учбово-технічної бази складали танки Т-34, а також їхні удосконалені моделі Т-44. Усього до 60 танків і декілька десятків автомобілів. Водіння та вогнева підготовка проводилися на північній околиці міста, у районі нинішньої Озерної. У повоєнні роки в училищі навчалися й іноземці – югослави, албанці та румуни. У 1958 р. Проскурівське танкове училище перевели у РСФСР до приамурського міста Благовєщенськ та перейменували на Далекосхідне танкове училище (згодом – Благовіщенське, розформовано 1999 р.).

З 1958 р. військове містечко танкістів перейшло у розпорядження 17-ї гвардійської мотострілецької дивізії. У 1970 р. частину дивізії перекинули в Угорщину, а на фондах військового містечка було засновано Хмельницьке вище артилерійське командне училище (ХВАКУ). У 1972 р. училищу присвоїли ім’я маршала артилерії М. Яковлєва. За більш ніж двадцятирічну історію ХВАКУ підготувало декілька тисяч офіцерів-артилеристів і вважалося одним із найкращих у своєму роді військ. До речі, в Україні подібних навчальних закладів було всього два (ще одне артилерійське училище – у Сумах).

Нова сторінка в історії хмельницьких військових навчальних закладів була відкрита у грудні 1992 р., коли на базі ХВАКУ був створений Інститут прикордонних військ України.

У квітні 1995 р. на базі Інституту формується Академія прикордонних військ України, якій того ж року присвоїли ім’я Богдана Хмельницького, а у 1999 р. надали статус Національної. Усі ці роки (від 1992 до 2000) беззмінним ректором Академії був генерал-лейтенант Б. Алєксєєнко.

З комплексу будівель військового містечка колишньої танкової бригади цікавість являють п’ять об’єктів:

Казарми військового містечка танкової бригади, 1936 р. Три казарми – всі триповерхові, цегляні, у плані видовжені прямокутники. Виконані у характерному для радянської архітектури 1930-х рр. стилі, основою якого було використання форм і прийомів класики. В симетричній композиції головного фасаду, який витримано у лаконічному ритмі віконних прорізів, домінує центральний ризаліт, який увінчує ступінчастий аттик з сюжетним барельєфом на військову тематику та бічні ризаліти з прямокутними аттиками. Фасади першого поверху рустовані, міжвіконні простори другого та третього поверхів розчленовані пілястрами. Декор підкреслено пофарбуванням.

Будинок штабу військового містечка танкової бригади, 1936 р. Двоповерховий, цегляний, тинькований. Збудований у характерному для радянської архітектури 1930-х рр. стилі, основою якого було використання форм і прийомів класики. В симетричній композиції головного фасаду виокремлюється центральний ризаліт великого виносу з чотириколонним доричного ордеру портиком. Міжвіконні простори на рівні другого поверху розчленовані пілястрами. Декор підкреслено пофарбуванням. Спочатку використовувався як штабна будівля, в роки існування навчальних закладів – як клуб.

Шпиталь, 1930-ті рр. Двоповерховий, цегляний, у плані Г-подібний. Збудований у відкритій цеглі, має просте раціональне архітектурне вирішення, майже без декоративного оздоблення. Нині використовується як медчастина.

Нині всі будівлі використовуються за призначенням Національною академією Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.

Джерела та література:

1. Краснознамённый Киевский. Очерки истории Краснознамённого Киевского военного округа (1919–1979). Изд. 2-е, исправленное и дополненное. – К., 1979. – С.81-84, 90-91, 96-97, 105, 112-113.

2. Благовещенское высшее танковое командное Краснознамённое училище (1941-1991). Прошлое и настоящие. – Благовещенск, 1991. – 156 с.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Хмельницька область. . – Хмельницький: 2019 р., с. 63 – 65.