Археологія

Одним з перших дослідження археологічних пам’яток міста почав Я. Новицький. У 1904 Рада Катеринославського музею ім. О. Поля надала йому право вести розкопки курганів, видавши «Відкритий лист» [1]. Тоді ж Я. Новицький звернувся до Олександрівської міської управи з проханням дозволити розкопки на території міста [2].

Відомо, що у 1904 – 1905 він провів розкопки трьох курганів на правому березі, поблизу селища Кічкас. 20.09.1912 Олександрівська міська управа видала Я.Новицькому «Посвідчення» за № 131 з дозволом провести розкопки курганів на території між християнським цвинтарем і хутором глухонімих [3]. На жаль, результати цих досліджень поки що не виявлено.

Масштабні археологічні дослідження пам’яток на території міста відбулися в 1927 – 1930-х у ході будівництва Дніпрогесу та промислового комплексу. Роботи вела Дніпрогесівська археологічна експедиція Наркомпросу України під керівництвом Д. Яворницького. Нею було відкрито (керівник розкопу А. Добровольський) двошарове поселення часів неоліту-енеоліту на острові Середній Стіг [4] кінця IV – Ш тис. до н.е., що згодом дало назву нової культури – середньостогівської. На правому березі поблизу с. Кічкас експедицією було розкопано близько 50 курганів, більшість поховань яких відносилася до епохи бронзи. Археологами М. Рудинським та А.Добровольським досліджено більш 30 скіфських поховань [5].

Тоді ж, у 1928, С. Гамченко дослідив на околицях с. Кічкас три впускних поховання зарубинецької культури, насип кургану № 3 могильника Д [6]. Цією ж експедицією було виявлено і частково досліджено два слов’янських поселення 12 – 13 ст. Вони розміщувалися на правому й лівому берегах Дніпра. Поселення на правому березі розташовувалося в районі сучасного машинної зали Дніпрогесу, а на лівому – там, де тепер судові шлюзи. На правому березі виявлено 57 напівземляних жител. Вони розміщувалися чотирма неправильними рядами вздовж берега ріки [7]. Це поселення мало риси міського центру і було одним з найбільших торговельних пунктів на шляху «з варяг у греки».

Під час розкопок А. Добровольський знайшов багато амфор, привезених з міст Північного Причорномор’я водним шляхом.

Мешканці поселення контролювали проходження кораблів по Дніпру, забезпечували переправу через ріку [8]. За повідомленням візантійського імператора 10 ст. Костянтина Багрянородного, за часів Київської Русі саме тут, у найвужчому місці Дніпра, на порогах існувала Крарійська переправа [9].

Вона використовувалася протягом кількох століть. Про це свідчив Г. Боплан, який називає її «Кічкас», за назвою однойменної річки, що впадала у Дніпро поруч [10]. У 1902 – 1904 саме на цьому місці було збудовано одноарочний залізничний Кічкаський міст.

Залишки його видно дотепер над водами озера, утвореного Дніпрогесом трохи вище річкового порту. Тут у 1928 з дна Дніпра, неподалік від лівобережної частини слов’янського поселення, випадково знайдено п’ять західноєвропейських мечів 10 – 11 ст. Перший дослідник знахідки В. Равдонікас вважав її частиною торговельної партії зброї зі Скандинавії [11].

Надзвичайно цікаву пам’ятку ранньосередньовічного часу, що отримала назву «Вознесенівського скарбу» (від с. Вознесенка, зараз межі м. Запоріжжя), було відкрито в 1930 [12]. Це був поховальний комплекс VП – поч. VШ ст. Пам’ятка являла собою вал з каміння і землі висотою 0,6 м, що оточував прямокутний майдан 62 х 31 м. У східній частині цього майдану було зафіксовано кам’яне кільце діаметром близько 10 м і поблизу дві ями. В першій з них знаходились: зброя, деталі кінської збруї, дорогоцінні прикраси і деталі поясів.

Особливу увагу серед знахідок привертають срібні фігурки орла і лева – відзнаки римських легіонів. Друга яма містила кістки коней і вістря стріл. Всі речі постраждали від дії вогню.

Вознесенський комплекс досліджувався В. Грінченком, який вважав кам’яний вал військовим табором, а весь матеріал – залишками колективного спалення воїнів [13].

Етнічна належність пам’ятки в подальшому неодноразово переглядалися; її відносили до антів-слов’ян, вважали могилою київського князя Святослава [14], алано-болгар. У 1980-х р.р. з’явилася нова думка про належність цієї пам’ятки до тюркського поминального комплексу, присвяченого загиблому знатному хану та залишеного аварами або хазарами [15].

У 1936 – 1937 розкопки курганів на території міста проводив науковий співробітник Запорізького музею Дніпробуду Ф. Камінський. Ним досліджено курганний могильник із трьох насипів на північ від с. Вознесенки. У найбільшому кургані під назвою «Межерова могила» було виявлено кромлех. Курган пограбований у давнину.

Невелика кількість знахідок свідчить про скіфське поховання [16]. У 1956 співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею В. Пєшанов розкопав один з курганів курганного могильника з 13 насипів в селищі Павло-Кічкас на перетині вул. Л. Чайкіної та Республіканської. Тоді ж був досліджений насип № 4, який розташовувався за 150 м на захід від кільця трамваю маршруту № 4.

Поховання пошкоджене скарбошукачами, датується останніми століттями до н. е. [17].

У 1957, у зв’язку з забудовою центральної частини міста в районі сучасної пл. Фестивальної, В.Пєшанов дослідив могильник з трьох насипів [18]. Кургани розміщувалися по лінії захід – схід завдовжки 100 м. В них досліджено 12 поховань епохи бронзи 3-го – поч.. 1-го тис. до н.е. з яких 4 належали племенам ямної і катакомбної культур, 1 – культурі багатопружкової кераміки, 6 датувалися часом пізньої бронзи, 1 поховання залишили кочівниками 11-13 ст.

У 1967 В. Пєшанов дослідив ще один курган з могильника на Павло-Кічкасі по вулиці Республіканській (висота 4 м, діаметр 55 м). У кургані виявлено 14 поховань; вісім з них датовано катакомбною культурою 20 – 16 ст. до н. е., одне – племен багатопружкової кераміки 17 – 15 ст. до н. е., чотири поховання через зруйнацію та погану збереженість датувати не вдалося [19].

У 1968 в селищі Павло-Кічкас науковий співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею А. Ширяєв дослідив зруйнований курган, що отримав назву «Запорізький». У залишках поховання сарматського часу 3 ст. до н. е. – 4 ст. н. е. знайдено золоті інкрустовані предмети: браслет з головами тварин на кінцях, дві платівки зі сценами боротьби звірів і вісім округлих фаларів із зображенням козла та розеток [20].

При будівництві Хортицького житлового масиву на правому березі Дніпра у 1969 А. Ширяєв розкопав курган між вулицею Лахтинською та проспектом Ювілейним (район сучасного ринку). Висота насипу 3 м, діаметр 30 м. У кургані виявлено два поховання скіфського часу 4 – 3 ст. до н. е. Одне з них було пограбоване в давнину, друге поховання добре збереглося. В ньому поруч з небіжчиком знайдено два залізні вістря списів, 104 бронзових вістря з дерев’яними залишками стріл, що зберігали синій та червоний кольори, ще два наконечники списів і одна бронзова ворварка. Цікаво, що у похованого скіфа череп був відсутній, але поруч знайдено дерев’яний виріб округлої форми, який дослідник вважав імітацією відсутньої при похованні голови [21].

На території дослідної станції в 1968 – 1969 археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР дослідила один курган з похованнями епохи бронзи 2 – поч. 1 тис. до н. е. та сарматського часу 3 ст. до н. е. – 4 ст. н. е. [22].

В районі заводу високовольтової апаратури в 1969 Б. Мозолевським розкопано курган епохи бронзи [23].

Науковий співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею С. Ляшко в 1976 дослідила залишки кургану на західній околиці міста поблизу вулиці Гудименка. Насип кургану був практично зруйнований розорюванням поля. При розкопках виявлено одне поховання катакомбної культури 20 – 16 ст. до н. е. [24].

У зв’язку зі спорудженням підприємства на західній околиці міста в 1981 – 1982 археологічна експедиція Запорізького обласного краєзнавчого музею під керівництвом З. Попандопуло дослідила низку курганів, що знаходилися на високому плато, розташованому в 1,8 – 6 км на захід від р. Дніпра, вздовж крупної балочної системи, відомої як Верхня Хортиця або Канцерівка.

Чотири кургани входили до складу двох могильників, один стояв поодаль. В 1-й курганний могильник мав три компактно розташованих насипи. Найбільший з курганів отримав назву «Бабурський». Досліджено цю групу в 1981. У 2-й могильник, що знаходився за 2,5 км на південний захід від першого, входило 12 насипів, вісім з яких були розкопані в 1982. Сім насипів були споруджені у скіфський час, лише курган № 2, найбільший у групі, насипаний в епоху бронзи. Курган № 1 «Бабурський» – займав крайнє східне положення у групі. Висота його 6,5 м, діаметр 55 м. Насип конічний з пласкою верхівкою, задернований. Курган споруджено у сім заходів: п’ять насипів пов’язані з похованнями ямного типу 2 пол. 3 – поч. 2 тис. до н. е., коли, головним чином склалася висота кургану. Дві останні досипки – катакомбного типу 20 – 16 ст. до н. е. і племен багатопружкової кераміки 17 – 15 ст. до н. е., які збільшили його діаметр (мал. 1.2). Всього в кургані було виявлено 22 поховання, з них: 8 ямних 2 пол. 3 – поч. 2 тис. до н. е., 8 катакомбних 20 – 16 ст. до н. е., 3 – багатопружкової кераміки 17 – 15 ст. до н. е. і 3 зрубних 16 – 12 ст. до н. е. [25].

У 1991 археологічною експедицією Запорізького обласного краєзнавчого музею (керівник З. Попандопуло) неподалік від балки Канцерівки відкрито два поселення епохи бронзи [26]. У 1996 по вулиці Сєдова археологічною експедицією Запорізької обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури під керівництвом А. Плешивенко досліджено курган, в якому виявлені поховання від неолиту до пізньої бронзи.

2010-2011 експедиція Запорізького національного університету під керівництвом С. Андрух і Г. Тощева провела археологічні дослідження в межах міста, по проспекту Радянському. Необхідність цього була викликана планами забудови ділянки. Загальна розкрита площа склала 5100 м2. Розкопано 5 курганів. Насипи з кромлехами № 1, 3-5 містили по 1 скіфському похованню пограбованому в давнину. Курган № 2, зведений над похованням ямної культури з гостродонною посудиною. В насип впущене катакомбне поховання з керамікою ямного вигляду. В ранньоскіфський час в кургані споруджений кромлех. Поховання, яке знаходилося в центрі кромлеха, План поховання. «Бабурський» курган.

супроводжувалося кам’яною застібкою, корчагою, кістяними «цвяшками». Особливу увагу привертає антропоморфне зображення, вбудоване в кромлех. Скіфська статуя, яка датується 6 ст. до н.е., була орієнтована на захід, лежала обличчям вгору.

За станом на 01.01.2014 на території міста (включно з о. Хортиця) нараховується 51 пам’ятка археології.

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 8 – 12.