Менонітський цвинтар
Дмитро Кобалія
Розмір зображення: 800:579 піксел
Фото 4 жовтня 2022 р. з сайту
Менонітський цвинтар, кін. 18 ст. (іст.). Північно-східна частина о. Хортиця, верхів’я балки Ганнівки (Довгої), в центрі сучасного цвинтаря.
З метою швидкого заселення земель півдня царський уряд звернув увагу на можливість використання іноземних переселенців. Але у бажанні надати південні землі іноземним землеробам приховувалося намагання отримати з цієї акції політичні дивіденди. Хвиля переселення пов’язана також з історією Запорозького краю, яка розпочалася з кінця 80-х 18 ст,. коли уряд Катерини II у 1786 запросив до Росії менонітів (представники однієї з протестантських сект, що виникли в Європі ще у 16 ст.), які потерпали від утисків прусського уряду. Колонія на острові заснована у 1789. Сюди, на Хортицю, прибуло 18 сімей німців-менонітів із м. Данцига. Колоністам було надано ряд пільг: на кожного чоловіка відпускалося по 65 десятин землі, сім’я отримувала 500 крб. на господарство, німці назавжди звільнялися від військової служби і на 30 років від податків.
Цвинтар, закладений колоністами, використовувався до 1916, коли колонія припинила своє існування. Я. Новицький добре описав цвинтар на поч. 20 ст.:
«З північного високого боку балки Довгої лежить німецьке кладовище. В невеликому віддаленні від нього підноситься пагорбок – гранітна плита, а біля неї монумент, який поставлено першому колонізатору менонітів Якобу Гепнеру, котрий народився, як видно з напису, 1748 року і помер 1826. На монументі, який поставлено 1899 на спогад про столітнє перебування менонітів у Росії, на північному боці напис: «Памяти уполномоченного Якову Гепнеру от хортицких и молочанских друзей 1899 г.»; на південному: «Вспомни дни бдения, помысли о летах прежних родов, что Господь сделал для них».
Загальне кладовище обставлено також гранітними плитами з відповідними епітафіями. Більш недавні могили устелені товстим шаром білого піску, обсаджені декоративними рослинами, як ялинки та туї і квітками довголітньої лілії». На сьогодні збереглося біля 40 надгробків, більшість яких сконцентровані у середині сучасного цвинтаря. Усі збережені надгробки можна розділити на кілька типів: ранні, що представляють собою гранітні стели без обробки з написами, що датуються 1-ю половиною 19 ст. і містять кілька імен.
Пам’ятники 2-ї половини 19 ст. витесані з вапняку чи відлиті. Плити мають прямокутну форму з напівсферичним верхнім краєм, іноді з кутовимм уступами з написами в готичному стилі. Можна прочитати написи на могильних пам’ятниках Антона Бергіл, 1820 – 1902, Абрама Палатна, 1823 – 1906, Марії Гільдебрандт, 1883 – 1900, Вільяма Гільдебрандта, 1894 – 1905, Анни Вебе, 1874 – 1898 та інші. На окремих пам’ятниках, у верхній частині стели викарбовано якір.
Надгробок Ротарми Гільдебрандт має вигляд відкритої Біблії, яка покладена на спеціальну тумбу. На сторінках викарбовано рядки святого писання. Інший надгробок мав вигляд хреста, від якого збереглася нижня частина.
В результаті активного використання цвинтаря у 20 ст. більшість поховань повністю втрачені сучасними похованнями. Багато надмогильних пам’ятників мають сліди пошкоджень.
[Карагодин А. Из истории заселения юга Украины немецкими колонистами (XVIIIXIX) // Из прошлого Запорожья. Материалы к спецкурсу по истории краеведения для студентов и учителей истории. – Запорожье, 1992. – С. 18-21; Новицький Я. Острів Хортиця на р. Дніпро. – Запоріжці, 1993. – С. 365-368.]
Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 277.
Більше фотографій: