2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Міські укріплення

До складу системи фортифікацій Старого міста входять західні, північно-західні, південно-західні та східні укріплення.

Західні укріплення – це фортифікаційні споруди Старого й Нового замків, Замковий міст, Міська брама та Вірменський бастіон.

Старий замок є головним форпостом Старого міста. Розташований він на видовженому скелястому мисі, що сполучається з островом Старого міста мурованим Замковим мостом.

Первісні муровані укріплення в межах мису, віднайдені у 80-х роках XX ст, датуються 2 – 3 ст. Їхня поява пов’язується з періодом Траянових воєн, зокрема з римською окупацією Дакїї [ну, це повна фантастика, навіть не наукова. – Прим.М.Жарких]. Вони представлені залишками оборонного поясу, що складався з 10 відомих на сьогодні башт та відтинків вапнякових мурів, розміщених вздовж пруга скелястого мису та по лінії західного замкового муру (дослідження Є. та О.Пламеницьких). Башти мають невисокий ступінь збереженості. Найкраще збереглася Мала Південна, що ввійшла до пізнішої системи укріплень південної батареї замку. Башти майже квадратні в плані (розміри сторін – 5,0; 7,4; 8,0 м). їхньою особливістю є розімкненість із внутрішнього боку та непрямі кути (85°). Типологічне вони наближаються до башт дакійських фортець Румунії, Болгарії та римських фортець Тіри й Ольвії.

Фрагменти цього давнього оборонного поясу в XI ст. частково ввійшли до давньоруського замочку, безбаштового на першому будівельному етапі та трибаштового – на другому, розташованого на підвищеній терасі, яка в структурі сучасного замку локалізується в його західній частині. Дві західні башти майже квадратні (розміри – 5,8:6,75 та 5,2:6,2 м ззовні), східна – овальна. Характерною особливістю укріплення є наявність у мурах зубців та щілиноподібних бійниць. Товщина оборонних мурів – 1,45 м (вище обрізу бойового ходу – 0,8 м), баштових стін – 1,4 та 0,8 м. Подальша еволюція замку в XII-XIII ст. відбувалася шляхом розбудови укріплень XI ст.: з боку поля зводиться новий оборонний мур з прямокутними в плані баштами – Малою Південною, Денною, Пороховою, Старою “Рожанкою” (дві останні не збереглися), розрахованими на лобовий обстріл.

Наприкінці XIV – в середині XV ст. реалізовано нову оборонну концепцію замку. Площа його збільшилася в східному напрямку, в бік перешийку, що з’єднував замковий мис з острівною частиною міста, з 700 кв.м до 6 га. Він набув видовженої полігональної в плані форми. Зросла кількість башт, які вже відповідали засадам флангового обстрілу: з’явилися башти Чорна, Лянцкоронська, дві Комендантські, “Рожанка”, Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, “Ковпак”, Папська. Водночас модернізовано старі башти. Роботи цього етапу розпочав краківський воєвода Спитко з Мельштина. Функція замку полягала в обороні головної дороги, що вела до міста, попід північними замковими мурами та крізь 1-й ярус Лянцкоронської башти. Згодом її було перенесено північніше, на самий пруг мису.

Будівельний етап кінця XIV – середини XV ст. на декілька наступних століть визначив архітектурно-функціональну програму замку. Різне функціональне призначення в схемі оборони замку зумовило рину архітектурну типологію башт. Так, башти Лянцкоронська, “Рожанка” та Тенчинська належали до типу “краківських” башт, які завершувалися парапетом з бійницями й аркатурним поясом та високим конусоподібним дахом. Папська башта, розрахована на гарматний обстріл далеких підступів, відзначалася висотою, а полігональна форма плану її верхніх ярусів значно збільшувала сектор обстрілу. Важливу функцію оборони від поля з південно-західного боку виконувала масивна й висока Денна башта.

Наступну модернізацію замку здійснено в середині XVI ст.: потовщено й підвищено оборонні мури, завершено будівництво Ласької башти, розпочате в 2-й половині XV ст., збудовано Нову Східну й Нову Західну башти, східний замковий мур з брамою та підземною галереєю, палац старости, цегельню, пекарню, каменотесну майстерню. В існуючих баштах реконструйовано бійниці, що дало змогу пристосувати їх до нових видів вогнепальної зброї та збільшити сектори обстрілу. Подвір’я замку було переплановано, з двох зовнішніх боків влаштовано рови. У зв’язку зі зміною трасування попід північними мурами замку перебудовано Пільну браму. Роботами з реконструкції замку, що на той час налічував уже 18 споруд, керував Іоб Претфус – королівський архітектор та військовий інженер.

На початку XVII ст. оборонна концепція замку знову зазнала суттєвих змін у зв’язку з будівництвом перед його західною стороною укріплень нової на той час бастіонної системи, що дістала назву Нового замку. Однак, на думку сучасників, бастіонні фортифікації не так підсилили, як послабили замок, полегшивши здобуття його турками в 1672 р. Під час турецької облоги деякі споруди замку були зруйновані, зокрема, дуже постраждали Чорна та Нова Західна башти. В період турецького панування частина споруд зазнала ремонтів і перебудов.

Протягом XVIII ст. під керівництвом військових інженерів X.Дальке, Я.де Вітте та С.Завадського в замку добудовуються південні й частково західні мури, споруджуються південна й північна батареї (південний та північний двори) вздовж довгих його сторін, споруджуються мури передмостових укріплень, реконструюється Пільна брама. Ці роботи можна вважати завершальними у формуванні складного оборонного комплексу. У XIX ст. замок втратив своє стратегічне значення, у зв’язку з чим частину його укріплень (Пільна й Підзамецька брами, башта св. Анни на Замковому мості) було розібрано.

Архітектурно-археологічні дооццження та реставрацію Старого замку в 1963-1984 рр. проводила Є.Пламеницька. Проект реставрації комплексу Старого й Нового замків і Замкового мосту опрацювала в 1999 р. О.Пламеницька.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 258 – 259.