Службовий будинок

Олена Конакова, Вікторія Черкаско

Розмір зображення: 681:484 піксел

Службовий будинок з трапезною 1822, у якому містився штаб 38-ї армії Південно-Західного фронту (архіт., іст.). Вул. 1 Травня, 31. На червоній лінії забудови вулиці. Архітектор невідомий. Первісно використовувався як службовий будинок з трапезною собору Покрови Пресвятої Богородиці.

Є одним із 2 будинків, які через схожість і близьке розташування один до одного називають «близнятами» (№ 29 та № 31). Однак при загальній тотожності екстер’є- рів будинки мають різні планування приміщень та різне оздоблення основними декоративними елементами. Розташування на достатньо похилому рельєфі зумовило одноповерховість з боку головного фасаду будинку та двоповерховість з боку двору. Виконаний з високоякісної червоної цегли у т. зв. «цегляному» стилі з використанням елементів давньоруського зодчества.

У плані прямокутний, з масивними наріжними ризалітами головного та дворового фасадів із входами. За насиченістю декоративного оздоблення всі фасади вирішені достатньо рівнозначно. Проте головний фасад відрізняється більшою пластичністю і має визначену вісь симетрії, порушену лише парадним входом у правому ризаліті. Кути ризалітів оформлені наріжними тричетвертними безордерними колонами на високих базах. Парадний вхід обмежений пілястрами з «дзеркалами», що умовно підтримують трикутний фронтон з декором ступінчастого малюнка. Аналогічно вирішене оздоблення віконного прорізу лівобічного ризаліту. Цоколь по всій довжині головного фасаду має декоративне оздоблення у вигляді елементів геометричної форми, що є достатньо рідкісним явищем в архітектурі Слобожанщини.

Центральна частина головного фасаду, межі якої окреслені ризалітами, виділена стрічками декору геометричного малюнка («хрестики», кола) над прямокутними й арочними вікнами. Самі стрічки вписані у стилізовану аркаду, гути різної довжини тощо. Вікна прикрашені рельєфними сандриками, замковими каменями. Арочні завершення мають оздоблення у вигляді кокошників. Підвіконня об’єднані по всій довжині фасаду профільованим карнизом з окремими гутами та стилізованими важками. Між вікнами – фігурні «дзеркала», пілястри, декоровані деталями прямокутної форми. Оздоблення головного фасаду виділене фарбою білого кольору. Дворовий фасад вирішений також декоративно. Симетрія його порушена ризалітами різного об’єму.

Наріжні частини ризалітів заокруглені. Пластичні деталі у вигляді рельєфних стрічок, гут, геометричних фігур, «дзеркал», замкових каменів, стилізованих фронтонів зосереджені на рівні другого поверху. При виконанні окремих декоративних деталей використана високоякісна фігурна цегла. Особливої декоративності дворовому фасаду надають виразні фронтони складної форми на завершенні ризалітів, що також є достатньо рідкісним рішенням, не характерним для архітектури Слобожанщини. У деяких приміщеннях будівлі зберігалися церковні коштовності, панікадила та книги, також будівля використовувалася як трапезна для високопоставлених гостей. Одне із приміщень слугувало вбиральнею, в якій перевдягалися священики, зберігалося їхнє церковнообрядове вбрання.

1931 собор закрито, і незабаром у будівлі розмістився військкомат. У трав.-черв. 1942 разом із військкоматом тут розташувався штаб 38-ї армії Південно-Західного фронту, командував якою Москаленко Кирило Семенович (1902 – 85) – генерал-майор артилерії (1942), Маршал Радянського Союзу (1955), двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1978), Герой ЧССР (1969).

К. Москаленко брав участь у розробці Барвінківсько-Лозівської операції, кінцевою метою якої мало бути визволення Харкова (Харківська битва, 12 – 29 трав. 1942). Перша спроба наступу радянських військ була невдалою. Значна частина воїнів загинула, тисячі потрапили в полон противника (т. зв. Харківський котел). Штаб К. Москаленка вивів з облоги 22 тис. бійців 6-ї, 8-ї, 38-ї та 39-ї армій.

Барвінківсько-Лозівська операція, яку готував штаб 38-ї армії, планувалася як прорив гітлерівської оборони на межі 6-ї і 7-ї польових армій вермахту між містами Балаклія та Артемівськ (тепер м. Бахмут), розвиток наступу на Запоріжжя, і введення радянських військ у тил донбасько-таганрозького угрупування противника, відрізавши шляхи відступу ворожих військ на захід.

На початку травня німецьке командування вирішило провести допоміжну операцію під кодовою назвою «Фрідерікус-II», яка передбачала захоплення Куп’янська і плацдарму на лівому березі р. Оскіл. Головний удар німецькі війська завдали 10 черв. 1942 з Чугуївського плацдарму в напрямку Куп’янська. 277-а стрілецька дивізія, не витримавши удару, дала змогу наблизитися німецьким танкам до Куп’янська на 40 кілометрів. Радянські війська перегрупувалися, і їм вдалося тимчасово припинити наступ німців, які змінили напрям удару, прагнучи вийти до міста через Великі Хутори.

Втілення німецького задуму було ліквідовано контрударом радянських військ. Наступ нацистів стримувався 1-ю винищувальною протитанковою дивізією та 277-ю стрілецькою дивізією; 850-й полк 277-ї дивізії готував оборонні споруди на лівому березі р. Оскіл. На серед. черв. утворилася нова лінія фронту між радянськими військами, які обороняли Куп’янськ, і німецькими, які вели наступ. 19 черв. 1942 було окуповане с. Сенькове, пізніше – села Кругляківка, Синиха, Лісна Стінка. 22 черв. розпочався 2-й наступ на Куп’янськ. Тепер бої розгорнулися на ближніх підступах до міста, німці перейшли у рішучий наступ на ділянці фронту, де розташовані села Середній Бурлук, Аркадівка. 24 черв. 1942 Куп’янськ був окупований ворогом.

У 1943 війська під командуванням К. Москаленка брали участь у БєлгородХарківській наступальній операції. Штаб часто відвідували: маршал Радянського Союзу С. Тимошенко (командувач Південно-Західного фронту), генерал-лейтенант І. Баграмян, начальник штабу Південно-Західного фронту (з 1955 – маршал Радянського Союзу), член військової ради фронту М. Хрущов та ін. військові діячі; узгоджували різні військово-організаційні питання керівники УРСР і Харківської області. До 2013 тут розміщувався Куп’янський райвійськкомат.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013 відбулося об’єднання військових комісаріатів у один військовомобілізаційний заклад, з цього часу в будинку кол. службовому будинку Свято-Покровському собору міститься Куп’янсько-Шевченківсько-Дворічанський районний військкомат.

1994 на будинку, праворуч від лівобічного входу, встановлена меморіальна дошка (0,5 × 0,7 м) з силуміну.

Джерела та література:

Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. думка, 2003-2013. – Т. 1, 5, 7, 10.

Кукса М. Війна, Куп’янщина, Пам’ять. 60- річчю Великої Перемоги присвячується. КПЛ. Куп’янщина, події, люди. – Куп’янськ, Балаклія: ВД «Балдрук», 2005.

Москаленко К. С. // Советская военная энциклопедия. – М.: Воениздат, 1978. – Т. 5.

Кукса М. Куп’янщина в потоці історії. – Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2009.

Кукса М. Подвиги батьків – спадщина синів // Книга пам’яті України. Харківська область: У 20 т. – Х.: Наукова редакція Харківського обласного видання Книги Пам’яті України, 1996. – Т. 9.

Удовик І., Кукса М. Україна, Слобожанщина, Куп’янщина. – Куп’янськ: Друкар, 1998. – Кн. 1.

Матеріали поточного архіву відділу пам’яток історії Обласний комунальний заклад «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини».

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України: Харківська область. . – К.: 2018 р., с. 39 – 41.