Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Перемога над собою

Віктор Зубенко

Дата: 30.08.2007

[Перша частина присвячена київському музею медицини]

Ця історія, на відміну від попередньої, ще не закінчилися хеппіендом. Через це вона ще більш цікава для спостереження. Знову епіцентром музейного конфлікту став Київ. На його околицях у с. Пирогові у 1970-73 рр. почали створювати Державний музей народної архітектури і побуту. За 35 років своєї історії музей став найкращим українським скансеном, де експонується понад 300 зразків народної архітектури.

Музейники зібрали унікальну етнографічну колекцію з побутових речей, перлин народного декоративноужиткового, сакрального мистецтва тощо. Зараз Музей в Пирогові (який передали до відання НАН України) є справжнім центром відродження народних ремесел, традицій, обрядів. Він перетворився на улюблене місце відпочинку сотень тисяч людей.

Зрозуміло, що великий потік відвідувачів, зручна транспортна розв’язка та десятки гектарів землі у мальовничій місцевості стали об’єктом «пильної уваги» різноманітних підприємців. Чергова атака розпочалася восени 2006 р. 26 жовтня 2006 р. Київська міська рада виділила ТОВ «Науково-виробнича фірма «Укрінвестбуд» 9,8 га землі для «будівництва, експлуатації і обслуговування готельно-розважального та кінноспортивного клубу». Адреса землевідводу – вул. Академіка Заболотного, 29.

Громадськість і самі музейники не одразу зрозуміли, у чому небезпека. Адже такої адреси на карті Києва немає. Виявилося, що ця ділянка знаходиться точнісінько в охоронній зоні перед в’їздом до музею. Фактично під забудову міські депутати віддали поле, яке виконувало функцію буфера, захищало музей від техногенного навантаження. Крім цього майбутнє будівництво назавжди могло змінити унікальний ландшафт, в якому розташовані пам’ятки. Це порушило б концепцію музею – показати витвори людей в автентичному середовищі, у гармонії з природою.

Слід зауважити, що Київрада прийняла рішення без необхідних погоджень з порушенням діючих нормативних актів, бо охоронні зони музею були затверджені Міністерством культури і туризму. Музейники організувалися і розпочали боротьбу. Знову, як і у випадку з Національним музеєм медицини, вони залучили на свій бік ЗМІ. Контакт з журналістами вдалося налагодити, багато в чому завдяки тому, що заступник директора музею Олексій Доля є постійним організатором тематичних заходів за участі народних майстрів, різноманітних фестивалів. До його думки прислухаються.

Було проведено низку пресконференцій, знято декілька сюжетів на ТБ. Колектив музею мобілізував своїх симпатиків і організував пікетування КМДА та Київради. Внаслідок такого організованого опору сесія Київської міської ради 21 грудня 2006 р. скасувала своє рішення про виділення землі. Але на цьому протистояння не закінчилося, бо «приз» для забудовників був надто коштовний.

У квітні 2007 р., коли вся країна обговорювала укази президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради, до порядку денного чергової сесії Київради був внесений проект рішення… про скасування рішення від 21 грудня 2006 р. Формулювання були обрані такі, щоб заплутати усіх.

Втім, музейники, які отримали інформацію за ніч до засідання, зуміли на ранок зібрати пікет під стінами КМДА, запросити журналістів. Вони змогли привернути увагу частини депутатського корпусу до провокаційної затії. У підсумку питання про поновлення землевідводу тричі ставилося на голосування, але не отримало необхідної кількості голосів. Однак, його лобіював досить потужний бізнес. Ініціаторам забудови вдалося перенести розгляд питання на травневу сесію Київради.

24 травня 2007 р., коли всю увагу ЗМІ і політиків було прикуто до подій навколо захоплення Генпрокуратури, київські депутати знову надали згадану землю під забудову. Ситуація ускладнювалася тим, що в Київраді існує досить складний бюрократичний механізм оформлення рішень сесії. До моменту, поки відповідний проект не підписаний мером Києва, рішення формально не існує. Але оформлення цього паперу може тривати до 3-х місяців. Відповідно, в цей термін дії депутатів не можна оскаржити в суді.

За три місяці будівельники можуть вирити котлован, залити фундамент і збудувати половину стін. Навіть, якщо суд скасує рішення, прийдеться мати справу з реальною ситуацією, коли на спірній території вже розгорнутий будмайданчик.

Музейники вирішили не гаяти час. Вони звернулися безпосередньо до президента Віктора Ющенка, який разом з родиною завітав до музею на День гончаря. Музейники розповіли Віктору Андрійовичу всі нюанси проблеми. Внаслідок чого 25 червня 2007 р. президент видав Указ № 553/2007 «Про невідкладні заходи щодо розвитку Музею народної архітектури та побуту України НАН України».

В Указі серед іншого містилося звернення до Генпрокуратури перевірити законність виділення землі під забудову. Під час перевірки прокуратура міста Києва дійшла висновку про наявність порушень і опротестувала неправомірне рішення. Зараз музей перебуває в очікування чергової розв’язки…

Музеї можуть змусити рахуватися з їхніми інтересами владу і суспільство. Головне – перемогти себе, перестати боятися. Шлях до успіху – поєднання юридичних та публічних методів боротьби. Рано чи пізно накопичиться така кількість музейних перемог над агресорами, що це стане нормою. Тягатися з музеями стане «собі дорожче». Активні виступи кожного музею наближають цей час.

Підсумовуючи написане, хочемо зауважити, що зазіхання на музейне майно не припиняться ніколи. Це очевидно. Проте, рішучі і кваліфіковані дії музейних працівників можуть значно зменшити апетити загарбників. Він може прийти досить скоро, якщо музеї об’єднаються і дієві асоціації. Але це вже – тема іншої статті.

Джерело: “Музейний простір України”