Міністерська жіноча гімназія
З вересня 1892 до літа 1914 у флігелі діяла Міністерська жіноча гімназія. У 1915–20 винаймала помешкання в інших гімназіях, залишаючись власником цього будинку. Заснована 1869, заняття розпочались у січні 1870.
Спочатку містилася в найманих приміщеннях: на Андріївському узвозі, 5 (до 1874), вул. Софійській, 20/21 (до 1878), вул. Михайлівській, 24-д (до 1892). З серпня 1909 мала назву – Київська жіноча гімназія св. княгині Ольги. У Міністерській гімназії навчалися дівчата усіх станів і віросповідань.
1895 число гімназисток становило 553 особи, у січні 1918 – 675. Складалася з шести загальних і сьомого підготовчого класів. Тим, хто закінчив шість класів, видавався диплом на звання вчительки початкових класів, після закінчення семи – домашньої вчительки.
Гімназія була представлена на 1-й гігієнічній виставці в Санкт-Петербурзі і Всесвітній художньо-промисловій виставці в Чикаго 1893, Всеросійській художньо-промисловій виставці 1896 у Нижньому Новгороді, Всесвітній виставці в Сен-Луї і на 2-му Міжнародному конгресі навчання малюванню в Берні 1904, Всеросійській промисловій виставці 1913 в Києві.
1889–1904 навчальний заклад очолював директор Другої чоловічої гімназії О. Попов.
У 1904–20 директором гімназії був Стороженко Микола Володимирович (1862–1942) – історик, педагог, громадський діяч. Водночас у 1909–15 – директор Першої Київської гімназії, 1902–12 – гласний Міської думи. Був членом Київської Громади, Київського відділення Військово-історичного товариства, товариства Червоного Хреста.
З 1893 співробітничав у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів при Київському університеті. Досліджував історію України, публікувався в «Университетских известиях», «Киевской старине», виданнях комісії. Емігрував до Югославії.
У цьому корпусі в гімназії викладали відомі вчені і педагоги.
1912–14 російську мову – Адріанова (Адріанова-Перетц) Варвара Павлівна (1888–1972) – літературознавець, чл.-кор. ВУАН (з 1926) і АН СРСР (з 1943). Дружина професора Київського університету В. Перетца. 1905 закінчила цю гімназію з золотою медаллю із званням домашньої вчительки, працювала в приватних жіночих навчальних закладах Києва, 1912 закінчила університет. 1914 переїхала до Петрограда.
1908–12 світський спів – Алексєєва-Юневич Марія Павлівна (1848–1922) – оперна співачка (сопрано). Водночас працювала в Музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства (1886–1913).
1878–1919 російську мову – Берло Ганна Львівна (1859–1942) – філолог, історик, перекладачка. 1876 закінчила цю гімназію із званням домашньої вчительки. Написала популярний підручник з російської граматики, 1-а частина якого – «Етимологія», видана коштом гімназії 1903, мала дев’ять перевидань; 2-а частина підручника – «Синтаксис» – вийшла 1905, п’ять перевидань. 1919 видала «Українську граматику: Підручник для середніх та вищих початкових шкіл». Брала активну участь в українському національному русі: член київської «Просвіти», Українського наукового товариства в Києві. Перекладала твори англійських та французьких класиків. З 1919 – науковий співробітник УАН.
1873–94 російську мову – Науменко Володимир Павлович (1852–1919) – філолог, історик, державний і громадський діяч, у 1917–18 – член Української Центральної Ради, куратор Київської шкільної округи, міністр освіти Української Держави. З 1875 – член Київської Громади, її скарбник, з 1882 – співробітник, з 1893 – редактор журналу «Киевская старина».
1879–1908 історію – Щербина Володимир Іванович (1850–1936) – історик, громадський діяч, чл.-кор. ВУАН (з 1925). Одночасно з 1879 працював у Київському піхотному юнкерському училищі, з 1903 – в жіночій гімназії при Київській євангелістсько-лютеранській церкві. Член київських товариств попечительства про народну тверезість, старожитностей і мистецтв, грамотності, Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, Історичного товариства Нестора-літописця, товариш голови Українського історичного товариства і Київської комісії народних читань. У липні–серпні 1896, 1897, 1901–04 виконував обов’язки управителя гімназії. Пізніше працював у приватних навчальних закладах, у 1920-х рр. – керівник Комісії Києва та Правобережжя Історичної секції ВУАН.
У цьому будинку в гімназії також викладали: словесність – В. Александрович (працював з 1888), російську мову, словесність і педагогіку – О. Істомін (1889–1920), математику – З. Архимович (1895–98) та І. Рекашев (1892–95) й ін.
У березні 1906 педагогічна рада обрала попечительницею гімназії Є. Терещенко – дружину відомого підприємця і доброчинця О. Терещенка.
Тут навчалися дочки відомих київських діячів: професора Київської духовної академії О. Булгакова – Олена; підприємця О. Терещенка – Марія; викладача Першої гімназії, старогромадівця Я. Шульгина – Надія; історика, викладача гімназії В. Щербини – Ганна, Марія, Олександра; сестра майбутнього артиста балету і балетмейстера С. Лифаря – Євгенія; майбутня оперна співачка, народна артистка УРСР М. Донець-Тессейр (справж. – Де Тессейр) та ін.
1915 частина учениць, викладачів, класних дам та інших службовців перебувала в евакуації, будинок було передано для розміщення 2-ї роти Третьої Київської школи прапорщиків при КВО і лазарету (розміщувався тут до листопада 1917). У зв’язку з цим Міністерська гімназія винаймала приміщення для занять у другу зміну в гімназіях В. Жеребцової (вул. Володимирська, 16) і М. Стельмашенка (пров. Рильський, 10). У жовтні 1920 гімназію перетворено на школу № 169 (містилася на сучасній вул. М. Коцюбинського, 12).
У листопаді 1917 – січні 1918 будинок гімназії займала Всеукраїнська рада військових депутатів, обрана І Всеукраїнським військовим з’їздом (відбувся у травні 1917 в Києві), у повному складі кооптована до Української Центральної Ради. Спочатку налічувала 132 члени, у листопаді 1917 їх число збільшено до 158. Склад ради переобирався на ІІ і ІІІ Всеукраїнських військових з’їздах. Виконувала роль вищого координаційного органу комітетів і рад солдатських, матроських, офіцерських депутатів, створених військовими-українцями. Діяла паралельно з Українським генеральним військовим комітетом УЦР, разом з яким була покликана спільно з армійськими, корпусними, дивізійними та полковими радами і комітетами прискорити процес формування українських військових частин, ініціювати їх переведення на територію України. Після проголошення Української народної республіки, реорганізації УГВК її роль була поступово знівельована.
Президію ради очолював Березняк Саватій Іванович – солдат штабу 11-ї армії Південно-Західного фронту, член УПСР, УЦР і Малої Ради, комісій зі складу УЦР і з законодавчих внесень.
До Всеукраїнської ради входили відомі діячі Української революції. Серед них – Авдієнко Михайло Овер’янович (1892-?) – писар управління розвантажувального батальйону у Петрограді, представник військових українців Петроградського гарнізону на Українському національному з’їзді, член УСДРП та її ЦК, УЦР і Малої Ради, гласний Київської міської думи, пізніше – один з лідерів українських націонал-комуністів (репресований);
Врублевський Микола Євтихійович (1897–1918) – прапорщик 290-го піхотного запасного полку КВО, член УСДРП, президії Всеукраїнської ради військових депутатів, УЦР, в 1918 – член КП(б)У, народний секретар освіти першого радянського уряду України (вбитий військами Директорії);
Гермайзе Осип Юрійович (Самуїл-Йосиф Геніх; 1892–1958) – солдат 2-го запасного саперного батальйону (Київ), член УСДРП, президії Всеукраїнської ради військових депутатів, УЦР і Малої Ради, комісії УЦР з розробки проекту статуту автономії України, пізніше – відомий історик, керівник Археографічної комісії, Комісії порайонного дослідження Лівобережної України, секції методології та соціологічного обгрунтування історії науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН (репресований);
Левченко Яків Прокопович – єфрейтор 86-го піхотного запасного полку (м. Летичів, Полтавська губ.), член УСДРП, секретар УЦР;
Панченко Михайло Юрійович (1885–1938) – поручик (Московський військовий округ), член президії Всеукраїнської ради військових депутатів, УЦР і Малої Ради, ЦК УПСР, пізніше – член УКП (боротьбистів), нарком освіти УСРР (1919), кіносценарист, драматург (репресований 1933);
Постоловський Антін Олексійович (1889–1991) – фейєрверкер 49-ї артилерійської бригади 9-ї армії Румунського фронту, член УПСР, УЦР і Малої Ради, секретар УЦР (емігрував);
Тютюнник Юрій Йосипович (1891–1929) – прапорщик 228-го піхотного запасного полку (Харків), згодом служив в Одеському військовому окрузі, член УПСР, УЦР, один з організаторів Звенигородського коша Вільного козацтва, кошовий отаман, пізніше – генерал-хорунжий Армії Української народної республіки (1929 заарештований, розстріляний в Москві);
Шинкар Микола Іларіонович (? – 1920) – штабс-капітан 11-го Фінляндського стрілецького полку 7-ї армії Південно-Західного фронту, член УЦР, сотник українізованої частини, завідувач оперативного відділу Генерального секретарства військових справ, командувач КВО (з грудня 1917), головнокомандувач військових частин УЦР на протибільшовицькому фронті (січень-лютий 1918), пізніше – командир повстанських загонів на Полтавщині, які воювали проти Гетьманату і Директорії (загинув у бою з військовими частинами останньої).
Впродовж 1918–19 у флігелі містилися військові підрозділи армій, які дислокувалися в Києві під час змін влади.
1917–19, за Української Центральної Ради, Української Держави, Директорії Української народної республіки частину приміщень будинку на вул. Терещенківській, 4 займали департаменти Генерального секретарства – Міністерства народної освіти, у т. ч. департамент позашкільної та дошкільної освіти.
З серпня 1917 до березня 1919 його очолювала Русова Софія Федорівна (1856–1940) – педагог, громадська і культурно-освітня діячка, одна з організаторів українського жіночого руху. Член УЦР, засновниця і голова Всеукраїнської учительської спілки (1917–18), Товариства шкільної освіти й Української науково-педагогічної академії (відкрита у вересні 1917), член редколегії журналу «Вільна українська школа». Співзасновниця і директор видавництва «Українська школа». Під її керівництвом в Україні створювалися осередки «Просвіти», народні будинки, школи для дорослих, курси українознавства, підручники для українських шкіл. Брала участь у діяльності Всеукраїнської шкільної ради, розробці програми єдиної школи, що мала базуватися на національній основі та принципах державно-громадського виховання. Одночасно викладала методику географії України в науково-педагогічній академії. Досліджувала проблеми педагогіки, творчість українських письменників. 1919 разом з урядом Української народної республіки виїхала до Кам’янця-Подільського, де викладала педагогіку в університеті.
Емігрувала.
26 червня 1920 будинок реквізовано радянською владою. З 1920-х рр. у комлексі споруд Міністерської гімназії містилися установи ВУАН (з 1936 – АН УРСР, з 1994 – НАН України).
У 1920-х рр. у будинку на сучасній вул. Терещенківській, 4 розмістилися: на першому поверсі секретаріат Президії ВУАН і видавництво, на другому – Ботанічний кабінет (музей), Гербарій, кафедра народного здоров’я, медичні комісіі, кабінет гігієни, фізкультури, комісія математичної статистики та інші академічні установи.
Після закінчення будівництва корпусу на сучасній вул. Б. Хмельницького, 15 – вул. Володимирській, 55 впродовж 1928–29 тут розмістились інститути, лабораторії, кабінети, музеї, біліотека та інші установи ВУАН, на вул. Володимирській, 55 влаштовано конференц-залу.
До кін. 1930-х рр. у будинку (вхід з вул. Володимирської, 55) на другому поверсі містився кабінет президента ВУАН (з 1936 – АН УРСР), в якому працювали: до грудня 1929 – Заболотний Данило Кирилович (1866–1929) – мікробіолог і епідеміолог, акад. ВУАН (з 1922) і АН СРСР (з 1929), президент ВУАН (1928–29); з 1929 – Богомолець Олександр Олександрович (1881–1946) – патофізіолог, акад. ВУАН (з 1929), АН СРСР (з 1932), АН БРСР (з 1939), почесний член АН Груз. РСР(з 1944), акад. АМН СРСР (з 1944), президент ВУАН – АН УРСР (1930–46). З 1945 кабінет президента АН УРСР (з 1994 – НАН України) розташовуєтьсяя на вул. Володимирській, 54.