Інститут економіки
1944–60 в будинку містився Інститут економіки АН УРСР (з 1994 – НАН України). Заснований 27 липня 1936 на базі Інституту економіки Української асоціації марксистсько-ленінських інститутів та Інституту сільськогосподарської економіки Наркомзему УСРР. До 13 грудня 1936 мав назву – Аграрно-економічний інститут. 1937 до його складу увійшов Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР. Раніше Інститут економіки розміщувався на вул. Володимирській, 35; у 1960–77 – на сучасній вул. М. Грушевського, 4 (див. ст. 89.6); з 1977 – на вул. Панаса Мирного, 26.
У цьому будинку в інституті працювали відомі вчені.
1944–47 – Воблий Костянтин Григорович (1876–1947) – економіст, статистик, акад. УАН (з 1919), віце-президент ВУАН (1928–30), заслужений діяч науки УРСР (з 1944). В інституті – з 1939, завідувач відділу, директор (1942–47). Одночасно – завідувач кафедри економічної географії Київського університету (1944–47), член Державної планової комісії РМ УРСР (1945–47) і Вченої ради Відділу суспільних наук АН УРСР (1947).
Наукові праці з питань розвитку продуктивних сил України (зокрема в цукровій промисловості), комплексного розв’язання проблем Великого Дніпра, економічної географії і географічного районування республіки, історії торгівлі і промисловості, організації та методики наукових досліджень. За редакцією і за участю вченого 1945 вийшла перша фундаментальна праця науковців інституту з економічної географії України (ч. І).
1945–55 – Лященко Петро Іванович (1876–1955) – економіст, чл.-кор. АН СРСР (з 1943), акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки РРФСР (з 1943), член ряду іноземних наукових товариств. У зазначений період – старший науковий співробітник інституту.
Досліджував проблеми історії народного господарства, економічної думки, хлібної торгівлі, економічного районування країни. Автор капітальної праці «Історія народного господарства СРСР» (т. 1–3; вид. 1938, 1948, 1956), за яку відзначений Державною премією УРСР (1949).
1953–60 – Нестеренко Олексій Олексійович (1904–97) – економіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1974), директор Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (1951–53). У період роботи в цьому будинку – директор інституту (1953–65), одночасно – завідувач кафедри історії народного господарства Київського університету. З 1966 – професор Київського торгово-економічного інституту.
Досліджував проблеми політичної економії, історії народного господарства України, закономірності розвитку її промисловості і продуктивних сил, формування робітничого класу.
1960–65 працював на сучасній вул. М. Грушевського, 4.
1948–57 – Першин Павло Миколайович (1891–1970) – економіст-аграрник, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), голова Ради з вивчення продуктивних сил УРСР (1957–64), член Президії АН УРСР (1957–66). Директор (1948–51), завідувач відділу економіки сільського господарства інституту (1951–57, 1965–70). Одночасно – голова експертних комісій ВАКу (1948–55), керівник комплексних південноукраїнських експедицій АН УРСР (1950–54), член Науково-методичної ради Міністерства сільського господарства УРСР (1953).
Досліджував проблеми економіки сільського господарства, теорії та історії землевпорядкування, земельної ренти, методології районного планування, розвитку продуктивних сил України.
1965–70 працював на сучасній вул. М. Грушевського, 4.
1944–50 – Птуха Михайло Васильович (1884–1961) – економіст, статистик, демограф, акад. УАН (з 1920), чл.кор. АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), засновник і перший директор (1919–38) Демографічного інституту УАН (з 1934 – Інститут демографії і санітарної статистики ВУАН), дійсний член Міжнародного статистичного інституту (з 1929).
В інституті працював у 1940–50, завідувач відділу статистики. Одночасно – голова Відділу суспільнх наук АН УРСР (1945–52), член Географічного товариства СРСР (з 1946).
Досліджував проблеми статистики, теоретичної та прикладної демографії. Автор фундаментальної праці «Нариси з історії статистики 17–18 ст.» (1945).
Брав участь у підготовці ряду переписів населення, вивчав демографічні перспективи республіки.
1951–53 – Рум’янцев Олексій Матвійович (1905–93) – економіст та соціолог, акад. АН СРСР (з 1966) і Російської академії наук (з 1991), іноземний член АН НДР (з 1970), директор Інституту конкретних соціальних досліджень АН СРСР (1968–71), віце-президент АН СРСР (1967–71). У період роботи в цьому будинку – директор інституту.
Досліджував методологічні проблеми політичної економії і соціології, питання розвитку народного господарства, економічні закони і категорії соціалізму. Фундатор наукової школи в цій галузі.
1947–1950-і рр. – Фейгін Яків Григорович (1903–73) – економіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), керівник Далекосхідної експедиції АН СРСР (1951–54).
У період роботи в цьому будинку – директор інституту (1947–48), потім – завідувач сектора. З 1950-х рр. жив і працював у Москві.
Досліджував теоретичні питання економічної географії, проблеми економічної ефективності розміщення продуктивних сил і структури народного господарства СРСР, закономірності і фактори розвитку економічних регіонів країни.
1944–57 – Яснопольський Леонід Миколайович (1873–1957) – економіст, акад. ВУАН (з 1925), голова Постійної комісії ВУАН з вивчення продуктивних сил України (1926–30). Працював в інституті з 1936 (зазнав політичних репресій у 1937–42). Одночасно – професор Київського університету (з 1910) та інших вузів міста.
Досліджував проблеми розвитку економіки промисловості, розміщення і використання продуктивних сил України (передусім – Донбасу та Наддніпрянщини). Автор фундаментальної праці, присвяченої кам’яновугільній промисловості Донецького басейну (т. 1–2; 1956, 1957); один з авторів «Нарисів економічної географії УРСР» (1949–52).
У цьому будинку в Інституті економіки також працювали: 1957–60 – акад. АН УРСР Багрій Петро Іларіонович (1925–81), директор інституту в 1971–76; в 1965–77 працював на сучасній вул. М. Грушевського, 4, з 1977 – на вул. Панаса Мирного, 26; 1955–60 – чл.-кор. АН УРСР Короїд Олексій Степанович (1911–88), у 1960–65 працював на сучасній вул. М. Грушевського, 4.