Інститут технічної механіки

1923 в будинок на сучасну вул. Терещенківську, 4 було переведено з вул. Володимирської, 54 Інститут технічної механіки ВУАН. У 1928–41 містився на першому поверсі корпусу на вул. Б. Хмельницького, 15.

Заснований 1918, з 1929 – Інститут будівельної механіки ВУАН, з 1959 – Інститут механіки АН УРСР (з 1994 – НАН України). З 1993 носить ім’я засновника і першого директора інституту в 1918–19, акад. УАН (з 1918) Тимошенка Степана Прокоповича (1878–1972). У 1944–61 розміщувався на сучасній вул. О. Гончара, 55-б, з 1961 – на вул. Нестерова, 3.

Інститут був однією з перших наукових установ у системі ВУАН. У 1920-х рр. до його складу входила низка структурних підрозділів, на базі яких пізніше сформувалися відомі технічні заклади України.

Секцію сільськогосподарської механіки очолював Василенко Андрій Овер’янович (1891–1963) – вчений у галузі сільськогосподарської механіки і машинобудування, акад. АН УРСР (з 1948). На її основі 1945 створено лабораторію машинобудування і проблем сільськогосподарської механіки при Відділі технічних наук АН УРСР, реорганізовану 1950 в Інститут машинознавства і сільськогосподарської механіки АН УРСР (тепер Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України).

Секцію з вивчення теорії і практики електрозварювання очолював Патон Євген Оскарович (1870–1953) – вчений у галузі електрозварювання і мостобудування, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), Герой Соціалістичної Праці (1943).

1929 секція увійшла до складу Електрозварювального комітету при АН УРСР, на базі якого в числі інших установ 1934 утворено Інститут електрозварювання ВУАН (тепер Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Інститут електрозварювання ім. Є. Патона НАН України»).

Секцію транспортної механіки очолював Супруненко Петро Михайлович (1893–1938) – вчений у галузі механіки, акад. ВУАН (з 1934). На її основі 1929 організовано Кабінет, 1933 – Інститут транспортної механіки (розташовувався у цьому ж комплексі на сучасній вул. Терещенківській, 4).

1922 до складу інституту включено кафедру математичної фізики ВУАН, якою завідував Крилов Микола Митрофанович (1879–1955) – математик, акад. ВУАН (з 1922) і АН СРСР (з 1929), чл.-кор. Португальської АН (з 1924), заслужений діяч науки УРСР (з 1939). У цей період – дійсний член кафедри математики ВУАН (з 1922), Московського математичного товариства (з 1922), професор Київського університету (1922–43), учасник міжнародних математичних конгресів у Торонто (Канада, 1924), Болоньї (Італія, 1928). Одночасно з 1928 працював в АН СРСР, з 1943 жив у Москві. Президією АН УРСР засновано премію ім. М. Крилова (1965).

З 1923 у семінарі з інженерної механіки, що діяв при кафедрі математичної фізики ВУАН, брав участь Боголюбов Микола Миколайович (1909–92) – фізик-теоретик і математик, акад. АН УРСР (з 1948) і АН СРСР (з 1953), почесний член багатьох академій наук, заслужений діяч науки УРСР (з 1970), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979). У 1925 рішенням Президії ВУАН 16-річного юнака як виняток було зараховано до аспірантури, після закінчення якої (1928) розпочалась його наукова діяльність на кафедрі та в інституті.

1928 вченого за кандидатську дисертацію нагороджено премією Болонської АН (Італія). У 1930-х рр. на запрошення Паризького університету і Бельгійського НДІ читав лекції у цих закладах й виступав з доповідями про результати своїх наукових досліджень.

Одночасно – професор, завідувач кафедри Київського університету (з 1936). У період роботи в цьому будинку відзначений Державною премією СРСР (1947). З 1950 жив і працював у Москві. 1988 Президією НАН України засновано премію ім. М. Боголюбова, з 1993 ім’я вченого носить Інститут теоретичної фізики НАНУ.

У роки роботи на кафедрі математичної фізики при Інституті технічної (з 1929 – будівельної) механіки ВУАН склалася творча співпраця М. Крилова і М. Боголюбова, які разом почали розвивати новий напрям математичної фізики – теорію нелінійних коливань, названу ними нелінійною механікою. З 1930 майже всі наукові праці цих вчених виходили у співавторстві. Результатом їхньої спільної діяльності стало зародження всесвітньо відомої наукової школи Крилова-Боголюбова, на базі якої в наступні роки утворилися київська й інші школи в галузі математичної фізики і нелінійної механіки, пізніше – теоретичної фізики.

У 1920–30-х рр. засідання кафедри відбувалися на квартирі М. Крилова (бульв. Т. Шевченка, 14).

У 1923–41 в інституті працювали й інші відомі вчені.

1923–41 – Бєлянкін Федір Павлович (1892–1972) – вчений у галузі механіки, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1964). Працював в інституті з 1922 позаштатним науковим співробітником, згодом – керівник лабораторії, з 1940 – групи міцності при перемінних навантаженнях, 1944–58 – директор.

Одночасно викладав у КПІ (з 1923).

Дослідження – у галузі міцності матеріалів та інженерних конструкцій. З 1944 працював на вул. О. Гончара, 55-б.

1926–30, 1941 – Горбунов Борис Миколайович (1901–44) – вчений у галузі будівельної механіки, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Працював в інституті 1926–30, 1941–44, керівник групи з розрахунку просторових споруд. Одночасно – співробітник Електрозварювального комітету ВУАН (з 1932), Інституту електрозварювання ВУАН (з 1934), викладав у вузах Києва.

Один з авторів теорії розрахунку просторових систем, розвинув нові методи розрахунку пласких рам при просторовому навантаженні. Досліджував проблеми стійкості стрижнів та арок у межах та поза межами пружності.

У 1930–40-х рр. брав участь у роботах інституту з підготовки спеціальної методики і виконання розрахунків стійкості конструкцій потужного портального крану Новокраматорського машинобудівного заводу.

1935–41 – Корноухов Микола Васильович (1903–58) – вчений у галузі будівельної механіки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1954), голова Відділу технічних наук АН УРСР (1952–54). Працював в інституті 1935–58. З 1936 – керівник групи, згодом – відділу стійкості конструкцій, директор (1940–44). Одночасно – викладач (з 1931), завідувач кафедри (з 1934) Київського інженерно-будівельного інституту. Викладав і в інших вузах міста.

Досліджував проблеми міцності і стійкості будівельних конструкцій, запропонував новий точний метод розрахунку стійкості пласких сталевих рам (метод деформацій). Розробив фундаментальні положення будівельної механіки стосовно завдань стійкості і теорії об’єднаного розрахунку пружних систем на стійкість і міцність. З 1944 працював на вул. О. Гончара, 55-б.

1928–41 – Серенсен Сергій Володимирович (1905–77) – вчений у галузі механіки, теорії міцності у машинобудуванні, акад. АН УРСР (з 1939), почесний доктор Празького університету (з 1965). Працював в інституті 1928–42, його директор (1932–40), керівник групи динамічної тривкості (з 1936), завідувач відділу (1940–42).

У 1960-і рр. – науковий консультант інституту. Одночасно – професор КПІ (1920–30-і рр.), Московського технологічного (1934–77) і Київського (з 1938) авіаційних інститутів. Голова Відділу технічних наук АН УРСР (1939–46).

З серед. 1940-х рр. жив і працював у Москві.

Засновник і керівник школи конструкційної міцності у машинобудуванні. Розробив критерії міцності металів та несучої здатності елементів конструкцій.

1923–32 – Симінський Костянтин Костянтинович (1879–1932) – вчений у галузі будівельної механіки, акад. ВУАН (з 1926). З 1921 – директор інституту і керівник секції цивільних, промислових та інженерних споруд.

Одночасно – завідувач кафедри опору матеріалів (з 1911), проректор КПІ (1924–26), професор Інституту народного господарства (1922–23) й інших вузів Києва; засновник і директор Київського філіалу Українського НДІ споруд у Харкові (1929–32).

Один з перших у СРСР розпочав дослідження проблем втомлюваності металу й деревини, створив і впровадив у практику нові методи розрахунку стрижневих систем і нові типи дерев’яних просторових конструкцій. Основоположник теорії міцності гранітів.

Зробив значний внесок в уточнення профілю закладу як центру наукових досліджень у галузі проблем будівельної механіки, результатом чого стала зміна назви інституту у 1929.

У цих будинках в інституті також працювали: 1935–41 – чл.-кор. АН УРСР Грозін Борис Дмитрович (1898–1962), з 1944 – на сучасній вул. О. Гончара, 55-б; 1936–41 – акад. АН УРСР, директор інституту в 1959–65 Коваленко Анатолій Дмитрович (1905–73), з 1944 – на сучасній вул. О. Гончара, 55-б, з 1961 – на вул. Нестерова, 3 (корпус № 3); з 1923 – чл.-кор. АН УРСР Штаєрман Ілля Якович (1891–1962), в інституті – з 1920, одночасно – керівник групи, потім – сектора Інституту математики ВУАН – АН УРСР, який з 1939 розташовується на вул. Терещенківській, 3.