Інші інститути

1946–52 у будинку містився Інститут ентомології і фітопатології АН УРСР. Заснований 1946 на базі відділів Інституту зоології АН УРСР. З 1956 – Український науково-дослідний інститут захисту рослин Міністерства сільського господарства УРСР (з 1970 – Південного відділення ВАСГНІЛ, з 1992 – Української академії аграрних наук). З 1952 розміщувався на вул. Терещенківській, 3, з серед. 1960-х рр. – на вул. Васильківській, 33.

У зазначений період в інституті працювали відомі вчені.

Один з організаторів і перший директор інституту (1946–49) Поспєлов Володимир Петрович (1872–1949) – зоолог-ентомолог, акад. АН УРСР (з 1939), засновник і завідувач першого в Російській державі закладу з боротьби з шкідниками сільського господарства – Київської ентомологічної станції (1904–13). В інституті одночасно завідував відділом фізіології та токсикології комах. Керівник Відділу біологічних наук АН УРСР (1939–46).

Досліджував проблеми ентомології, захисту рослин. Вивчав видовий склад шкідників сільського господарства в Україні, одним з перших почав розробляти біологічні та хімічні методи боротьби з ними. Першим у світовій науці виявив факт безпліддя метеликів внаслідок певних екологічних умов.

1946–52 – Звірозомб-Зубовський Євген Васильович (1890–1967) – ентомолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Один із засновників інституту, заступник директора (1946–48), директор (1949–50), завідувач лабораторії екології комах (1950–56). Одночасно – віце-президент Всесоюзного (з 1947) і голова Українського (з 1950) ентомологічних товариств.

Досліджував ентомофауну України і півдня Росії. Наукові праці присвячені проблемам ентомології, історії та організації захисту сільськогосподарських культур, боротьбі зі шкідниками цукрового буряка, гризунами тощо.

Проводив ентомологічне обстеження нових районів бурякосіяння, брав участь у створенні постійної мережі науково-дослідних установ і здійснював методичне керівництво роботою їхніх ентомологічних відділів.

З 1957 працював на вул. Терещенківській, 3.

1946–52 в інституті працював також чл.-кор. АН УРСР Муравйов Володимир Павлович (1885–1963), у 1952–56 – на вул. Терещенківській, 3.

1958–64 в будинку містився Інститут хімії високомолекулярних сполук АН УРСР (з 1994 – НАН України).

Утворений 1958 на базі лабораторії високомолекулярних сполук Інституту органічної хімії АН УРСР як Інститут хімії полімерів і мономерів. З грудня 1963 – сучасна назва. 1964 переїхав на Харківське шосе, 48.

Засновником і першим директором інституту в 1958–65 був Корнєв Костянтин Арсенійович (1908–74) – хімік-органік, чл.-кор. АН УРСР (з 1961).

Досліджував проблеми органічного синтезу та синтезу полімерів, працював над винайденням протиракових препаратів. Автор хімічної реакції, названої його ім’ям.

З 1964 працював на Харківському шосе, 48; у 1965–73 – завідувач відділу синтезу термостійких полімерів.

1959–64 у цьому будинку в інституті працював також Гутиря Віктор Степанович (1910–83) – вчений у галузі хімії і технології переробки нафти, акад. АН АзРСР (з 1949), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), акад. АН УРСР (з 1961), віце-президент АН УРСР (1963–74). У зазначений період – заступник директора інституту, засновник і завідувач відділу, з 1965 – сектора нафтохімії (з 1977 – сектор, згодом – відділення) Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії (містився на Харківському шосе, 50). 1991 відділення реорганізоване в Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії АН УРСР (див. ст. 168).

1960–66 в будинку містився Інститут геофізики АН УРСР, заснований 1960 на базі об’єднання геофізичної лабораторії й магнітної станції Інституту геологічних наук АН УРСР, геофізичних відділів і станцій Інституту геології і геохімії горючих копалин АН УРСР та Сейсмічного сектора АН УРСР. З 1978 носить ім’я С. Субботіна. З 1966 розміщується на просп. Академіка Палладіна, 32 (див. ст. 171).

1960–66 у цьому будинку в інституті працювали: засновник і перший директор інституту в 1960–76, акад. АН УРСР Субботін Серафим Іванович (1906–76); чл.-кор. АН УРСР Соллогуб Всеволод Борисович (1912–88) – заступник директора інституту в 1960–72; акад. АН УРСР Чекунов Анатолій Васильович (1932–96) – директор інституту в 1976–91.

Усі ці вчені до 1960 працювали в Інституті геологічних наук АН УРСР, який розміщувався у цьому ж будинку, після 1966 продовжували працювати в новому будинку Інституту геофізики АН УРСР (просп. Академіка Палладіна, 32).

1966 в секції на вул. Б. Хмельницького, 15 створено Центральний науково-природничий музей АН УРСР, відкритий для відвідування в грудні 1967. Велику роль у розбудові музею відіграв його директор у 1973–75 – академік І. Підоплічко. Об’єднав в єдиному комплексі Ботанічний, Геологічний, Зоологічний, Палеонтологічний музеї (розміщувалися у цьому ж будинку). Кожен з них входив на правах наукового відділу до відповідного інституту АН УРСР. 1969 відкрито Археологічний музей (1993 перейшов у повне підпорядкування Інституту археології НАНУ). 10 грудня 1996 ЦНПМ отримав статус національного.

У комплексі містилися також у різні роки й інші установи ВУАН–АН УРСР.

1926–30 на першому поверсі будинку на вул. Терещенківській, 4, у кімнаті Ботанічного кабінету проживав Малиновський Іоанникій Олексійович (1868–1932) – правознавець, акад. ВУАН (з 1925). Професор Варшавського (з 1913), Донського (Ростовського) (1917–20) університетів. 1920 заарештований ЧК і засуджений за приналежність до партії кадетів, антибільшовицькі публікації й участь у Білому русі, до 1924 перебував в ув’язненні.

Приїхав до Києва у січні 1926 на запрошення президента ВУАН В. Липського, академіків М. Василенка і М. Птухи.

Очолював комісію звичаєвого права України, товариство правників при ВУАН, співпрацював з комісіями з вивчення історії західноруського й українського права, радянського права, археографічною та ін. Багато зробив для становлення національного правознавства. За науковими поглядами належав до школи західноруського права М. Владимирського-Буданова. Досліджував державно-правові інститути Великого князівства Литовського, особливості українського права, історію кримінального права і карної політики, теорію та історію звичаєвого права.

1930, під час «чистки» ВУАН, звільнений з усіх академічних посад, виключений з персонального списку академії із звинуваченням у «великодержавництві». Творчу спадщину вченого було вилучено з наукового обігу.