Актори (В – К)

Варпаховський Леонід Вікторович (1908 – 76) – режисер, народний артист РРФСР (з 1966). Здійснював постановки в Київському театрі опери та балету, в Українському драматичному театрі ім. І. Франка.

1955 – 57 – режисер цього театру.

Поставив спектаклі: «Давним-давно» О. Гладкова, «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (обидва – 1955), «Дерева вмирають стоячи» А. Касони (1956), «Дні Турбіних» М. Булгакова (1957).

Вершилов Борис Ілліч (1893 – 1957) – актор, режисер, заслужений артист РРФСР (з 1948); актор студії Є. Вахтангова (1913 – 19), актор і режисер 2-ї студії МХАТу (1919 – 24), режисер МХАТу (1924 – 30), Оперного театру ім. К. Станіславського (1926 – 31, 1937 – 39), художній керівник Київського державного єврейського театру (1930 – 36), викладач Школи-студії МХАТу (з 1945).

1936 – 37 – художній керівник цього театру. Вистави: «Єгор Буличов та інші» М. Горького, «Повстання О. Пугачова» («Пугачовщина») К. Треньова (обидві – 1936); «На березі Неви» К. Треньова, «Алькасар» Г. Мдівані (обидві – 1937).

Висоцький Михайло Костянтинович (1885 – 1950) – актор, народний артист УРСР (з 1943), заслужений артист Казахської РСР (з 1944); працював у театрах Одеси (1916 – 23), Сімферополя (1930 – 33).

1940 – 50 – у цьому театрі. Ролі: Кутузов («Фельдмаршал Кутузов» В. Соловйова), Ванюшин («Діти Ванюшина» С. Найдьонова; обидві – 1940), Окайомов («Машенька» О. Афіногенова), Лемм («Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим), Афремов («Живий труп» Л. Толстого; всі – 1941), Перкінс («Місія містера Перкінса в країну більшовиків» О. Корнійчука, 1944), Кухар, Кутузов («Шлях перемог» Є. Балієва та Ю. Лаврова), Фамусов («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Альфред Дулітл («Пігмаліон» Б. Шоу; всі – 1945), Сганарель («Камінний господар» Лесі Українки), Юсов («Тепленьке місце» О. Островського; обидві – 1946), Тьоткін («Ходіння по муках» за О. М. Толстим), Макферсон («Російське питання» К. Симонова), Брідуазон («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Расплюєв («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна; всі – 1947), Зайцев («Московський характер» А. Софронова, 1948), Каштанов («Особняк у провулку» братів Тур і Л. Шейніна, 1949), Тібано («Учитель танців» Лопе де Веги), Шамраєв («Чайка» А. Чехова; обидві – 1950), а також: Мухін, Аркашка Счастливцев («Кар’єра Бекетова», «Ліс» О. Островського) та ін.

Вільнер Володимир Бертольдович (1885 – 1952) – режисер, народний артист УРСР (з 1940). Працював у театрах Харкова (1918 – 20, 1922 – 24), Одеси (1926 – 28), Києва (1928 – 50), професор Київського державного театрального інституту (з 1947).

З 1928 – у цьому театрі, 1929 – 31 – його художній керівник. Вистави: «Яблуневий полон» І. Дніпровського, «Людина з портфелем» О. Файка, «Собор Паризької Богоматері» (за В. Гюго), «Інженер Мерц» Л. Нікуліна (всі – 1928), «Дружина» К. Треньова, «Вогненний міст» Б. Ромашова, «Лихо з розуму» О. Грибоєдова, «Лють» Ю. Яновського, «Воскресіння» за Л. Толстим, «Угар» К. Давидовського (всі – 1929), «Авангард» В. Катаєва, «Перша Кінна» В. Вишневського, «Темп» М. Погодіна, «Наша молодість» С. Карташова (всі – 1930).

Гозенпуд Абрам Якимович (1908 – 2004) – музикознавець, театрознавець, театральний критик, викладач Київської та Свердловської консерваторій, Київського державного театрального інституту (1934 – 46), професор Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії (з 1953).

У 1930-х рр. завідував літературною частиною театру, поставив у ньому спектакль «Одруження» М. Гоголя (1935).

Добржанська Любов Іванівна (1908 – 80) – актриса, народна артистка СРСР (з 1965); актриса Центрального театру Радянської армії в Москві (з 1934), лауреат Державної премії СРСР (1950).

1924 закінчила студію при цьому театрі, працювала у ньому до 1934 (з перервою в 1926 – 27, грала у Дніпропетровську). Ролі: Іва («Яблуневий полон» І. Дніпровського), Софія («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Грушенька («Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським), Есмеральда («Собор Паризької Богоматері» за В. Гюго).

Добровольський Віктор Миколайович (1906 – 84) – актор, народний артист СРСР (з 1960); лауреат Державної премії СРСР (1951), Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1983); працював у театрах Одеси, Харкова, Донецька, Київському академічному українському драматичному театрі ім. І. Франка (1939 – 64).

1964 – 84 – у цьому театрі. Ролі: Литвинов («На дикому березі» за Б. Полевим, 1965), Коваленко («Далекі вікна» В. Собка), Берсенєв («Розлом» Б. Лавреньова; обидві – 1967), Георгій Димитров («Перший удар» К. Кюлявкова), Френсіс [«Правду! Нічого, крім правди!» Д. Аля (Альшиця); обидві – 1969], Потапов («Є така партія!» І. Рачади, 1970), Лихобор («Друге побачення» В. Собка, 1972), Колесніцин («Добряки» Л. Зоріна, 1973), Батько («Сподіватись» Ю. Щербака, 1979), Андрій Карналь («Межі спокою» П. Загребельного, 1982) та ін. Загалом – у 16 п’єсах.

Долгов Григорий Степанович (1890 – 1957) – актор, заслужений артист УСРР (з 1934); випускник Музичнодраматичної школи ім. М. Лисенка, артист (з 1909) театрів Ростова-на-Дону, Могильова, Саратова, Москви, Києва, Одеси, Вінниці.

1930 – 57 працював у цьому театрі.

Ролі: Бєлугін («Одруження Бєлугіна» О. Островського, 1946), Антоніо («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Третьяков («Пам’ятні зустрічі» А. Утевського), Федір («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна; всі – 1947), Комендант («Весна в Москві» В. Гусєва, 1953), Монтеккі («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, 1954), Губернатор («Давним-давно» О. Гладкова), Сербський генерал («Олеко Дундич» М. Каца та О. Ржешевського; обидві – 1955), Адвокат («Дочка прокурора» Ю. Яновського), Другий офіцер («Загибель ескадри» О. Корнійчука), Роберто Перетті («Брехня на довгих ногах» Е. Де Філіппо), Жебрак («Дерева помирають стоячи» А. Касони; всі – 1956); а також: Пологий («Вороги» М. Горького), Судовий слідчий («Живий труп» Л. Толстого), Вишневський («Тепленьке місце» О. Островського), Іван Груша («Навіки разом» Л. Дмитерка), Белінгаузен («Життя починається знову» В. Собка), Хорьков («Біля порогу» М. Дубова), Микола Петрович («Казка про правду» М. Алігер) та ін. Загалом – майже в 40 п’єсах.

Драга-Сумарокова Валерія Францівна (1896 – 1967) – актриса, народна артистка УРСР (з 1954); працювала в театрах Ярославля, Москви, Ростова, Харкова, Києва.

1926 – 36, 1938 – 67 – у цьому театрі.

Ролі: Графиня-онука («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Місіс Хіггінс («Пігмаліон» Б. Шоу; обидві – 1945), Органова («Дами і гусари» А. Фредра, 1946), Місіс Джекобс («Острів миру» Є. Петрова, 1947), Смельська («Таланти і поклонники» О. Островського, 1948), Надія Йосипівна («Наш сучасник» за К. Паустовським), Ганна Золотаренко («Навіки разом» Л. Дмитерка; обидві – 1949), Аркадіна («Чайка» А. Чехова), Грета Норман («Життя починається знову» В. Собка; обидві – 1950), Надія Семенівна («Панцерник № 14 – 69» В. Іванова, 1952), Галина Аркадіївна («Дочка прокурора» Ю. Яновського), Іслаєва («Місяць у селі» І. Тургенєва; обидві – 1954), Ксенія Михайлівна («Вогненний міст» Б. Ромашова, 1957), Емілія («Комедія помилок» В. Шекспіра, 1959), Войницька («Дядя Ваня» А. Чехова, 1960); а також Леді Мільфорд («Підступність і кохання» Ф. Шіллера), Клеопатра («Вороги» М. Горького), Донна Анна («Камінний господар» Лесі Українки), Кареніна («Живий труп» Л. Толстого) та ін.

Дуклер Валентин Самійлович (1908 – 97) – актор, заслужений артист УРСР (з 1940); працював у російських і українських театрах Одеси, Харкова, Києва.

1948 – 66 – у цьому театрі.

Ролі: Дон Жуан («Камінний господар» Лесі Українки, 1951), Меркуціо («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра), Гер («Дочка прокурора» Ю. Яновського; обидві – 1954), Довгий матрос («Загибель ескадри» О. Корнійчука, 1956), Еміль Енно («Світанок над морем» В. Суходольського, 1957), Ярчук («Соло на флейті» І. Микитенка, 1959), Серебряков («Дядя Ваня» А. Чехова, 1960), Махровий («Проводи білих ночей» В. Панової, 1961), Домінго («Дон Карлос» Ф. Шіллера, 1965), Любишкін («Піднята цілина» за М. Шолоховим, 1966); а також: Юрій Немирич («Навіки разом» Л. Дмитерка), Майкл Бегер («Сенсація № 1» Л. Дмитерка), Карл Шредер («Життя починається знову» В. Собка), Девін Бентал («Під золотим орлом» Я. Галана), Раєвський («Наш сучасник» за К. Паустовським), Фон Мекк («Ходіння по муках» за О. М. Толстим), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Бобоєдов («Вороги» М. Горького), Райський («Обрив» за І. Гончаровим), Альдемаро («Учитель танців» Лопе де Веги), Городулін («На всякого мудреця доволі простоти» О. Островського), Милонов («Ліс» О. Островського), Труфальдіно («Слуга двом панам» К. Гольдоні), Князь Звєздич («Маскарад» М. Лермонтова), Петрушин («Живий труп» Л. Толстого). Загалом – майже 50 ролей.

Духновський Микола Іванович (1908 – 99) – театральний художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954), викладач Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1947 – 67) та Київського художнього інституту (1962 – 77, професор з 1967).

1929 – 31 – художник, 1934 – 62 – головний художник цього театру. Одночасно працював у театрі опери та балету, українському драматичному театрі ім. І. Франка.

У цьому театрі оформив спектаклі: «Єгор Буличов та інші» М. Горького (1936), «Мачуха» О. де Бальзака, «Слава» В. Гусєва (обидва – 1937), «Генеральний консул» братів Тур і Л. Шейніна (1938), «Живий труп» Л. Толстого, «Діти Ванюшина» С. Найдьонова, «Сади цвітуть» В. Масса та М. Куличенка (усі – 1940), «Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим (1941), «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова (1946), «Овод» за Е.-Л. Войнич (1948), «Чайка» А. Чехова (1950), «Мертві душі» за М. Гоголем (1952), «До нового берега» В. Лаціса, «Раки» С. Михалкова, «На жвавому місці» й «Одруження Бєлугіна» О. Островського, «Слуга двом панам» К. Гольдоні (усі – 1953), «Учитель танців» Лопе де Веги (1969) та ін.

Жаботинський Ісаак Маркович (1899 – ?) – актор, заслужений артист УРСР (з 1945); акторську діяльність почав 1917, був артистом єврейського театру.

1950 – 55 працював у цьому театрі.

Ролі: Ганс Ріхтер («Життя починається знову» В. Собка), Офіціант («Втрачений дім» С. Михалкова; обидві – 1950), Яків Бардін («Вороги» М. Горького, 1951), Голова палати («Мертві душі» за М. Гоголем), Начальник станції («Панцерник № 14-69» В. Іванова; обидві – 1952), Цупович («Під золотим орлом» Я. Галана), Фабріцці («Овід» за Е.-Л. Войнич), Рибкін («Весна в Москві» В. Гусєва; всі – 1953), Капрал («Давним-давно» О. Гладкова, 1955); а також: Сивий офіцер («Наш сучасник» за К. Паустовським), Вишняков («Директор» С. Альошина), Господар ігорного будинку («Маскарад» М. Лермонтова), Шамістан («Сходить сонце» С. Вургуна), Жеккер («Золота чума» В. Соловйова), Джованні («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра), Музикант («Живий труп» Л. Толстого), Полковник Люсанов («Олеко Дундич» М. Каца та О. Ржешевського), Третій офіцер («Загибель ескадри» О. Корнійчука). Загалом – понад 15 ролей.

Зеркалова Дар’я Василівна (1901 – 82) – актриса, народна артистка РРФСР (з 1947); актриса російського драматичного театру в Одесі, театрів Полтави, Харкова (1920 – 28), московських Центрального театру Радянської армії (з 1933), Малого театру (з 1938).

1928 – 30 грала в цьому театрі. Ролі: Роза («Бій метеликів» Г. Зудермана), Марфінька («Обрив» за І. Гончаровим), Аксюша, Поліна («Ліс», «Тепленьке місце» О. Островського), Лунда («Підступність і кохання» Ф. Шіллера) та ін.

Карташова Лідія Павлівна (1881 – 1972) – актриса, народна артистка УРСР (з 1948).

1936 – 59 працювала в цьому театрі.

Ролі: Антонівна («Діти сонця» М. Горького, 1936), Анна Павлівна («Живий труп» Л. Толстого, 1940), Дементіївна («Навала» Л. Леонова, 1942), Мотрона («Пісня про чорноморців» Б. Лавреньова, 1944), Хрюміна («Лихо з розуму» О. Грибоєдова, 1945), Кукушкіна («Тепленьке місце» О. Островського, 1946), Харитонова («За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, 1947), Арина («Наш сучасник» за К. Паустовським, 1949), Марія Ланге («Життя починається знову» В. Собка, 1950), Коробочка («Мертві душі» за М. Гоголем, 1952), Леокадія Львівна («Дочка прокурора» Ю. Яновського, 1954), Анфіса («Три сестри» А. Чехова, 1955), Марина («Дядя Ваня» А. Чехова, 1960), Мама Феня («Світанок над морем» В. Суходольського, 1961). Загалом – бл. 30 ролей.

Киянський Павло Іванович (справж. – К’яндський; 1898 – 1982) – актор, народний артист УРСР (з 1954).

1932 – 72 працював у цьому театрі.

Ролі: Тригорін («Чайка» А. Чехова), Кулігін («Три сестри»; обидві А. Чехова, 1955), Балтієць («Загибель ескадри» О. Корнійчука, 1956), Магістр, вчитель арифметики («У пущі» Лесі Українки), Никодим («Світанок над морем» В. Суходольського), Лісов («Вогненний міст» Б. Ромашова; всі – 1957), Антонін Тошек («Таке кохання» П. Когоута, 1958), Солін («Комедія помилок» В. Шекспіра, 1959), Яків Коломійцев («Останні» М. Горького, 1960), Бен Кроу («Четвертий» К. Симонова, 1961), Печерський («Друзі і роки» Л. Зоріна), Новиков («Палата» С. Альошина; обидві – 1962), Шалашов («Між зливами» О. Штейна, 1964); а також Синцов («Вороги» М. Горького), Яша («Чужа дитина» В. Шкваркіна), Бугров («Біля порогу» М. Дубова), Барабаш («Навіки разом» Л. Дмитерка), Леонід Миколайович («Машенька» О. Афіногенова), Пущин («Наш сучасник» за К. Паустовським), Гулін («Бійці» Б. Ромашова), Пеклеванов, Знобов («Панцерник №14-69» В. Іванова), Чуйко («Дочка прокурора» Ю. Яновського), Кречинський («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна), Кухар («Плоди освіти» Л. Толстого), Карандишев («Безприданниця» О. Островського), Красильников, Телєгін («Ходіння по муках» за О. М. Толстим), Волохов («Обрив» за І. Гончаровим), Олексій («Оптимістична трагедія» В. Вишневського) та ін. Загалом – понад 60 ролей.

Крамськой Дмитро Олексійович (справж. – Хромов; 1893 – 1981) – актор, режисер, заслужений артист УРСР (з 1954); актор (з 1911) театрів Тули, Новосибірська; головний режисер (1950 – 56), режисер (1957 – 61) Миколаївського російського драматичного театру ім. В. Чкалова.

У цьому театрі здійснив вистави: «Великий день» В. Кіршона та «Алькасар» Г. Мдівані (обидві – 1937).