Історія театру до 1920 р.

У приміщенні «Театру Бергоньє» в дорадянський час працювали і гастролювали численні театральні трупи, відомі діячі культури; його орендували в різний час театральні антрепренери; з 1896 тут деякий час давали сеанси сінематографа Л. Люм’єра, читали лекції вітчизняні й зарубіжні науковці, відбувалися тематичні вечори, концерти тощо.

У другому сезоні в новому драматичному театрі М. Савіна (вересень 1878 – травень 1879) склад акторів, в основному, залишився попередній, але прийшли й нові сили. Серед них вперше в Києві виступив М. Соловцов (засновник і перший директор театру «Соловцов») – перший вихід 18 лютого 1879 у ролі Донато в п’єсі М. Курочкіна «Сестра Тереза». Окрасою сезону знову стали виступи акторів П. Стрепетової і М. Писарєва, Г. Федотової та М. Глєбової, а також опереткових «зірок» С. Бєльської і В. Родона («Прекрасна Єлена» і «Перікола» Ж. Оффенбаха, «Зелений острів» Ш. Лекока). При цьому драматичні актори Є. Недєлін, М. Соловцов і Т. Чужбинов виступали і в опереткових ролях.

Репертуар театру складався з класичних п’єс («Маскарад» М. Лермонтова, «Ревізор» М. Гоголя, «Лихо з розуму» О. Грибоєдова, «Безприданниця» і «Гроза» О. Островського, «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна, «Гамлет» В. Шекспіра, «Розбійники» Ф. Шіллера); також грали виставу «Царева наречена» Л. Мея, «Захисники Капітолія» В. Сарду, «Віцмундир» – водевіль П. Каратигіна, «Майорша» І. Шпажинського, «Каширська старовина» Д. Аверкієва і п’єси невисокого рівня («Марнотратник» М. Стебницького, «Громадянка» О. Пальма, «Бути молодим – не докір» М. Потєхіна).

М. Савін був досвідченим актором, як антрепренер володів величезною енергією, адміністративними й організаційними здібностями, але переслідував винятково комерційні цілі. Тому тримав антрепризи і в драмі (театр Бергоньє), і в опері (Міський театр), і в опереті («Шато-де-Флер») з різноманітним репертуаром (драма, опера, комедія, оперета, водевіль). Крім Києва, тримав антрепризи у Харкові (театр Дюкової), Полтаві, Чернігові, Житомирі, Воронежі. Часто запрошував гастролерів. У нього виступали: популярний актор М. Іванов-Козельський (не раз) з класичним репертуаром; П. Стрепетова, група Парадіза з Л. Барнаєм, О. Горева, Г. Федотова ін. Надавав сцену свого театру для виступів фокусників, балетних труп. 1884 власник цирку у Москві А. Саламонський взяв в оренду приміщення театру М. Савіна (Бергоньє), перебудував сцену на арену і два місяці проводив тут циркові вистави, після чого довелося здійснювати зворотну реконструкцію.

Заплутавшись у фінансових питаннях, М. Савін залишив трупу. Згодом продовжив антрепренерську діяльність.

1886 Й. Сєтов – головний конкурент М. Савіна – за допомогою поліції домігся виселення його з театру Бергоньє. М. Савін з трупою переїхав до Риги, незабаром повернувся і востаннє, в сезон 1888 – 89, тримав антрепризу в оперному театрі. 1889 перейшов на педагогічну роботу в Києві, давав практичні уроки драматичного мистецтва.

У 1880 – 83 театр Бергоньє орендував поміщик-аматор С. Іваненко. Він не мав жодного відношення до мистецтва, став орендатором і антрепренером випадково, не знаючи театральної справи. Якщо в перший сезон його трупа була задовільно зіграна і справляла сприятливе враження, то пізніше її склад був настільки слабкий, що став об’єктом постійної критики.

Репертуар російської драматичної трупи С. Іваненка був вкрай невитриманий. Класичні п’єси О. Грибоєдова, М. Гоголя, Д. Фонвізіна, О. Островського, твори французьких авторів А. Дюма-сина, В. Гюго, А. Деннері сусідували з бездарними творами маловідомих авторів.

Матеріальне становище трупи С. Іваненко підтримував, в основному, за допомогою гастролерів: М. Іванов-Козельський, В. Чарський, М. Писарєв, О. Глама-Мещерська, М. Новиков з успіхом виступали перед київською публікою, як у російському, так і в зарубіжному репертуарі.

Дізнавшись про успіх українських труп у Харкові та інших містах (у Києві українським акторам виступати було заборонено), С. Іваненко запросив їх до Києва. Долаючи спротив київського генерал-губернатора О. Дрентельна – запеклого шовініста й українофоба, ціною великих зусиль одержав дозвіл влади на українські спектаклі. З 10 січня до 7 лютого 1882 кияни вперше побачили вистави українською мовою трупи антрепренера Г. Ашкаренка, якою фактично керували М. Кропивницький та М. Садовський.

Кияни побачили спектаклі «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Москаль-чарівник» і «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Невольник» (перероблена М. Кропивницьким поема Т. Шевченка), «Дай серцю волю – заведе в неволю» М. Кропивницького, «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» М. Старицького, «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Кум-мірошник» В. Дмитренка та ін. Хор С. Іваненко набрав з місцевих любителів співів і статистів російської трупи. Спектаклі пройшли з великим успіхом.

З 30 листопада до 21 грудня 1882 в театрі С. Іваненка відбулися виступи трупи М. Кропивницького. Були повторені вже відомі п’єси і показані нові, зокрема, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького.

Навесні 1883 С. Іваненко залишив театр Бергоньє і став управляючим закладу «Шато-де-Флер». М. Савін, який кілька років використовував інші приміщення, повернувся з трупою до театру Бергоньє (1883).

З 14 жовтня до 16 листопада 1883 виступала трупа М. Кропивницького і М. Садовського (Маркова, М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, Веріна, І. Карпенко-Карий, Гай, Грицай, Манько), крім уже відомих киянам п’єс, показали: «Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Пошились у дурні (усі М. Кропивницького), «За двома зайцями» М. Старицького, «Лихо – не кожному лихо».

Блискучий склад трупи забезпечив успіх. Наступна зустріч киян з українським театром, знову забороненим, відбулася тільки через десять років.

1886 – 89 – опереткова антреприза антрепренера й актора Й. Сєтова (у репертуарі – класичні оперети).

1887, квітень – спектаклем «Злочинниця» М. Вільде почалися короткі гастролі «Товариства московських акторів» (М. Глєбова, І. Киселевський, М. Рощин-Інсаров, М. Соловцов та ін.) під керівництвом М. Соловцова.

1888 – вистава «Товариства інтернаціональних артистів» під керівництвом К. Белліні, в якій брали участь співачки Ф. Дюваль (Паризька комічна опера), Ф. Неметті (берлінський театр «Конкордія») та ін.

1888, березень – літературно-музичний вечір за участю В. фон Гартевельда, В. Немирович, Р. Раїсової, А. Френкеля та ін.

1888, червень – гастролі «Товариства російських драматичних акторів» під керівництвом К. Лелєва-Вучетича.

1888 – німецька драматична трупа Г. Парадіза за участю австрійського актора Ф. Мітервурцера.

1888 – драматична трупа акторів під керівництвом М. Савіної.

1888 – гастролі балетмейстера, артиста балету і педагога М. Петіпа та його дружини Л. Петіпа.

1889, квітень – травень – гастролі «Товариства московських артистів» під керівництвом М. Соловцова.

1889, вересень – 1891, лютий – комічна опера й оперета Г. Ларіонова-Ларіна (в репертуарі – переважно класичні оперети).

1889 – гастролі французького драматичного актора Б.-К. Коклена (старшого) з трупою.

1890 – французька опереткова трупа мадам Є. Лассаль.

1890 – «Товариство московських артистів» під керівництвом М. Соловцова.

1890 – актори паризького театру «Comedie Franсaise» пані Решамбер і пан Ф. Фебвр.

1890 – концерт «Київського товариства любителів музики» за участю М. Лисенка, артиста київської опери М. Медведєва, скрипаля і композитора М. Сікарда, композитора і диригента В. Гартевельда, артисток В. Немирович і Р. Раїсової.

1891 – гастролі французької комедійної та опереткової актриси м-м Жюдік.

1891, квітень – червень – спектаклі «Товариства московських артистів» під керівництвом М. Соловцова.

1891 – 98 у цьому приміщенні працював театр «Соловцов» (1891 – 93 – під назвою «Київське драматичне товариство», 1893 – 98 – «Театр Соловцов»).

Після спорудження власного приміщення переїхав на сучасну пл. І. Франка, 3 (тепер Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка; див. ст. 535.2). М. Соловцов з повагою ставився до українського театру і його діячів. На сцені його театру не раз відбувалися вистави українських труп, яким М. Соловцов здавав театральне приміщення на пільгових умовах. За участю М. Соловцова, як одного з товаришів голови Першого Всеросійського з’їзду сценічних діячів, було ухвалено резолюцію, що вимагала скасувати всі обмеження в діяльності українських театрів.

1891 – гастролі італійської драматичної актриси Е. Дузе; американської танцівниці І. Фюлер.

1892 – французька комічна опера «Буфф» і оперета де Бокур і Шарле; американські танцівниці І. Фюлер і сестри Фай.

1893 – французький драматичний актор Ф. Фебвр.

1894 – «Товариство русько-малоруських артистів» під керівництвом М. Садовського за участю М. Заньковецької; опереткова трупа московських артистів під керівництвом М. Кисилевича; опереткова група московських артистів під керівництвом П. Владикіна; французький актор-трагік Ж. МунеСюллі.

1895 – «Товариство русько-малоруських артистів» під орудою П. Саксаганського; французька оперета за участю співачки Ф. Декроза; французький артист Б.-К. Коклен (старший).

1896 – «Товариство русько-малоруських артистів» під орудою П. Саксаганського (28 спектаклів); італійська опера (антреприза В. Гордеєва і М. Соловцова); «Товариство оперних артистів» під керівництвом артиста Імператорських театрів Л. Яковлєва (баритон); італійський актор-трагік Е. Россі; драматичні актори – брати Роберт і Рафаїл Адельгейми; артистка Александринського театру М. Савіна; артистка Імператорських театрів Г. Федотова.

1897 – гастролі французьких комедійних труп: М. Жоссе і Ф. Ашара; солістів його Імператорської величності, співаків М. Фігнера; Ф. Шаляпіна; артиста Імператорських театрів Л. Яковлєва; Російської опери під керівництвом Я. Любіна і М. Салтикова; французької драматичної актриси Г.-Ш. Режан з трупою паризького театру «Водевіль».

1898 – Харківська російська опера під керівництвом князя О. Церетелі; актор-трагік Г. Сальвіні з трупою (22 спектаклі); М. Савіна з трупою; московський Малий театр; французька драматична актриса Ж. Гадінг з трупою; трупа ліліпутів (дитячі спектаклі); співачка А. Фострем.

1898, листопад – 1899, лютий – «Товариство русько-малоруських артистів» під керівництвом М. Садовського і П. Саксаганського.

1899, 4 квітня – благодійний музичнолітературний вечір-концерт за участю провідних акторів і музик Києва на користь Педагогічного товариства.

1899 – «Товариство артистів Імператорської Санкт-Петербурзької драматичної трупи» на чолі з М. Савіною; Харківська російська опера під керівництвом князя О. Церетелі; артист і композитор В. Валентинов; балетна трупа під керівництвом А. Ляверже за участю балерини М. Артем’євої і трупи китайців («Балет і китайці»); віденський «Карл-театр» (комічна опера й оперета) під керівництвом Ф. фон Яунера; прем’єрша санкт-петербурзького Суворінського театру Л. Яворська за участю артиста Імператорських театрів Ю. Юр’єва; санкт-петербурзька «Російська опереткова трупа» під керівництвом Є. Морської.

1899, 22 травня – урочисті збори і концерт Київського літературно-артистичного товариства на честь 100-річчя від дня народження О. Пушкіна.

1899, грудень – 1900, лютий – спектаклі «Товариства русько-малоруських артистів» під керівництвом П. Саксаганського і М. Садовського.

1900 – виступи трупи М. Соловцова; концерти артистки Імператорських театрів А. Больської і піаністки А. Друкер; гастролі трупи ліліпутів «КовентГарден», балетмейстера Х. Ніжинського і танцівниці С. Пті; «Товариства московських опереткових артистів» під керівництвом О. Дединцева.

1900, листопад – 1901, лютий – «Русько-малоруське товариство артистів» під орудою П. Саксаганського і М. Садовського за участю М. Заньковецької.

1901 – «Товариство санкт-петербурзьких і московських опереткових артистів» під керівництвом О. Дединцева; гастролі санкт-петербурзького театру «Фарс» С. Сабурова; трупи артистів кращих паризьких театрів «Одеон», «Жімназ», «Водевіль», «Порт Сен-Мартен» (усього 45 осіб); артиста Імператорських театрів М. Дальського; комічна опера і оперета С. Новикова (за участю В. Блюменталь-Тамаріна; Санкт-Петербург).

1901, серпень – вересень – «Товариство русько-малоруських артистів» під керівництвом О. Ратмирової (опера, оперета, драма).

1901, грудень – 1902, лютий – «Малоруська трупа М. Кропивницького» під керівництвом П. Саксаганського і М. Садовського за участю М. Заньковецької.

1902 – гастролі санкт-петербурзького театру «Фарс» С. Сабурова; концерт: «Ф. Шаляпін і Л. Собінов в записі на грамплатівках» та арії з опер і романси у виконанні подружжя М. М. та М. І. Фігнерів, І. Тартакова, М. Михайлової; гастролі трупи Санкт-Петербурзького літературно-художнього театру; віденської оперети В. Шульця; сеанс ілюзіоніста О. де Віньє; грамофонні записи М. Зембріх, А. Мазіні, Л. Собінова, І. Тартакова, подружжя Фігнерів, Ф. Шаляпіна, Л. Яковлєва та ін.; концерт М. І. Фігнер; гастролі італійського артиста Бернарді (п’єски, пародії, сценки); «Товариства русько-малоруських артистів» під керівництвом О. Суходольського.

1902, жовтень – 1903, березень – Санкт-Петербурзька комічна опера й оперета С. Новикова (директор та головний режисер) за участю: А. В’яльцевої («Циганські пісні в особах»), М. Дмитрієва, М. Кубанського, Н. Тамари, О. Смоліної, С. Троцької, пані Монбазон (Париж); епізодичні сеанси сінематографа Л. Люм’єра.

1903 – опери-феєрії В. Завадського для дітей і учнів; спектаклі московського театру «Комедія-буфф» С. Сабурова; спектаклі київського Російського драматичного товариства; гастролі Санкт-Петербурзького театру комедії й оперети С. Новикова; виступи Малоруської трупи акторів під орудою П. Саксаганського та М. Садовського; епізодичні сеанси сінематографа Л. Люм’єра.

1904 – гастролі ансамблю Санкт-Петербурзького театру С. Сабурова за участю М. Монахова (комедія, оперета, фарс); повного ансамблю опереткової трупи А. Левицького (за участю Н. Тамари); російська комічна опера, оперета, феєрія і балет під керівництвом А. Левицького (вперше в Києві за участю «зірок» оперети В. Піонтковської і В. Кавецької).

1904, грудень – 1905, лютий – Малоруська трупа під керівництвом П. Саксаганського і М. Садовського.

1905 – гастролі драматичних артистів Г. Пасхалової та Я. Орлова-Чужбиніна; М. Чужбинової і Г. Пасхалової; заслуженої артистки Імператорських театрів М. Савіної з трупою; Л. Яворської й артиста Імператорських театрів Ф. Горєва з трупою санкт-петербурзького «Нового театру»; польської драматичної трупи під керівництвом Ж. Болеславської; польської опереткової трупи під керівництвом Ю. Мишковського; «Товариства малоросійських артистів» під керівництвом Д. Гайдамаки за участю Ю. Шостаківської.

1905, грудень – 1906, лютий – «Товариство російської опереткової трупи» під керівництвом С. Новикова.

1906 – фарсово-опереткова трупа С. Новикова (Санкт-Петербург) за участю М. Монахова і Н. Тамари; фарсово-опереткові актори О. Полонський і М. Рахманова.

1906, листопад – 1907, березень – санкт-петербурзький театр «Комедія і фарс» С. Новикова.

1907 – опереткова артистка і виконавиця циганських романсів Н. Тамара (дружина К. Марджанова); Харківська оперета; гастролі трансформатора Франкарді-Фреголі; драматичного актора П. Орленєва з трупою; санктпетербурзької трупи «Комедія і фарс» С. Новикова; російської опереткової трупи під керівництвом А. Тонні та Н. Верроні.

1908 – гастролі акторів-трагіків – братів Роберта і Рафаїла Адельгеймів; італійської опери Д. Кастеллано; Санкт-Петербурзького театру оперети С. Новикова; А. Дурова з 500 дресированими тваринами.

1908, вересень – 1909, лютий – опереткова трупа (оперета, драма, фарс, романси) під керівництвом М. Кубанського.

1909 – спектакль української трупи під керівництвом М. Старицької «Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває» (комедія Л. Яновської); гастролі естрадної та опереткової співачки М. Ленської; опереткової «зірки» М. Шарпантьє; виступ артистки театру «Соловцов» М. Чужбинової в спектаклі В. Тихонова «Сполохи» за участю артистів Т. Інсарової, Є. Недєліна, П. Милорадовича та ін.; гастролі заслуженого артиста Імператорських театрів К. Варламова з трупою артистів Імператорських і провінційних театрів; актриси В. Коміссаржевської з трупою Санкт-Петербурзького драматичного театру.

1909 – 17 у приміщенні театру Бергоньє працювала антреприза «Театр А. Кручиніна».

Кручинін Антон Миколайович (1870 – 1914) – актор, антрепренер, театральний діяч. Походив із дворян Орловської губ. Закінчив гімназію в м. Орел (тепер РФ). 1887 вступив у трупу С. Надлера на амплуа простаків, дебютував у ролі Миті у виставі «Бідність не порок» О. Островського. Пізніше керував провінційними театральними трупами, з 1901 чотири сезони працював у Баку. Був видатним організатором артистичних турне по Росії, представляв корифеїв російської сцени – М. Савіну, В. Коміссаржевську, кілька разів – К. Варламова. Після Баку і короткої антрепризи в м. Тифліс, переїхав у Київ, де 1909 орендував приміщення театру спадкоємців Бергоньє.

Готуючись до відкриття власного театру, запросив на гастролі заслуженого артиста Імператорських театрів К. Варламова з трупою. Був членом директорату (першого складу) Київського літературно-артистичного клубу, Київського театрального клубу. Проживав на вулицях Пушкінській, 15 (приміщення театру); Лютеранській, 6. Помер у м. Франкфурт-на-Майні, похований у Києві на Байковому цвинтарі (поховання не збереглося).

За час існування антрепризи театр змінював профіль і назву, але і після смерті засновника назва «Театр Кручиніна» збереглася.

1909 – 12 – Драматичний театр. Дирекція А. Кручиніна (Театр спадкоємців Бергоньє). Відкриття відбулося 30 серпня 1909 спектаклем «Хаос» Г. Жуковського. В різний час у театрі працювали: режисер О. Загаров, завідувач художньої частини М. Строєв, художник С. Садовников; серед акторів першого складу: О. Астрова, В. Блюменталь-Тамарін, Л. Болотіна, Т. Інсарова, Г. Кручинін 2-й, Г. Матковський, О. Мурський, В. Петіпа, Я. Орлов-Чужбинін, М. Чужбинов та ін. З часом склад акторів змінювався. В репертуарі театру були російська і зарубіжна класика, твори М. Гоголя, О. Островського, Л. Толстого («Анна Кареніна», вперше в Києві), Я. Гордіна, Г. Зудермана, Г. Ібсена, Л. Камолетті («Сестра Тереза»), С. Пшибишевського, А. Стріндберга, О. Уайльда, М. Ходотова («Пані вульгарність»), Ф. Шіллера, С. Юшкевича та ін. Іноді ставилися п’єси невисокого художнього та ідейного рівня.

Загалом художній рівень театру був нижчим за театр «Соловцов».

Спектаклі Драматичного театру А. Кручиніна в цьому приміщенні припинились у вересні 1912, після чого короткий час проходили в «Новому театрі» В. Дагмарова на вул. Мерінгівський, 8 (тепер вул. Заньковецької; будинок не зберігся).

З 26 березня 1912 до 17 травня 1915 тут містився Художній театр мініатюр А. Кручиніна. Однотипний з іншими театрами малих форм, яких у цей час було багато і в Києві, і в інших містах країни. Крім основних, у театрі проводилися ранкові, дитячі і святкові спектаклі. Головний режисер – М. Строєв.

У складі трупи були: О. Астрова, Л. Болотіна, О. Грановська, Я. ОрловЧужбинін, В. Петіпа, Г. Токарський, В. Шумський та ін. Виступали гастролери: Володимир і Віктор Хенкіни, балерина Є. Офіцерова, виконавиця циганських романсів Н. Віардо, драматична актриса В. Юренєва («Лабіринт» С. Полякова, «Катерина Іванівна» Л. Андреєва) та ін.

У репертуарі театру був набір усіх видів т. зв. легкого жанру, мистецтва малих форм: повні й одноактні п’єси, оперети, фарси, комедії, балет, сольні і групові танці, водевілі, гумористичні інсценовані оповідання А. Аверченка, І. Руденкова, Теффі (Н. Лохвицька), огляди, шаржі, куплети, пародії, музичний гротеск, музичні пасторалі, музичні антракти, інтермедії, російські і, особливо, циганські романси. Використовувався репертуар й інших театрів (наприклад, петроградського «Криве дзеркало» З. Холмської та О. Кугеля – комедії «Грає-грає-воропає», «Метелики»). Велика частина репертуару відзначалася невисоким художнім та ідейним рівнем, що було притаманне в той час усім подібним театрам. Але серед цієї мішанини в репертуарі, іноді, навіть у малоцінних п’єсах, виблискували зразки справжньої художньої майстерності. Так, у фарсово-комедійному репертуарі не мала собі рівних акторська пара О. Грановська (майбутня народна артистка РРФСР) і Г. Токарський; широкою популярністю користувався талановитий автор і виконавець романсів В. Шумський; артисти-гастролери – В. Юренєва, брати Хенкіни (Володимир – майбутній народний артист РРФСР) та ін.

З відкриттям Художнього театру мініатюр А. Кручинін став антрепренером двох театрів в одному приміщенні – Драматичного (спектаклі зранку) і Художнього театру мініатюр (спектаклі ввечері).

З 15 серпня 1915 до липня 1917 тут діяв Художній театр А. Кручиніна. З 15 серпня 1917 до травня 1918 театр працював у приміщенні на вул. Миколаївській, 4 – 6 (тепер вул. Архітектора Городецького).

Театр малих форм вирізнявся більш високим художнім рівнем порівняно з попереднім Художнім театром мініатюр. Завідувач художньої частини – М. Строєв, балетмейстер – А. Романовський. Директори – М. Максін і П. Милорадович, головний режисер – Р. Чинаров. У складі акторів театру: П. Аврамов, С. Аркадьєва, О. Астрова, Т. Афанасьєва, М. Васильєва, А. Гнєдич, О. Грановська, Г. Данюшин, А. Карнашевська (прима-балерина), Л. Потєхіна, А. Романовський (прем’єр балету), Г. Токарський, П. Троїцький, М. Чужбинов (син) та ін. Частина акторів перейшла з попереднього театру.

У репертуарі театру перевага віддавалася комедіям: «Дєточка», «Помилка», «Натурщиця» (усі – А. Аверченка), «Перші ревнощі», «Приємне з корисним», «Офірний цап» (один із спектаклів пройшов з нечуваним аншлагом), «Устриця», «Ліжко Наполеона» та ін.; балету («В Гренаді», «Вальпургієва ніч» Ш. Гуно, «Баядерка» Л. Мінкуса, «Полонянка аулу», «Витівки русалок» тощо), одноактним оперетам («Вулична фея», «Кабачок», «Пташине око», «Нагорода за роги» та ін.), виступам численних гастролерів (О. Брайнін – оперний співак, П. Вольський – гра на балалайці, О. Давидов – романси, Г. Коміссаржевський – арії з опер, Р. Раїсова – циганські романси, В. Сладкопєвцев – художнє читання, С. Сокольський – сатиричні куплети, П. Троїцький – сценки й оповідання, Я. Южний у п’єсі «Мазлтов» за Шолом-Алейхемом та ін.).

Глядачі також послухали і побачили: оперу «В Латинському кварталі» Р. Леонкавалло, сцени з опери «Галька» С. Монюшка, інсценізацію М. Строєва «Альоша Попович» (за О. К. Толстим) на музику М. Глінки, комедії («Старі» – за участю П. Скуратова та ін.), оригінальні танці, огляди («Алея зітхань» тощо), сатиру-мозаїку «Іванов Павло», циганські романси у виконанні К. Кальво, Г. Муратової і Т. Стрюкової, лубок «Побачення» та багато ін.

Театр одним з перших у Києві відгукнувся на події Лютневої революції 1917 і повалення царату. З великим успіхом йшла в ньому злободенна сатира Я. Ядова (Давидова) «У вирві темного минулого (відображення останніх подій)» і продовження – «Петропавлівські в’язні». В сатирі викривалися злочинні справи царського оточення.

З 30 липня 1917 до 1920 у цьому приміщенні працював Великий театр мініатюр. Театр малих форм. Директори – М. Максін-Пфейффер і П. Милорадович, режисери – К. Бережной, Р. Чинаров (колишні актори театру «Соловцов»). Мав оркестр з 16 музикантів, диригент – М. Фурман, кордебалет з шести пар. У театрі працював також композитор С. Покрас (старший брат відомих композиторів Дмитра і Данила Покрасів).

1918, внаслідок більшовицького терору і голоду в Росії, почалася масова втеча російської творчої інтелігенції (актори, режисери, музиканти, літератори, журналісти) до України, передусім до Києва. Зі значним збільшенням населення міста пожвавилося відвідування видовищних закладів. У Великому театрі мініатюр замість одного щоденного спектаклю йшло два. Розширився репертуар, відбулися зміни у керівництві театру: головним режисером став Р. Чинаров; режисери: комедій – К. Бережной, оперет – П. Андреєв-Трельський, балетмейстер І. Чистяков, прима-балерина О. Гаврилова. У складі акторів: О. Астрова, Г. Глєбов, А. Гнєдич, О. Грановська, І. Григор’єв, Г. Данюшин, Д. Крамськой, Л. Потєхіна, М. Соболевський, Г. Токарський, Г. Яковлєва та ін.

Репертуар складався з традиційних жанрів подібних театрів: комедій, оперет, оглядів, балетних варіацій, буфонади, скетчів, сольних виступів артистів різних жанрів тощо. Найзначніші постановки: комедії «Манірниці» Ж.-Б. Мольєра, «Візитер» і «Три серця» А. Аверченка; «А потім… А потім…», «Один з чесних», «Жінка все може»; оперети «Лицар дю Ноа» Ж. Оффенбаха, «Єва» Ф. Легара, «Бідні вівці» М. Бонч-Томашевського, «Жан і Роза», «Лицар темряви», «Жінкофоби», «Амурна дипломатія» та ін.

Огляди: «У хвості», «У Критому ринку» К. Тихого (О. Дейча) і В. Стєчкіна, «Мир хатинам – грабіж палацам» Я. Ядова (Давидова), «На Думській площі» П. Троїцького та Ф. Захараса; буфонада «Негритянська трагедія» тощо.

Значне місце в репертуарі посідала творчість знаменитої пари І. Чистяков – О. Гаврилова. Усі нижчезазначені спектаклі поставив І. Чистяков, і в усіх брала участь прима-балерина О. Гаврилова. У серпні або вересні 1918 І. Чистяков привіз до Києва з Петрограда балетну трупу зі своїх колишніх учнів і дитячий балет. Кияни побачили: балет «Фея ляльок» Й. Байєра (40 учасників), угорські танці під музику «Угорської рапсодії» Ф. Ліста, циганський танець «Джипсі», балетні дивертисменти (додаток до спектаклів у вигляді окремих номерів), хореографічні картинки – «Пастораль» Ж. Оріка, «Різдвяна ніч у лісі»; спектаклі для дітей: «Сірий вовк», «Танці народів», «Дафніс і Хлоя», «Зачарований принц». На своєму бенефісі О. Гаврилова виконала «Вмираючий лебідь» К. Сен-Санса. Вона брала участь також в огляді «Наш Київ» тощо.

Сольні виступи і гастролери: режисер М. Євреїнов (в його постановці та виконанні – комедія, арлекінада, музичні гримаси. Декорації худ. І. Рабиновича); І. Кремер – вечори інтимних пісень: національні, пісні богеми Монмартра, пісні італійської вулиці, музичні усмішки; Л. Джонсон (танці); Ю. Морфессі, М. Лідарська – виконавці пісень і циганських романсів; М. Емська з її «Піснями настрою, піснями туги і смутку, піснями радості й веселощів, піснями про казку кохання дорогого»; М. Марадудіна – перша жінка-конферансьє; П. Троїцький – куплетист-новатор, «Сатирик Божою милістю», «талановитий жанрист сучасності», як називала його преса; «Балетні ранки» за участю А. Карнашевської, К. Маклецової та А. Романовського, і балетна група: М. Мордкін, Б. Пожицька, Маргарита і Макс Фромани; В. Вольська – циганські романси; гумористи-сатирики П. Борисов, Д. Задольський, В. Хенкін та ін. Театр припинив роботу 1920.